Настоятель — Вікіпедія

Настоя́тель (староцерк.-слов. настоꙗтєль, калька з грец. ἐφεστώς, утвореного від ἐπί (ἐφ) — «на» + στάσις — «розстановка», «встановлювання») — голова храму або монастиря^[1]. У християнстві — клірик, який очолює парафію або монастир. У православній церкві настоятель призначається єпархіальним архієреєм для духовної опіки віруючих та керування причтом і парафією. У своїй діяльності настоятель підзвітний єпархіальному архієрею. Настоятель жіночого монастиря називається настоятелькою або старшою матір'ю.

Настоятель храму, діал. па́рох^[2] (від лат. parochus < грец. παροικία — «парафія»)^[3] — у традиційних церквах — парафіяльний священник, головний священник церкви^[1], духовний батько парафії.

Настоятель відповідає:

• за правильне, згідне з Церковним Уставом, звершення богослужінь,
• за церковну проповідь, релігійно-моральний стан та відповідне виховання парафіян.

Настоятель повинен добросовісно виконувати всі богослужбові, пастирські та адміністративні обов'язки, визначені його посадою, згідно з церковними канонами та положеннями статуту про управління церкви. До обов'язків настоятеля належить:

• керівництво причтом у виконанні ним богослужбових та пастирських обов'язків;
• нагляд за належним станом храму, за його начинням та вбранням, а також за наявністю всього необхідного для здійснення богослужінь відповідно до вимог богослужбового Уставу та вказівок священноначалія;
• турбота про правильне та благоговійне читання і спів у храмі;
• турбота про виконання вказівок єпархіального архієрея;
• організація катихізаторської, благодійної, церковно-суспільної, виробничої, господарської, освітньої, просвітницької та іншої діяльності парафії;
• скликання Парафіяльних зборів та головування на них;
• за наявності достатніх підстав, призупинення виконання рішень Парафіяльних зборів та Парафіяльної ради з віронавчальних, канонічних, богослужбових або господарчих питань з їх подальшим переданням на розгляд єпархіальному архієрею;
• нагляд за втіленням у життя рішень Парафіяльних зборів та за роботою Парафіяльної Ради;
• подання єпархіальному архієреєві безпосередньо або через благочинного щорічних звітів про стан парафії та про свою діяльність;
• ведення офіційного церковного листування;
• ведення богослужбового журналу та зберігання парафіяльного архіву;
• видача свідоцтв про хрещення та шлюб;
• представлення інтересів парафії перед органами державної влади, місцевого самоврядування та суду.

Настоятель може отримати відпустку і на певний час залишити свою парафію тільки з дозволу єпархіальної влади.

Настоятелем також йменується керівник чоловічого монастиря^[1]. Залежно від конфесії і розмірів монастиря розрізняють:

• Абат — настоятель християнського монастиря західної традиції, голова ченців.
• Ігумен — настоятель християнського монастиря східної традиції, голова ченців.
• Архімандрит — настоятель великого монастиря східної традиції

• Пробст (провст, пробощ) — церковний титул, у деяких церквах — настоятель християнського храму або монастиря.

• Інститут Церковного Права [Архівовано 15 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Типовий статут парафії Української православної церкви