Мишанич Олекса Васильович — Вікіпедія

Мишанич Олекса Васильович
Народився	1 квітня 1933(1933-04-01)[1] с. Ляховець, Волівський округ, Підкарпатська Русь,  Чехословаччина
Помер	1 січня 2004(2004-01-01)[1] (70 років) м. Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	літературознавець
Alma mater	УжНУ
Науковий ступінь	доктор філологічних наук[d]
Членство	НАНУ
Нагороди
Премії

Олекса Васильович Мишанич (1 квітня 1933(19330401), с. Ляховець, нині Міжгірський район, Закарпатська область, Україна — 1 січня 2004) — український науковець-літературознавець, фольклорист. Доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України (1997)^[2].

Керівник відділу давньої української літератури Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, учений секретар та перший віце-президент Міжнародної асоціації україністів (1989—1999), голова Національної асоціації українознавців (1999—2002), фундатор української школи медієвістики. Лавреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1988), заслужений діяч науки і техніки України (1997).

Народився Олекса Мишанич 1 квітня 1933 року в селі Ляховець (нині Лісковець) Міжгірського району на Закарпатті у багатодітній селянській сім'ї, де зростало десятеро дітей, вісім братів та дві сестри. У 1939 році разом з родиною переїхав у село Барвінкош (нині Барвінок) Ужгородського району. Дитинство припало на дуже складний та суперечливий період в історії Закарпаття: війна, повоєнні злидні, часи колективізації. Батьки були неписьменними. Розуміючи це, вони хотіли, щоб їхні діти отримали освіту. Його семеро братів, отримавши вищу освіту, роз'їхались працювати по всій Україні.

Середню освіту здобув у Ужгородській СШ № 1. У 1956 році Олекса Мишанич закінчив Ужгородський державний університет, де на філологічному факультеті слухав лекції багатьох видатних учених-літературознавців. Особливо тепло згадував Олекса Мишанич Петра Пономарьова, завідувача кафедри української літератури, який зумів прищепити йому любов до наукового пошуку, ввів у захопливий світ літературознавства. Потім два роки пропрацював у редакції художнього мовлення Закарпатського обласного радіо, де займався підготовкою літературних передач, останніх вістей тощо. Добре ознайомився з літературним життям сучасного Закарпаття, з усіма письменниками.

У 1958 р. вступив до аспірантури Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН України і відтоді незмінно працював у науковій установі до своєї смерті.

Помер на 71-му році життя 1 січня 2004 року після важкої хвороби у Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′2.83″ пн. ш. 30°30′2.97″ сх. д. / 50.4174528° пн. ш. 30.5008250° сх. д. / 50.4174528; 30.5008250).

• Брат — літературознавець, фольклорист, доктор філологічних наук Степан Мишанич (1936—2013).
• Брат — фольклорист, етномузиколог Михайло Мишанич (нар. 1941)^[3].
• Син — літературознавець, кандидат філологічних наук Ярослав Мишанич.

Сфера наукових інтересів: давня, нова і новітня українська література. Предметом особливої уваги дослідника був літературний процес рідного Закарпаття, література українців-русинів Чехії, Словаччини, колишньої Югославії, зв'язок літератури і фольклору, теоретичні засади української науки про літературу, текстологія.

На початку 60-х років, коли настало пожвавлення в літературі, коли в українську культуру прийшов новий загін молоді і розпочався рух, який тепер називаємо шістдесятництвом. Олекса Мишанич брав участь майже в усіх акціях. Ходив на зібрання, читав твори, які розповсюджувались у рукописах, журнал «Сучасність», різні матеріали, які кружляли в цьому колі. Як український інтелігент, патріот, він усьому цьому співчував, але в активі чи якихось організаціях не був. У 1962 році він захищає кандидатську дисертацію «З історії розвитку української літератури Закарпаття в XVII—XVIII ст.» (окремою книжкою видана в 1964 р.).

Понад 10 років, починаючи з 1966, редакційна колегія під керівництвом члена-кореспондента НАН України Євгена Кирилюка працювала над 50-томником Івана Франка. Олекса Васильович був одним із редакторів-організаторів цього видання і сам упорядкував вісім томів. Цензура тоді була як зовнішня, так і внутрішня: сам директор інституту стежив, щоб ідеологічні оцінки було витримано в дусі партійних настанов. Дуже пильно слідкували і з ЦК: при владі тоді був сумнозвісний Маланчук, який особисто наглядав за підготовкою цього 50-томника. За розробку наукових принципів, упорядкування, підготовку текстів зібрання творів І. Франка у 50 томах та коментарі до них О.Мишанич у 1988 р. був удостоєний Державної премії України імені. Т. Г. Шевченка.

У 1982 році Олекса Мишанич став доктором філологічних наук, захистивши дисертацію на тему «Українська література другої половини XVIII ст. й усна народна творчість». Згодом він очолив відділ давньої української літератури, який під його керівництвом став провідним центром у вивченні літератури Київської Русі та епохи бароко.

Одним з основних напрямів наукової праці О. Мишанича стало дослідження давнього українського письменства — чи не найскладнішої і донедавна занедбаної ділянки літературознавства, яке зусиллями Олекси Васильовича і його колег по дослідницькому цеху збагатилось низкою глибоких праць теоретичного і прикладного характеру. Етапними на цьому шляху стали роботи О.Мишанича «Література Закарпаття XVII — XVIII ст.» (1964), «Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість» (1980) та ін. Він був одним із авторів восьмитомної «Історії української літератури» двотомовиків (Т.1, 1967); «Історія української літератури»; «Історія української літератури XX ст.». Коли Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України розпочав роботу над десятитомною «Історією української культури», О. В. Мишанич, з висоти свого досвіду, запропонував нову концепцію історії української давньої літератури і включився у процес формування авторського колективу 1-го і 2-го томів.

Олекса Мишанич доклав чимало зусиль для розвитку української науки, консолідації світового українства. Олекса Мишанич брав участь у роботі понад 30 міжнародних наукових конгресів і конференцій (у США, Англії, Італії, Югославії, Чехії, Словаччині, Польщі, Росії, Білорусі). Був ученим секретарем і першим віце-президентом Міжнародної асоціації україністів (1989—1999), а у 1999—2002 рр. очолював Національну асоціацію україністів, підготував і видав шість томів матеріалів І-IV конгресів МАУ.

У періодичній пресі Олекса Мишанич опубліковано понад 300 його статей. Він упорядкував і видав 42 томи творів класиків української літератури. Варто згадати збірник «На Верховині», куди ввійшли твори письменників дорадянського Закарпаття (1984), однотомники та багатотомники І. Франка, І. Нечуя-Левицького, С. Руданського, Л. Глібова, А.Кримського, Лесі Українки, Марка Черемшини, О. Маковея, В. Гренджі-Донського, Наталени Королевої, Катрі Гриневичевої, С. Черкасенка та ін.

За плечима О. В. Мишанича роки напруженої праці на ниві вітчизняної медієвістики, фольклористики, текстології, русистики. Його перу належить 19 монографій і збірників статей. Вчений збагатив українську науку низкою досліджень про заборонених і маловідомих письменників, що стало вагомим внеском у відновлення повноти літературного процесу.

Крім науково-дослідної, Олекса Васильович проводив величезну організаційну і педагогічну роботу. У 1992—1996 рр. О. В. Мишанич був заступником Голови ВАКу України. Згодом — голова спецради Інституту літератури НАН України із захисту докторських дисертацій, заступник голови Наукової ради з проблем «Класична спадщина і сучасна художня література». Підготував 8 докторів і 12 кандидатів наук.

Чимало уваги приділяв О. В. Мишанич науково-організаційній праці як заступник академіка-секретаря Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України, а також керівник відділу давньої і класичної української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Член редколегій: «Гарвардської бібліотеки давнього українського письменства», «Енциклопедії сучасної України», «Бібліотеки української літератури», «Української літературної енциклопедії». Відповідальний редактор та координатор 6-го тому «Енциклопедії української діаспори», серійних видань «Українські літописи», «Літературні пам'ятки України», бібліотеки «Карпати», «Біблія і культура», часопису «Слово і час», «Історія України в прозових творах та документах», «Письменство Закарпаття», відповідальний редактор неперіодичного збірника «Медієвістика».

• Мишанич О. З минулих літ: Літературознав. ст. й дослідж. різн. років / НАН України. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2004. — 390 с.
• Мишанич О. На переломі: Літературознав. ст. й дослідж. / НАН України. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2002. — 437 с.: портр.
• Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість / АН УРСР. Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка; Відп. ред. М. Є. Сиваченко — К., 1976. — 151 с.
• Мишанич О. Література Закарпаття XVII—XVIII століть: Іст.-літ. нарис / Відп. ред. Л. Є. Махновець; АН УРСР. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 1964. — 116 с.
• Мишанич О. Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість / АН УРСР. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка; Відп. ред. М. Є. Сиваченко. — К., 1980. — 343 с.
• Мишанич О. «Энциклопедия Подкарпатской Руси» і що за нею?: Доп. на V Міжнар. конгресі україністів (м. Чернівці, 26-29 серп. 2002 p.) / НАН України. Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка, Міжнар. асоц. україністів. — К., 2002. — 36 с.
• Мишанич, О. Крізь віки: літ.-крит. та історіогр. ст. й дослідж. / О. Мишанич. — К.: Обереги, 1996. — 352 с.
• Мишанич, О. Повернення: літ.-крит. ст. і нариси / О. Мишанич. — К. : Обереги, 1993. — 120 с.
• Мишанич, О. Русини: політика, історія, культура / О. Мишанич ; упоряд. І. Ребрик. — Ужгород: Ґражда, 2012. — 352 с.^[4]
• Мишанич, О. Від підкарпатських русинів до закарпатських українців: іст.-літ. нарис / О. Мишанич. — Ужгород: Карпати, 1991. — 64 с. — Бібліогр.: с. 52-62 та в підрядк. прим.
• Мишанич, О. «Карпаторусинство», його джерела й еволюція у ХХ ст. / О. Мишанич. — Дрогобич: Відродження, 1992. — 54 с.
• Мишанич, О. Карпати нас не розлучать: літ.-крит. ст. і дослідж. / О. Мишанич ; відп. ред. І. Ребрик. — Ужгород: Срібна Земля, 1993. — 282 с.
• Мишанич, О. Митрополит Йосиф Сліпий перед «судом» КГБ: (за архівними джерелами) / О. Мишанич. — К. : Фотовідеосервіс, 1993. — 80 с.

відповідальний редактор

• Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989.

• Доктор філологічних наук (1982);
• Член-кореспондент НАН України (1997);
• Заслужений діяч науки і техніки України (1997);
• Лавреат Державної премії імені імені Тараса Шевченка (1988)^[5];
• Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2001);
• Лавреат Премії імені Олеся Білецького (2003);
• Лавреат Премії імені Івана Франка (2004)^[6].

• Микола Мушинка. Українист-карпатознавец Олекса Мишанич (1933—2004) // Шветлосц. — 2004. — № 2. — С. 165—182.
• Карина Вакуленко. Олекса Мишанич — медієвіст: спроба загальної характеристики // Наукові записки ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. Сер.: Літературознавство. — 2017. — Вип. 1. — С. 26-37.
• Карина Вакуленко. Олекса Мишанич про історичну основу «Слова о полку Ігоревім» / К. Р. Вакуленко // Вісник Запорізького
• Ростислав Радишевський. Олекса Мишанич — від Срібної землі до великої України // Студії з україністики. — Вип. XIII. — К., 2013. — С. 8-18.
• Микола Сулима. Життєвий і творчий шлях Олекси Мишанича: біобібліографія вчених України. — К., 2003. — С. 3-22.
• Микола Сулима. Господь покликав його служити слову // Літ. Україна. — 2003. — 3 квіт. — С.6.
• Світлій пам'яті Олекси Мишанича // Карпат. голос. — 2004. — 17-23 січ. — С. 7.
• Олекса Васильович Мишанич: Біобібліогр. до 70-річчя / Упорядник Ярослав Мишанич; Відп. ред. М.Жулинський; НАН України. — К., 2003. — 77 c.
• Олекса Мишанич у колі сучасників: зб. спогадів, ст., есе, бібліогр. джерел: до 85-річчя від дня народж. науковця [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]. — Ужгород: РІК-У, 2018. — 352 с.
• Мирослав Трофимук. Олекса Мишанич — промотор розвитку дисципліни неолатиністики в Україні // Studia Polsko-Ukraińskie. — 2014. — № 1. — С. 205—213.
• Олег Румянцев. Листи Миколи Кочіша до Олекси Мишанича (1969—1973) // Ruthenian Studies. — 2017. — № 1. — С. 143—154
• Дмитро Федака. Олекса Мишанич: (1933—2004) // Українське красне письменство Закарпаття. — Ужгород: TIMPANI, 2017. — С. 354—362
• Іван Хланта. // Енциклопедія Закарпаття: визначні особи XX століття. — Ужгород: Ґражда, 2007. — С. 218—219.

• Вакуленко К. Р. Олекса Мишанич — дослідник давньої української літератури. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 03 Гуманітарні науки, за спеціальністю 035 Філологія. — Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України, Харків, 2021. (link [Архівовано 3 вересня 2021 у Wayback Machine.])

• Мишанич Олекса Васильович [Архівовано 2 травня 2020 у Wayback Machine.]
• Олекса Мишанич знав, що він робить [Архівовано 31 грудня 2020 у Wayback Machine.]
• Мій Олекса Мишанич [Архівовано 20 квітня 2021 у Wayback Machine.]