Французький ренесанс — Вікіпедія

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (травень 2020)

Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її. Це повідомлення варто замінити точнішим.

Французький Ренесанс (фр. Renaissance française) — термін, що використовується істориками, культурологами і мистецтвознавцями для опису досягнень в культурі та мистецтві Франції кінця XV - початку XVII століття. Французький Ренесанс пов'язаний з панєвропейським Ренесансом, що зародився в Італії в XIV столітті. Початок французького Відродження відноситься до середини XV століття або ж, за іншою версією, до початку французького вторгнення в Італію в 1494 році під час правління Карла VIII, а кінцем цього періоду вважають смерть Генріха IV в 1610 році.

Правління Франциска I (1515-1547) і його сина Генріха II (1547-1559), як правило, вважається вершиною французького Відродження. Після загибелі Генріха II в лицарському турнірі, країною правила його вдова Катерина Медічі та її сини Франциск II, Карл IX і Генріх III, і, хоча ренесанс продовжував розвиватися, Франція в цей час потерпала від релігійних воєн між гугенотами і католиками.

Для Франції доби Ренесансу були характерні такі події та процеси як-то зародження абсолютистських тенденцій, поширення гуманістичного світогляду, дослідження «Нового світу», запозичення з Італії та розвиток власних нових методів в сфері друку, архітектури, живопису, скульптури, музики, наук, народної літератури, а також розробка нових правил етикету та ораторського мистецтва.

Культура французького Відродження зародилася і розвивалася в період завершення об'єднання королівства, що характеризувався також дедалі більшим розвитком торгівлі, перетворенням Парижа в політичний і культурний центр, до якого тяжіли найвіддаленіші провінції.

Починаючи з XVI століття французький королівський двір стає одним із найблискучіших дворів Західної Європи. Короля Франциска I через його поетичні обдарування nа здатність цінувати письменницький талант у інших людей називали «батьком красного письменства». Під впливом італійських походів король Франції, його сестра Маргарита Наваррська та люди, що їх оточували, стали приділяти багато уваги античному надбанню - творам античних авторів, античній скульптурі, класичній латинській мові.