Мазанка — Вікіпедія

І. Ю. Рєпін. Українська хата, 1880.
Напівзруйнована стіна мазанки

Ма́занка, також маза́нка[1] — хата, зроблена з глини, сирцевої цегли чи хмизу, обмазаного глиною, замішаною на гною або будь-якою іншою органічною речовиною (саманна техніка). Стіни надалі покривалися побілкою на вапні. Була поширена на території степової та лісостепової України, що було пов'язано з природними умовами, було не так багато лісів, а отже й деревини для будівництва.

Назва

[ред. | ред. код]

Такий тип хати отримав назву мазанка від слова мазати (тинькувати, штукатурити глиняним розчином).

Технологія

[ред. | ред. код]

Стіни мазанок складалися з дерев'яного каркасу. Проміжок між сохами та ригелями (клітинами) заповнювався або грудками змішаної з соломою чи очеретом глини («вальків»)[2] або обмазували цим матеріалом плетені стіни; ці операції були відомі як «валькування»[3][4].

Після обмазування та просушування — стіни білили вапном, крейдою або білою глиною.

Хата з плетеними з хмизу (хворосту) стінами і обмазана глиною називалася хворостянка[5].

Обмазувати глиною могли й дерев'яні хати (зокрема, рублені «в шули»). Щоб краще тримався глиняний розчин, стіни клинцювали — забивали в них кілочки, клинці[6] (аналогічно кріпленню дранки перед тинькуванням).

Однією з найпоширеніших була хата на сохах, в стінах якої накладали очерет і обмазували глиною з соломою.

Мазанки поділялися на:

  • дерев'яні;
  • плетені;
  • солом'яні;
  • очеретяні.

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Мазанка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Вальок // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Валькувати // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Валькування // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Хворостянка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Клинцювати // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Джерела

[ред. | ред. код]