Джон Скалці — Вікіпедія

Джон Скалці
англ. John Scalzi
Ім'я при народженніJohn Michael Scalzi II
Народився10 травня 1969(1969-05-10) (55 років)
Ферфілд, Солано, Каліфорнія, США
ГромадянствоСША США
Діяльністьписьменник
Alma materУніверситет Чикаго
Знання мованглійська
Роки активності1998—дотепер
Напрямокфантастика
Жанркосмічна опера
Magnum opus«Війна старого»
«Червоні сорочки»
Нагороди
IMDbID 3376496
Сайтwhatever.scalzi.com

Джон Майкл Скалці (англ. John Michael Scalzi II, 10 травня 1969) — американський письменник-фантаст і блогер, лауреат премій Джона В. Кемпбелла, «Г'юго», «Геффен», «Локус», Курда Лассвіца, «Сейун» та ін., відомий за циклом «Війна старого», романом «Червоні сорочки» та щоденним блогом Whatever.

Біографія

[ред. | ред. код]

Джон Скалці народився у Ферфілді, Каліфорнія,[1] 10 травня 1969 року.[1][2] Він є одним з трьох дітей матері-одиначкі, ріс у маленьких містечках округу Лос-Анджелес: Ковіна, Глендора, Азуса та Сан Дімас.[3] Родина Скалці має італійське походження: дід Джона іммігрував до Сполучених Штатів у ранньому дитинстві.[4]

1991 року Скалці отримав ступінь бакалавра філософії в Університеті Чикаго.[5] Далі навчатися він не став.

Вже під час навчання Скалці працював у 1989—1990 роках головним редактором The Chicago Maroon.[6] Професійно писати він почав ще студентом коледжу, працюючи фрилансером для Chicago Sun-Times.[7]

Після навчання Скалці став корпоративним консультантом, писав кіноогляди для The Fresno Bee.[3] Згодом досвід кінокритика став йому у пригоді під час написання творів, особливо гумористичних, оскільки огляди кінофільмів мали бути викладені доступною формою.[2] 1996 року його прийняли штатним письменником та редактором до медіакомпанії AOL, у зв'язку з цим він з родиною переїхав до Вашингтонської агломерації.[8]

1995 року Джон одружився з Крістін Енн Блозер.[2] 1998 року у подружжя народилася дочка Атена.[9] Родина Скальці мешкає у Бредфорді, штат Огайо.[10]

1998 року він звільнився і з того часу повністю зосередився на творчості, ставши вільним професійним письменником.[11][12]

2007 року Скалці балотувався на посаду президента Асоціації американських авторів наукової фантастики та фентезі, але не був обраний.[13] Наступна спроба 2010 року виявилася більш вдалою.[14] В бюлетені він був єдиним кандидатом. Скалці обіймав посаду президента Асоціації три терміни, до 30 червня 2013 року, переобиратися на четвертий термін він не забажав.[15]

Джон Скалці з 1998 року веде щоденний блог Whatever, за який 2008 року отримав премію «Г'юго» як найкращий фан-письменник.

Творчість

[ред. | ред. код]

На стиль Скалці вплинули Роберт Гайнлайн, Орсон Скотт Кард і Джо Голдеман. [16] Його творчість також відрізняє помітна гумористична і сатирична складова.[17]

Перший роман Скалці написаний 1997 року, «Зірковий агент» (англ. Agent to the Stars), 1999 року був викладений для вільного читання на авторському сайті. Скалці запропонував читачам пожертвувати гроші, якщо роман їм сподобається і заробив впродовж декількох років близько 4000 доларів. Друкована версія вийшла у липні 2005 року у видавництві Subterranean Press, згодом роман був надрукований видавництвом Tor Books, а Audible Inc. запропонувала його у вигляді аудіокниги.[18] Ця історія молодого голлівудського агента, винайнятого іншопланетянином, що прагне стати більш привабливим для людей під час першого контакту, отримала змішані відгуки. Booklist вважав його «абсурдним, смішним і влучно сатиричним»[19], тоді як Publishers Weekly знайшли сюжет занадто передбачуваним.[20]

2005 року вийшов військово-фантастичний роман Скалці «Війна старого» (англ. Old Man's War) про 75-річного чоловіка, рекрутованого на багатовікову війну, що веде людство, колонізуючи всесвіт. Автора надихнула творчість Роберта Гайнлайна, насамперед «Зоряний десант».[21] З комерційною метою Скалці обрав жанр військової фантастики, оскільки вважав, що вона забезпечить найбільший попит. Як і «Зірковий агент», роман спочатку побачив світ у авторському блозі Whatever. У грудні 2002 Скалці публікував по одній частині на день.[22] Виконавчий редактор Tor Books Патрік Нільсен Хейден запропонував придбати роман, публікація відбулася у січні 2005 року. 2006 року роман було номіновано на премію «Г'юго».[7]

Виданий 2006 року роман «Бригади привидів» (англ. The Ghost Brigades) продовжив «Війну старого», хоча присвячений не його головному герою Джону Перрі, а підрозділам спеціальних сил.[23] Того ж року у видавництві Tor Books надрукована сатира «Мрія андроїда» (англ. The Android's Dream).[21], що отримала позитивний відгук Publishers Weekly[24], проте розкритикована у The New York Times."[21]

2017 року повідомлялось про третю спробу екранізувати «Війну старого» на каналі Netflix із Джоном Скалці на посаді виконавчого продюсера. Попередніми проектами була перервана робота над фільмом Вольфганга Петерсена на студії «Paramount Pictures» та відмова від телеадаптації на каналі Syfy Universal, що придбав права на «Бригади привидів» 2014 року.[25]

У серпні 2006 року, Скалці отримав премію Джона В. Кемпбелла найкращому новому письменнику-фантасту 2005 року.

Того ж 2006 року надруковано роман в жанрі фантастичного детективу «Мрія андроїда» (англ. The Android's Dream), назва якого є відсиланням до роману «Чи мріють андроїди про електричних овець?» Філіпа К. Діка. В притаманній Скалці гумористичній манері роман розповідає про розв'язання дипломатичної проблеми між людством та іншопланетною расою Ніду. Після дипломатичного інциденту на переговорах посол Ніду вимагає, заради відновлення відносин між Землею та Ніду, впродовж тижня знайти зразок рідкісної блакитної вівці під назвою «Мрія андроїда», що є необхідною частиною ритуалу коронації правителя Ніду. В разі невиконання вимоги Землі загрожує нищівна війна. Виконання завдання покладено на героя колишньої війни, комп'ютерного генія і співробітника Держдепартаменту Гаррі Крика.[26] 2010 року роман нагороджено премією Курда Лассвіца, а 2013 — премією «Сейун» за найкращий перекладений роман.

Subterranean Press у лютому 2007 року, опублікувала повість «Щоденник Саган» з циклу «Війна старого». З коментарів Скалці відомо, що спочатку це був поетичний віршований твір, який він відформатував в традиційно сформовані речення та абзаци, перетворивши на прозу.[27] У листопаді того ж року Subterranean Press виклав текст «Щоденника Саган» у вільний доступ в мережі, а наступного року Audible Frontiers випустила аудіоверсію повісті.

Третій роман циклу, «Остання колонія» (англ. The Last Colony), побачив світ у квітні 2007 року. 2008 року він був номінований на премію «Г'юго».

«Розповідь Зої» (англ. Zoe's Tale), четвертий роман циклу «Війну старого», пропонує інший погляд на події, викладені в «Останній колонії». Він був опублікований у серпні 2008 року, а наступного року теж номінувався на премію «Г'юго» за найкращий роман.

2008 року у Audible Studios вийшла редагована Скалці аудіоантологія METAtropolis, в якій були представлені оповідання зі спільного всесвіту[en], створені Скалці, Елізабет Бір, Тобіасом Бакеллом, Джеєм Лейком та Карлом Шредером. З самого початку було заплановано випустити METAtropolis у вигляді аудіоантології перш, ніж видавати друком. Читали аудіокнигу актори телесеріалу "Зоряний крейсер «Галактика» Майкл Гоган, Алессандро Юліані і Кендіс Мак-Клюр, 2009 року вона номінувалася на премію «Г'юго» за найкращу драматичну презентацію. 2010 року вийшло продовження аудіокниги, METAtropolis: Cascadia , під редакцією Джея Лейка. 2010 року видавництво Subterranean Press надрукувало цикл METAtropolis обмеженим накладом, того ж року він вийшов стандартним виданням Tor.

2009 року у Subterranean Press виходить повість Скалці «Божі двигуни» (англ. The God Engines). Її події відбуваються у всесвіті, де космічні подорожі здійснюються шляхом примусу і катування істот, що звуться богами, і які невідомим чином переміщують космічні апарати. Колись у цьому всесвіті існували наука і технології, але зараз вони втрачені. Головна ідея не нова — боги існують доти, доки мають справжніх вірян — але цікаво обіграна. Герой повісті, капітан Еан Тефе цілком вірний своєму Господу, що переміг і підкорив інших богів, але віра капітана піддається важкому випробуванню, коли під час виконання секретної місії він дізнається, яким саме чином його Господь підтримує свою владу і могутність.[28] Повість отримала схвальну реакцію читачів та критики, номінувалася на премії «Неб'юла» 2009 та «Г'юго» 2010 року.

Роман «Пухнастий народ» (англ. Fuzzy Nation) почався, за словами Скалці, як письменницька вправа. Комерційного використання твору він не планував. Автор, задля інтелектуальної розваги та бажання «знов насолодитись писанням фантастики» з дозволу володаря прав адаптував опублікований 1962 року роман Г. Біма Пайпера Little Fuzzy. В романі Скалці збережений загальний сюжет та імена персонажів Пайпера, проте змінена точка зору на події, розповідь осучаснена для читача XXI сторіччя. Герой роману, топограф і колишній адвокат Джек Голловей, випадково зустрічає на безлюдній, начебто, колоніальній планеті Zara XXIII дивних істот. Вони занадто розумні, як для звичайних тварин, але не розмовляють, хоча й спілкуються між собою у дуже своєрідний спосіб. Джек виступає на захист «пухнастиків» і, врешті, відстоює їхні права перед компанією Заракорп, що видобуває ресурси планети.[29] На пропозицію видавництва Tor роман був виданий 2011 року.

Роман 2012 року «Червоні сорочки: роман з трьома епілогами» (англ. Redshirts: A Novel with Three Codas) отримав 2013 року премію «Г'юго». Він відтворює здавна помічене фанатами Star Trek явище, коли периферійні, часто безіменні, вдягнені у червоне персонажі з оточення головних героїв гинуть задля короткого драматичного ефекту. Скалці робить цих персонажів центром розповіді, нагадуючи, що в них так само є власне життя, власні думки, власні почуття. Цікавою особливістю «Червоних сорочок» є три незалежних епілоги, кожний з яких розповідає про долю і погляд на викладену історію вже персонажів другого плану самого роману.[30] Роман перекладений німецькою, французькою, російською та ін. мовами, нагороджений преміями «Локус» (2013), «Гефен» за найкращий перекладений роман (2016), номінувався на премію Курда Лассвіца (2013), Німецьку фантастичну премію (нім. Deutscher Phantastik Preis, 2013) і премію «Сейун» (2015).[31]

2014 року Скалці публікує роман «Замкнені» (англ. Lock in), який розповідає про наслідки епідемії, що вибухнула у недалекому майбутньому. У частини людей, що вражені невідомим раніше вірусом, хвороба викликала стан «замкнутості», вони зберігають свідомість, але не здатні ані рухатися, ані реагувати на навколишній світ. Внаслідок епідемії у світі виникає нова галузь з догляду, допомоги і лікування «замкненим». Агенти ФБР Кріс Шейн та Леслі Венн ведуть детективне розслідування низки злочинів, пов'язаних зі світом «замкнених».[32] Попередні події, пов'язані безпосередньо з епідемією та виникненням «синдрому Гейдена» («замкненості»), були викладені в оповіданні «Розблоковано: Усна історія синдрому Гейдена» (англ. Unlocked: An Oral History of Haden's Syndrome), що було викладено на Tor.com у травні того ж року.[33], а окремим виданням вийшло у вересні в Subterranean Press. Роман «Замкнені» розпочав нову серію романів Скалці і отримав високу оцінку: отримав премію «Алекс» за найкращу книгу для підлітків (2015)[34] та премію Боба Морана (2017)[35], був номінований на премії «Г'юго», Джеймса Тіптрі-молодшого, «Локус» та Джона В. Кемпбелла 2015 року.

У травні 2015 року Джон Скалці підписав угоду на 3,4 мільйона доларів з видавництвом Tor Books. Угода передбачає написання 13 книг впродовж 10 років, у тому числі десять книжок для дорослих і три — для підлітків. Серед представлених Скалці ідей для майбутніх романів — продовження «Замкнені» (Lock In), під назвою Head On, нова книга в серії «Війна старого», що дебютувала 2005 року, декілька окремих книг та нова серія в жанрі космічна опера. За словами автора, романи для підлітків необов'язково мали бути фантастикою чи фентезі, принаймні один з них передбачався в жанрі сучасної прози.[36] В межах цієї угоди Скалці розпочинає 2017 року цикл романів «Взаємозалежність» (англ. The Interdependency), першою публікацією якого став роман «Розпад імперії» (англ. The Collapsing Empire), номінант премії «Г'юго» (2018) і володар премії «Локус» (2018). Наступного, 2018 року, побачили світ ще два романи: The Widening Gyre (попередня назва The Consuming Fire) циклу «Взаємозалежність» та Head On циклу «Замкнені».

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Фантастичні цикли

[ред. | ред. код]

Всесвіт «Війни старого»

[ред. | ред. код]

Всесвіт The Android's Dream

[ред. | ред. код]

Всесвіт Lock In

[ред. | ред. код]

Серія «Взаємозалежність» (The Interdependency)

[ред. | ред. код]

Окремі твори

[ред. | ред. код]

Романи

[ред. | ред. код]

Повісті

[ред. | ред. код]

Оповідання

[ред. | ред. код]
  • Alien Animal Encounters (жовтень 2001, Strange Horizons, online)
  • New Directives for Employee — Manxtse Relations (2005, Subterranean Press)
  • Missives from Possible Futures #1: Alternate History Search Results (лютий 2007, Subterranean Magazine, online)
  • How I Proposed to My Wife: An Alien Sex Story (2007, Subterranean Press)
  • Pluto Tells All (травень 2007, Subterranean Magazine, online)
  • Utere nihil non extra quiritationem suis (2008 METAtropolis, 2009 Subterranean Press)
  • Denise Jones, Super Booker (вересень 2008, Subterranean Magazine, online)
  • The Tale of the Wicked (червень 2009, антологія The New Space Opera 2)
  • The President's Brain is Missing (липень 2010, Tor.com)
  • An Election (листопад 2010, Subterranean Magazine, online)
  • The Other Large Thing (серпень 2011, блог Whatever)
  • Muse of Fire (вересень 2013, Subterranean Press)
  • Miniatures: The Very Short Fiction of John Scalzi (грудень 2016, Subterranean Press)

Інші твори

[ред. | ред. код]
  • The Rough Guide to Money Online (листопад 2000, Rough Guide Books, ISBN 978-1-8582-8676-1)
  • The Rough Guide to the Universe: The Stargazer's Essential Handbook (травень 2003, Rough Guide Books, ISBN 978-1-8582-8939-7)
  • Uncle John's Presents: The Book of the Dumb (листопад 2003, Portable Press, ISBN 978-1-5922-3149-2))
  • Uncle John's Presents: The Book of the Dumb 2 (листопад 2004, Portable Press, ISBN 978-1-5922-3269-7)
  • The Rough Guide to Sci-Fi Movies (жовтень 2005, Rough Guide Books, ISBN 978-1-8435-3520-1)
  • You're Not Fooling Anyone When You Take Your Laptop to a Coffee Shop: Scalzi on Writing (2007, Subterranean Press, ISBN 978-1-59606-063-0)
  • Your Hate Mail Will Be Graded: Selected Writing, 1998—2008 (2008, Subterranean Press, ISBN 978-1-59606-211-5)
  • 24 Frames into the Future: Scalzi on Science Fiction Films (2012, NESFA Press, ISBN 978-1-61037-301-2)
  • The Mallet of Loving Correction: Selected Essays from Whatever, 2008—2012 (2013, Subterranean Press, {{ISBN|978-1-59606-579-6})
  • Don't Live For Your Obituary: Advice, Commentary and Personal Observations on Writing, 2008—2017 (2017, Subterranean Press, ISBN 978-1-59606-858-2)

Визнання

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Номінації

[ред. | ред. код]

Переклади українською

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Scalzi, John (11 жовтня 2008). A Brief Biography of John Scalzi. Whatever (англ.). Архів оригіналу за 11 жовтня 2008.
  2. ↑ а б в John Scalzi: Redshirts (англ.). Locus Online. 2 вересня 2012. Архів оригіналу за 26 жовтня 2017.
  3. ↑ а б Kellogg, Carolyn (13 серпня 2015). John Scalzi conquers the publishing universe (англ.). Los Angeles Times. Архів оригіналу за 14 серпня 2015.
  4. ↑ Scalzi, John (8 вересня 2004). My Grandfather's Eulogy. Whatever (англ.). Архів оригіналу за 6 лютого 2009.
  5. ↑ Gnanasambandan, Sindhu (30 квітня 2013). Uncommon interview: John Scalzi (A.B. '91) (англ.). The Chicago Maroon. Архів оригіналу за 12 травня 2013.
  6. ↑ Brandon, Alec (7 березня 2008). Why are so many ex-Maroon editors such losers? (англ.). The Chicago Maroon. Архів оригіналу за 17 квітня 2017.
  7. ↑ а б Gnau, Thomas (26 травня 2015). Dayton-area writer earns big publishing payday (англ.). Dayton Daily News. Архів оригіналу за 23 квітня 2017.
  8. ↑ Winter, James R. (29 серпня 2007). Out of This World (англ.). January Magazine. Архів оригіналу за 13 травня 2008.
  9. ↑ Scalzi, John (20 вересня 2010). Writer and Parent? Tips for Finding Your New Balance (англ.). SFWA. Архів оригіналу за 26 вересня 2010.
  10. ↑ Short, Sharon (12 травня 2016). Interview with sci-fi author John Scalzi (англ.). Dayton Daily News. Архів оригіналу за 20 травня 2017.
  11. ↑ O'Neill, Brooke E. (2006). Sci-fi guy (англ.). University of Chicago Magazine. Архів оригіналу за 22 травня 2007.
  12. ↑ Q&A With Bob Levey (англ.). Washington Post. 26 лютого 2002. Архів оригіналу за 23 квітня 2017.
  13. ↑ Scalzi, John (17 травня 2005). SFWA President: I'm a Write-In Candidate. Whatever (англ.). Архів оригіналу за 20 жовтня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018.
  14. ↑ SFWA 2010 Election results (англ.). SFWA. 18 травня 2010. Архів оригіналу за 9 червня 2010.
  15. ↑ Cuinn, Carrie (16 липня 2013). An Exit Interview with John Scalzi (англ.). SFWA. Архів оригіналу за 25 липня 2013.
  16. ↑ Fiction Book Review: The Ghost Brigades by John Scalzi, Author (англ.). Publishers Weekly. 23 січня 2006. Архів оригіналу за 24 квітня 2017.
  17. ↑ Liptak, Andrew (22 березня 2017). Sci-fi author John Scalzi on the future of publishing: 'I aspire to be a cockroach' (англ.). The Verge. Архів оригіналу за 3 квітня 2017.
  18. ↑ Scalzi, John (21 липня 2017). Agent to the Stars, 20 Years On (англ.). Whatever. Архів оригіналу за 2017-07-23/.
  19. ↑ Schroeder, Regina (15 травня 2009). Agent to the Stars, by John Scalzi (англ.). Booklist. Архів оригіналу за 18 квітня 2017.
  20. ↑ Fiction Book Review: Agent to the Stars by John Scalzi, Author (англ.). Publishers Weekly. 20 червня 2005. Архів оригіналу за 13 листопада 2012.
  21. ↑ а б в Itzkoff, Dave (24 грудня 2006). Wars of the Worlds (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 20 липня 2014.
  22. ↑ Burnell, Dawn (7 березня 2005). Interview: John Scalzi (англ.). Strange Horizons. Архів оригіналу за 20 лютого 2017.
  23. ↑ The G (18 серпня 2015). Hard Truths from a Harsh Universe: Scalzi's The Ghost Brigades. Tor.com. Архів оригіналу за 21 серпня 2015.
  24. ↑ Fiction Book Review: The Android's Dream by John Scalzi, Author (англ.). Publishers Weekly. 25 вересня 2006. Архів оригіналу за 2 листопада 2012.
  25. ↑ Liptak, Andrew (7 грудня 2017). Netflix has optioned John Scalzi’s military science fiction novel Old Man’s War (англ.). The Verge. Архів оригіналу за 12 лютого 2018.
  26. ↑ Wagner, Thomas M. (2010). The Android's Dream. 2006 (англ.). Science fiction & fantasy book reviews. Архів оригіналу за 28 вересня 2007.
  27. ↑ Scalzi, John (23 листопада 2010). In Which I Now Reveal a Secret (англ.). Whatever. Архів оригіналу за 13 грудня 2010.
  28. ↑ Wagner, Thomas M. (2010). The God Engines. 2009 (англ.). Science fiction & fantasy book reviews. Архів оригіналу за 24 березня 2017.
  29. ↑ Jones, Jeremy L. C. (1 квітня 2011). Same Story with a 21st Century Sensibility: A Conversation with John Scalzi (англ.). Clarkesworld Magazine. Архів оригіналу за 4 квітня 2011.
  30. ↑ Schwartz, John (6 липня 2012). The Extras Get a Life (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 7 липня 2012.
  31. ↑ John Scalzi Awards [Архівовано 21 лютого 2017 у Wayback Machine.] sfadb.com
  32. ↑ Milicia, Joe (18 жовтня 2015). Lock In by John Scalzi, reviewed by Joe Milicia (англ.). The New York Review of Science Fiction. Архів оригіналу за 23 серпня 2016.
  33. ↑ Scalzi, John (13 травня 2014). Unlocked: An Oral History of Haden’s Syndrome (англ.). Tor.com. Архів оригіналу за 7 червня 2015.
  34. ↑ 2015 Alex Award Winners. Архів оригіналу за 22 жовтня 2018. Процитовано 22 жовтня 2018.
  35. ↑ Prix Bob Morane.Lauréats. Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 22 жовтня 2018.
  36. ↑ Barnett, David (26 травня 2015). Single page of notes wins SF author John Scalzi $3.4m deal (англ.). The Guardian. Архів оригіналу за 26 травня 2015.
  37. ↑ а б Scalzi, John (29 грудня 2017). Attention: Book Name Change for The Widening Gyre. Whatever (англ.). Архів оригіналу за 2 лютого 2018.
  38. ↑ Джон Скалці «Зірковий агент». Архів оригіналу за 2 березня 2021. Процитовано 13 грудня 2020.
  39. ↑ Campbell Award (англ.). The Hugo Awards. Архів оригіналу за 1 жовтня 2009.
  40. ↑ 2006 Locus Awards Finalists. Архів оригіналу за 19 жовтня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018.
  41. ↑ а б The Geffen Award (англ.). האגודה הישראלית למדע בדיוני ולפנטסיה · Ізраїльське товариство фантастики та фентезі. 22 жовтня 2008. Архів оригіналу за 27 серпня 2018.
  42. ↑ а б 2008 Hugo Awards. Архів оригіналу за 7 травня 2011. Процитовано 19 жовтня 2018.
  43. ↑ а б в 2009 Hugo Awards. Архів оригіналу за 7 травня 2011. Процитовано 19 жовтня 2018.
  44. ↑ а б 2009 Locus Award Finalists. Locus Online. 27 квітня 2009. Архів оригіналу за 30 квітня 2009.
  45. ↑ а б в г д 星雲賞リスト · Список лауреатів премії Сейун (яп.). Федерація груп шанувальників наукової фантастики Японії. Архів оригіналу за 2 серпня 2018.
  46. ↑ 2010 Preisträger [Архівовано 22 жовтня 2018 у Wayback Machine.] Kurd-Laßwitz-Preis
  47. ↑ 2012 Audie Awards. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018.
  48. ↑ 2013 Hugo Awards. Архів оригіналу за 6 вересня 2015. Процитовано 19 жовтня 2018.
  49. ↑ 2013 Locus Awards Winners. Архів оригіналу за 27 вересня 2021. Процитовано 19 жовтня 2018.
  50. ↑ Brokenshire, Hannah (7 січня 2016). 2016 Governor's Awards Winners Announced. Ohio Arts Council (англ.). Архів оригіналу за 11 січня 2018.
  51. ↑ 2018 Locus Awards Winners. Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018.
  52. ↑ Liptak, Andrew (6 вересня 2020). Announcing the 2020 Dragon Awards Winners. Tor.com.
  53. ↑ BSFS's Robert A. Heinlein Award Page
  54. ↑ 2023 Locus Awards Winners. Locus Online. 25 червня 2023. Процитовано 25 червня 2023.
  55. ↑ 2006 Hugo Awards. Архів оригіналу за 7 травня 2011. Процитовано 19 жовтня 2018.
  56. ↑ Libertarian Futurist Society Announces 2007 Prometheus Awards. Архів оригіналу за 14 червня 2017. Процитовано 19 жовтня 2018.
  57. ↑ 2007 Hugo Awards. Архів оригіналу за 7 травня 2011. Процитовано 19 жовтня 2018.
  58. ↑ а б 2009 Nebula Awards. Архів оригіналу за 13 жовтня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018.
  59. ↑ 2010 Hugo Awards. Архів оригіналу за 7 травня 2011. Процитовано 19 жовтня 2018.
  60. ↑ 2012 Hugo Awards. Архів оригіналу за 9 квітня 2012. Процитовано 19 жовтня 2018.
  61. ↑ 2015 Locus Awards Winners. Архів оригіналу за 1 серпня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джон_Скалці&oldid=43379685