Ктиторський портрет — Вікіпедія

Кти́торський портре́т — поширений у східнохристиянському мистецтві жанр портрета, що зображає ктитора (людину, яка дала гроші на будівництво, реконструкцію чи прикрашання храму або іншої культової установи). Один з різновидів донаторського портрета^[en], за технікою виконання поширений як у вигляді мозаїки, так і портретного живопису^[en].

Ктиторські портрети були поширені у Візантійській імперії, звідти потрапили на Балканський півострів, у Болгарію та Сербію, на Кавказ, а також у Північне Причорномор'я, де й далі створювалися в ранньомодерну добу в Українські козацькій державі та Московському царстві.

Нерідко ктитора зображували в молитві перед Ісусом, Богородицею чи святими, даруючи останнім, як дар, «храм божий» (культову споруду). Такі портрети часто супроводжували надгробки ктиторів, що розташовувалися в цих храмах.

• 
  Протостратор Теодор Синадін^[en] з дружиною, XIV століття
• 
  Родина боярина Радивоя, Креміковський монастир^[bg], Болгарія
• 
  Стефан Урош III, монастир Високі Дечани, Сербія
• 
  Богдан Хмельницький, Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври (не зберігся)
• 
  Полковник Василь Дунін-Борковський, надмогильний портрет, Успенський собор

• Ктиторский портрет. Онлайн-версія Великої російської енциклопедії (рос.). 13 жовтня 2022.

• Нетудихаткін, Ігор (2011). Український ктиторський портрет другої половини XVI - XVIII століть: інформаційний потенціал історичного джерела (Дис... канд. наук: 07.00.06).

Це незавершена стаття з мистецтва. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.