Муратов Дмитро Андрійович — Вікіпедія

Муратов Дмитро Андрійович
рос. Дмитрий Андреевич Муратов
Народився29 жовтня 1961(1961-10-29)[1] (63 роки)
Куйбишев, РРФСР, СРСР[2]
Країна Росія
Діяльністьжурналіст, телеведучий
Alma materСамарський державний університет (1983)[3]
Знання мовросійська
ЗакладНовая газета[4]
ЧленствоCommittee 2008d
Роки активності1987 — тепер. час
Посадаголовний редактор[4]
ПартіяЯблуко[5]
Нагороди
IMDbID 4899049
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Муратов.

Дмитро Андрійович Муратов (нар. 30 жовтня 1961, Куйбишев (нині Самара), РСФСР) — російський журналіст, телеведучий. Головний редактор «Нової газети» (1995–2017 і з 2019 року), її співзасновник.

Лауреат Нобелівської премії миру 2021 року[6] (третій росіянин після Андрія Сахарова і Михайла Горбачова, відзначеним цією нагородою[7]). Фінансову частину премії передали у російський фонд «Коло добра», заснований Путіним[8].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 30 жовтня 1961 року в Куйбишеві (нині Самара). 1983 року закінчив філологічний факультет Куйбишевського державного університету.

У 1983 — 1985 роках служив в РА.

Після військової служби працював в газеті «Волзький комсомолець». У 1987 році став завідувачем відділу комсомольського життя газети «Комсомольская правда». У 1990 році він став редактором відділу інформації видання.

У листопаді 1992 року пішов з «КП» і одночасно виступив співзасновником товариства журналістів «6-й поверх», до якого увійшли журналісти, незгодні з новою редакційною політикою газети. Наступного року товариство стало засновником «Нової щоденної газети», перший номер якої вийшов 1 квітня 1993 року. Муратов увійшов в її редколегію і став заступником головного редактора.

У грудні 1994 — січні 1995 років був спеціальним кореспондентом газети в зоні бойових дій на території Чечні. У лютому 1995 року став головним редактором видання, яке до того моменту перейменували з «Нової щоденної газети» на «Новая газета».

Якийсь час Муратов поєднував роботу в газеті й на телебаченні. Так, в 1997 році він був ведучим програми «Прес-клуб» (ATV — ОРТВ), в 1998–2000 — ведучим щотижневої програми «Суд іде» на телеканалі «НТВ»[9].

У 2004 році був одним із засновників Комітету «2008: Вільний вибір». У 2005 році вийшов із Комітету, заявивши, що він «абсолютно розчарований тим, як намагалися об'єднатися демократи»[10].

У 2004 році вступив у Російську демократичну партію «Яблуко».

У 2005 році став одним із співвласників журналу «Крокодил»[11], але у 2008 видавати оновлений журнал припинили[12].

У 2009 році увійшов до Громадської ради на підтримку виборчого списку партії «Яблуко» на виборах до Московської міської думи V скликання.

У березні 2014 року підписав звернення проти анексії Криму[13].

У вересні 2020 року підписав лист на підтримку протестних акцій у Білорусії[14].

У листопаді 2017 року залишив посаду головного редактора «Новая газета»[15], але у 2019 році знову посів її[16].

Нагороди і премії

[ред. | ред. код]

Нобелівська премія миру (2021)

[ред. | ред. код]

У жовтні 2021 року спільно з американо-філіппінською журналісткою Марією Рессою отримав Нобелівську премію миру за «їхні зусилля із захисту свободи слова, яка є необхідною умовою демократії та тривалого миру»[21][22][6][23]. Заявив, що фінансову частину премії передав до фонду «Коло добра», заснованого Путіним.[24].

У червні 2022 року Муратов продав медаль премії миру на аукціоні Heritage в США за $103,5 млн при початковій ціні в $550 тис. Гроші пообіцяв перерахувати ЮНІСЕФ, що має відправити їх до країн, де є біженці з України: Польщі, Росії, Німеччини, Молдови, Словенії та Угорщини[25].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Донька — радниця Ельвіри Набіулліної[8], голови Центрального банку РФ[26].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://ria.ru/20211008/muratov-1753662577.html
  2. ↑ Muratov and Novaya Gazeta: Russia's independent media stalwarts
  3. ↑ https://lenta.ru/lib/14160484/
  4. ↑ а б https://www.themoscowtimes.com/2021/10/08/russian-journalist-dmitry-muratov-wins-nobel-peace-prize-a75250
  5. ↑ https://www.yabloko.ru/cat-news/2021/10/08
  6. ↑ а б Главред «Новой газеты» Муратов стал лауреатом Нобелевской премии. РБК (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  7. ↑ BFM.ru. Муратов и Ресса удостоены Нобелевской премии мира. BFM.ru - деловой портал (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  8. ↑ а б Бабченко А. Росіянин — завжди шовініст, без винятків. Я сам таким був [Архівовано 11 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // ZAHID.net. — 2021. — 11 жовтня.
  9. ↑ Авторское бесправие. Закон, защищающий интеллектуальную собственность, суров, но беспробуден. Итоги. 30 березня 2000. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 8 жовтня 2021.
  10. ↑ Дмитрий Муратов на сайте Lenta.ru. Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 5 листопада 2011.
  11. ↑ Атлас контентменеджеров. Муратов Дмитрий. — Медиа Атлас. (рос.)
  12. ↑ Виктория Буравченко. «Крокодил» без денег не кусается [Архівовано 7 жовтня 2008 у Wayback Machine.]. — Газета. Ru, 13.08.2008
  13. ↑ Обращение инициативной группы по проведению Конгресса интеллигенции «Против войны, против самоизоляции России, против реставрации тоталитаризма» и письмо деятелей культуры в поддержку позиции Владимира Путина по Украине и Крыму (рос.). Новая газета. 13 березня 2014. Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
  14. ↑ «Мы глубоко возмущены, что диалогу с обществом власть предпочитает насилие». Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 17 вересня 2020.
  15. ↑ Главред «Новой газеты» покидает пост. РБК (рос.). 13 ноября 2017. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  16. ↑ Муратов вернулся на должность главного редактора "Новой газеты". Интерфакс (рос.). 15 ноября 2019. Архів оригіналу за 17 лютого 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  17. ↑ Главный редактор "Новой газеты" получит премию свободы прессы. lenta.ru. Архів оригіналу за 22 травня 2016. Процитовано 12 квітня 2021.
  18. ↑ Dmitry Muratov, Editor of Novaya Gazeta, Russia. Committee to Protect Journalists (амер.). Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 12 квітня 2021.
  19. ↑ Главред «Новой газеты» получил в Эстонии орден за защиту свободы слова. Архів оригіналу за 24 лютого 2013. Процитовано 24 лютого 2013.
  20. ↑ Golden Pen of Freedom Awarded to Novaya Gazeta Editor, Dmitry Muratov - WAN-IFRA. WAN-IFRA[de]. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 13 грудня 2019.
  21. ↑ Оголошено лауреатів Нобелівської премії миру. РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  22. ↑ https://twitter.com/nobelprize/status/1446400172125302784. Twitter (укр.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  23. ↑ Главный редактор «Новой газеты» Дмитрий Муратов получил Нобелевскую премию мира. Meduza (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  24. ↑ Бабченко А. Росіянин — завжди шовініст, без винятків. Я сам таким був [Архівовано 11 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // ZAHID.net. — 2021. — 11 жовтня.
  25. ↑ Нобелівську медаль російського журналіста продали на аукціоні для допомоги Україні. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 червня 2022. Процитовано 21 червня 2022.
  26. ↑ Эльвира Набиуллина утверждена новым председателем Центробанка [Архівовано 2 березня 2018 у Wayback Machine.]. (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Муратов_Дмитро_Андрійович&oldid=40515978