Чернігівська земля — Вікіпедія

Чернігівська земля — територія у Давній Русі по річці Десні, її притоках та у верхів'ях Оки, також відома під назвою Чернігово-Сіверська земля.

Основу населення становили сіверяни, жили також радимичі (по р.Сож) і в'ятичі (по р.Оці). Найбільші центри — Чернігів, Новгород-Сіверський, Брянськ, Муром.

У XII ст. на території Чернігівської землі були Чернігівське, Новгород-Сіверське і Муромське князівства, які на початку XII ст. розпалися на низку уділів. Путивльське, Трубчевське, Глухівське і Муромо-Рязанське князівства починаючи із середини XII ст. відокремилися від Чернігова.

У середині XIII ст. під час монголо-татарської навали Чернігівська земля зазнала розорення^{[джерело?]}.

У XIV столітті, після ослаблення Золотої Орди, потрапляє до складу Великого князівства Литовського, у 1503 році — до складу Московської держави, а на початку XVII століття — до складу Речі Посполитої.

За умовами «Вічного миру» між Річчю Посполитою та Московією 1686-го року, Чернігівська земля була приєднана до Московської держави.

• Сіверська земля

• А. Г. Плахонін. Чернігівська земля // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 516. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.