Яків Баш — Вікіпедія

Яків Баш
Яків Васильович Башмак
Псевдонім	Яков Баш
Народився	26 липня (8 серпня) 1908 Милове, Качкарівська волость, Херсонський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	14 березня 1986(1986-03-14) (77 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Російська імперія  УНР  СРСР
Діяльність	письменник, драматург
Alma mater	Філологічний факультет Київського університету[d] і ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Заклад	Радянське село і В-во «Український письменник»
Мова творів	українська
Роки активності	1931 — 1986
Членство	Спілка радянських письменників України
Партія	ВКП(б)
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди	почесний громадянин Запоріжжя

Я́ків Баш (літературний псевдонім Якова Васильовича Башмака; нар. 8 серпня 1908, Милове — пом. 14 березня 1986, Київ) — український радянський письменник; член Спілки радянських письменників України (з 1937 року).

Народився 26 липня [8 серпня] 1908(19080808) року в селі Миловому (нині Бериславський район Херсонської області, Україна) в бідній селянській сім'ї. 1919 року закінчив початкову школу і став працювати. До 1928 року працював у сільському господарстві на Херсонщині. З ранніх років брав участь у культурно-просвітницькій роботі на селі. У 16-ти річному віці став робсількором газети «Радянське село» та інших газет. Тоді ж розпочав писати вірші і оповідання.

Протягом 1928—1932 років працював на будівництві Дніпрогесу, спочатку теслярем-опалубником, бригадиром теслярів, а з 1931 року літературним співробітником газети «Пролетар Дніпробуду». 1930 року вступив до комсомолу, 1938 року — до ВКП(б).

У жовтні 1932 року був премійований путівкою на навчання з спеціальною стипендією імені Дніпробуду і став навчатися на філологічному факультеті у Харківському державному університеті. Одночасно з навчанням завідував Кабінетом молодого автора при клубі літераторів імені Василя Блакитного, був директором цього клубу, а згодом редактором університетської багатотиражки. З 1935 року навчався у Київському університеті, який закінчив 1937 року, а у 1940 році — аспірантуру при ньому.

З кінця 1940 року по вересень 1941 року працював помічником заступника голови Ради народних комісарів УРСР. З жовтня 1942 року знаходився у лавах Червоної армії^[1]. Спочатку працював у оперативній групі Військової Ради Південного фронту, Центральному, а потім Українському штабах партизанського руху. Неодноразово літав у партизанські загони Сидора Ковпака, Олександра Сабурова, Михайла Наумова.

Упродовж 1944—1946 років очолював видавництво «Радянський письменник». З листопада 1946 по жовтень 1947 року — відповідальний секретар Президії Спілки радянських письменників України, пізніше обіймав посаду секретаря партійної організації Спілки радянських письменників України (на 1952—1953) та Київської організації Спілки письменників України.

Помер у Києві 14 березня 1986 року.

Перше оповідання «Криця» надруковано в журналі «Огонёк» у 1931 році. Автор книг:

• «Доба горить» (1931, нариси);
• «Дні наступу» (1933, збірка оповідань);
• «Сила» (1934, повість; переробилена у роман і видана у 1940 році під назвою «Береги в огнях», у 1941 році — під назвою «На берегах Славути»; розширений її варіант — роман «Гарячі почуття» вийнов у 1947 році);
• «Професор Буйко» (1945, повість про Героя Радянського Союзу професора Петра Буйка)
• «На землі нашій» (1957, оповідання);
• «Надія» (роман-дилогія: «Надія», 1960 і «На крутій дорозі», 1967);
• «Біля вогнища» (1962, цикл оповідань);
• «Заграва над річкою Ірпінь» (1980, роман).

Написав також кілька п'єс:

• «Професор Буйко» (1949);
• «Дніпрові зорі» (1951, драма присвячена будівникам Дніпрогесу);
• «У кожного своя ціль» (1958, комедія).

Автор сценарію фільму «Київ» (1950, у співавторстві з Михайлом Стельмахом, Іваном Кочергою).

Окремі твори письменника перекладено російською, болгарською, словенською та іншими мовами.

• орден Жовтневої Революції (07.08.1978)
• два ордени Вітчизняної війни І ст. (08.05.1945)
• орден Вітчизняної війни ІІ ст. (11.03.1985)
• два ордени Трудового Червоного Прапора (24.11.1960; 28.10.1967)
• орден «Знак Пошани» (22.09.1958)
• медаль «Партизанові Вітчизняної війни» І ст. (1944)^[2]
• медалі
• Почесний громадянин міста Запоріжжя (рішення Запорізької міської ради № 393 від 4 вересня 1970 року)^[2];
• Республіканська премія ЛКСМУ імені Миколи Островського (1970; за повість «Професор Буйко», романи «Надія» і «На крутій дорозі»).

В журналі «Перець» № 15 за 1983 рік розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений 75-річчю митця^[3].

• Баш Яків // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. — Кн. 2, [т. 1] : А — Головна Руська Рада. — ISBN 5-7707-4049-3.;
• О. Дяченко. Яків Баш // Українські радянські письменники. Критичні нариси. ІІ. Радянський письменник. Київ. 1957. С. 428—462;
• Баш Яків // Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд. Олег Килимник. — Київ : Радянський письменник, 1960. — С. 580 с. ., С. 25—26;
• Баш Яків // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1966. — Т. 1 : А — Кабарга. — С. 156.;
• Крыжановский С. Д. Баш Яков Васильевич // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
• Баш Яків // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
• Баш (Башмак) Яков Васильевич // Литературный энциклопедический словарь / под общ. ред. В. М. Кожевникова и П. О. Николаева. — Москва : Советская энциклопедия, 1987. — С. 554. (рос.);
• Г. Ф. Семенюк. Баш Яків // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. , С. 137;
• Р. В. Пилипчук. Баш Яків // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0.