Абрикоса — Вікіпедія

Абрикоса
Абрикоса
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Евдикоти (Eudicots)
Клада:	Розиди (Rosids)
Порядок:	Розоцвіті (Rosales)
Родина:	Трояндові (Rosaceae)
Рід:	Слива (Prunus)
Підрід:	Слива (Prunus subg. Prunus)
Секція:	Prunus sect. Armeniaca
Вид:	Абрикоса (P. armeniaca)
Біноміальна назва
Prunus armeniaca L. 1753
Ареал вирощування абрикоси
Синоніми
Armeniaca vulgaris Lam.[1] Amygdalus armeniaca (L.) Dumort.[1]

Абрико́са, абрико́с, жерде́ля, море́ля^[2][3][4] (Prunus armeniaca, також Armeniaca vulgaris) — плодове дерево роду слива.

Генетичні дослідження вказують на те, що центром походження є Центральна Азія.^[5][6]

В Україні існують також інші народні назви: абрикоз, абрикоза, априкоз, априкоза, априкос, априкоса, дзарзари, жардель, жарделя, жердель, курега, морелла, морель, тендерка^[3], биркоси, боросква, брескиня, бросквина, дзендзар, мурелі та інші^[7]. Слово «абрикоса» вживається щодо рослини, а «абрикосом» називається лише плід.

Запозичення з голландської (abrikoos), через фр. abricot й ісп. albercoque чи порт. albricoque прийшло з арабської; араб. al barqōk‎ утворилося з середньогрецької πραικόκκιον (πραικόκια), яке походить від лат. praecox (praecoquus) «скороспілий», утвореного з префікса лат. prae- «перед-, наперед», спорідненого з грец. παραί «до, перед, поряд», укр. при, і основи дієслова coquo «варю, кип'ячу», спорідненого з прасл. *pekti, укр. пекти́^[8]. Варіант «априко́за» зайшов через польську й німецьку мови нім. Abrikose^[8].

В інших мовах вживають назви рос. абрико́с^[9], болг. абрыко́с, пол. aprykoza, в.-луж. aprikoza^[8].

Слово «жерделя» — турецького походження, від zerdali, яке вживається щодо одного з сортів дрібних абрикос. Походить від перського zardālu («золотий плід») — зі zard («золотий»), є етимологічним відповідником прасл. *zolto, укр. зо́лото^[10].

Назву «мореля» — «дрібний абрикос», через посередництво польської і, можливо, німецької мов від нім. Amarélle «вишня», morelle «абрикос» запозичено з італійської або середньолатинської. Подальша етимологія: італ. amarella «вишня; абрикос» походить від сер. лат. amarellum «абрикос», що виникло на основі виразу de Armenia «з Вірменії», вторинно зближеного з amārus «гіркий»^[11].

В інших мовах вживають назви рос. море́ль (маре́ль) «сорт вишні; дрібний абрикос», морела́ «дрібний абрикос», болг. марэ́ль, пол. morel(a) «абрикос», чеськ. amarelka «сорт вишні» тощо^[11].

У дикому стані абрикоса трапляється на Кавказі, у Туркменістані. В Україні вирощують як промислову культуру в південних областях, рідше — в Лісостепу й на Поліссі.

Батьківщина культурної форми — Середня Азія та Китай. Є 8 видів, ростуть переважно в Азії, тривалий час вирощувалися в Вірменії, звідки потрапили в Європу і Америку (звідки латинська назва «Armeniaca»  — «вірменська слива»).

Дикі абрикоси (Абрикоса звичайна, лат. Armeniaca vulgaris Lam.) — не така вже й ботанічна рідкість. У горах Середньої Азії трапляються невеликі абрикосові ліси. На півдні Приморського краю, на півночі Китаю, в Кореї на сухих кам'янистих схилах ці дерева ростуть групами або поодинці. Абрикоси пристосувалися навіть до сибірських морозів. У Забайкаллі та Монголії кущі абрикос витримують температуру до −50 °C. Плоди диких абрикос дрібніші, вони мають гіркуватий присмак, у м'якоті трапляються грубі волокна.

Абрикосові дерева мають щільну міцну деревину, у центрі — блискучу темно-коричневу, з країв — світлішу, жовту або буру. Молоді пагони червонувато-коричневі, блискучі. Листки чергові, широкі, округлі або яйцеподібні, при основі майже серцеподібні, цілісні, нерівнопилчасті, майже голі, згори темно-зелені, блискучі, знизу — матові.

Квітки двостатеві, поодинокі (рідше — по дві в листкових пазухах), майже сидячі, 5-пелюсткові, білі або рожеві (до 3 см у діаметрі), правильні, з подвійною вільнопелюстковою 5-членною оцвітиною. тичинок багато. Маточка одна з верхньою зав'яззю та одним стовпчиком. Цвіте раніше всіх плодових порід у квітні-травні до розпускання листків і забезпечує медоносних бджіл раннім взятком нектару і пилку^[12]. Плоди дозрівають у червні — липні.

Плід — округла або обернено яйцеподібна соковито-м'ясиста кістянка (до 3 см у діаметрі), жовтого або червонувато-жовтого кольору з червонуватим рум'янцем та повстистим опушенням. М'якуш кістянки кисло-солодкий, нерідко з гіркуватим присмаком.

Абрикоси дуже швидко ростуть. За сприятливих умов за рік молода рослина сягає півтора метра, доросла рослина заввишки 5-10 м. Абрикоси люблять світло і добре переносять посуху. Дерева живуть до 50 і більше років.

М'якуш плодів містить близько 27 % цукрів (переважно сахароза), понад 2,5 % органічних кислот (яблучна, лимонна, саліцилова, винна), пектини (1 %), бета-каротин (1,6 мг %), аскорбінову кислоту (10 мг%), тіамін, рибофлавін, флавоноїди, калій (305 мг %), залізо, срібло тощо.

У насінні є жирна олія (30—50 %), емульсин, глікозид амигдалін (у дикорослої абрикоси); в камеді є арабіноза (41 %), галактоза (44 %), глюкуронова кислота (16 %), мінеральні та білкові речовини.

Шкідниками абрикоси є: галиця вічкова, златка чорна, казарка, коренегриз звичайний, короїд зморшкуватий, листокрутка вишнева, міль плодова, плодожерка східна.

Дуже цінна порода з групи кісточкових. Харчова, медоносна та технічна рослина.

Плоди використовуються у свіжому вигляді, для консервування та сушки. Для сушіння використовують плоди середньоазійських сортів з високим вмістом цукру та сухої речовини. Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками — урюк. Сушені плоди містять 50-60 % цукру. Ядра кісточок мають солодкий смак, їх уживають як замінник мигдалю. Плоди абрикоса корисні при недокрів'ї, а також для підтримки сольового балансу при захворюваннях серцево-судинної системи.^[13] Хворим на цукровий діабет слід обмежувати вживання абрикосів через високий вміст у них цукру.

Ядро (насіння) в цих сортів солодке, тому використовується для харчування як горіхи^[14]. З насіння абрикос також роблять олію.

З абрикосів готують абрикосову горілку, причому сік абрикосів піддається бродінню і потім перегонці.

Насіння («кісточки») абрикоса, особливо сортів, що мають малосоковий оплодок, містять до 0,17% глюкозиду амігдалину і до 0,011% синильної кислоти ; вони були допущені Державною фармакопеєю СРСР (VIII видання) для заміни гіркого мигдалю.^[15]

М'якуш та кісточки абрикосів використовуються при виготовленні косметичних засобів для сухої шкіри, засобах для запобігання старінню, у поживних та зволожуючих масках, у засобах для догляду за волоссям. Позначення згідно з міжнародною класифікацією (INCI): Prunus Armeniaca Kernel Oil, Prunus Armeniaca Seed Powder, Prunus Armeniaca Extract.

Насіння гірких сортів використовується для приготування мигдальної води.^[16]

З перепалених кісточок абрикоса робиться туш.

У китайській національній медицині насіння абрикоса застосовується як заспокійливий засіб при кашлі, гикавці. У Китаї рекомендують приймати насіння абрикоса у поєднанні з іншими лікарськими рослинами при бронхіті, трахеїті, ларингіті, кашлюку, а також нефриті.

Наявні в природних тріщинах абрикосових дерев натьоки, що виступають із природних тріщин абрикосових дерев, засихають на повітрі, утворюючи так звану абрикосову камедь. Подрібнена на порошок (білого або жовтого кольору) абрикосова камедь використовується в медицині як повноцінний замінник гуміарабіку. За емульгуючою здатністю, стійкості приготованих на ній олійних емульсій і в'язкістю вона перевершує гуміарабік. Вживають абрикосову камедь іноді як обволікаючий засіб.^[17] До складу камеді входять галактоза (44 %), арабінозу (41 %), глюкуронова кислота (16,4 %), а також мінеральні (2,4 %) та білкові (0,6 %) речовини.^[18]

Абрикосу використовують і як підщепу для деяких плодових порід.

Мировое производство абрикосов по годам (тысяч тонн) 1965 1362 1970 1630 1975 1546 1980 1734 1985 2029 1990 2189 1995 2104 2000 2922 2005 3551 2010 3305 2015 3963 2017 4257

Крупнейшие производители абрикосов (тысяч тонн)[19] Страна 1985 1995 2005 2015 2018 2020 2022  Туреччина 202 281 894 696 750 833.398 803.000  Узбекистан н/д 55 170 606 494 529.109 451.262  Іран 100 193 275 241 342 334.408 305.932  Італія 195 104 232 217 229 173.380 230.080  Алжир 42 41 145 293 242 187.273 203.916  Пакистан 53 190 197 172 128 97.045 174.546  Афганістан 40 37 49 87 109 131.788 170.508  Франція 110 162 159 115 85.830 128.080  Вірменія н/д 17 112 116 104 53.191 113.572  Греція 131 42 73 94 109 125.640 112.230 Японія н/д н/д 123 97 112 71.100 96.600  Росія 40 72 60 66 72.800 84.900  Іспанія 150 138 137 153 176 128.700 80.870  Єгипет 23 54 73 94 94 84.135 71.979  Марокко 73 78 103 103 102 93.008 68.001  Сирія 57.779  КНР н/д 48 91 87 53 53.121 53.325  Україна 97 94 65 112 69.480 49.710

В Україні у дикому стані не росте, розводять у садах, придорожніх насадженнях, лісосмугах степових, рідше, лісостепових районів. Плодоносить на 3—4-й рік. Урожайність до 100—300 ц/га. Основний сорт Червонощокий. Цінною підщепою для абрикоси в Україні є жерделя.

Сортова абрикоса поширена в основному на півдні України, але й там вона плодоносить нерегулярно. Часто в дерев узимку підмерзають плодові бруньки, а навесні квіти, бо абрикоса рано цвіте. У поліській та лісостеповій зонах України в основному вирощують дерева абрикоси з насіння, їх називають «жерделі». Жерделі дають, як правило, дрібні плоди, що не відзначаються високими смаковими якостями, але дерева їх менш вимогливі до умов.

• Червонощокий. Найпоширеніший сорт. Районований майже у всіх областях України, за винятком Полісся і деяких областей лісостепової зони. Дерева скороплідні, високоврожайні, але недостатньо зимостійкі в північних районах України. Плоди середньої величини або великі, дуже смачні, використовуються у свіжому вигляді та для технічної переробки. Сорт самоплідний.^[14]

Крім Червонощокого, у південних областях України районовані сорти: Нікітінський, Ананасовий цюрупинський, Мелітопольський ранній, Консервний пізній, Арзамі, Угорський найкращий, Ювілейний та ін. Для Полісся та Лісостепу становлять інтерес сорти УНДІС: Ананасовий київський, Київський ароматний, Поліський великоплідний, Шабловський, Колгоспний, Березняківський.^[14]

Китайці асоціюють абрикос з освітою та медициною. Наприклад, класичне слово杏壇(буквально: "абрикосовий вівтар "), що означає «освітнє коло», досі широко використовується в письмовій мові. Чжуан Цзи, китайський філософ IV століття до нашої ери, розповів історію, що Конфуцій навчав своїх учнів на майдані, оточеному абрикосовими деревами.^[20] Асоціація з медициною, своєю чергою, походить від широкого використання абрикосових кісточок як компонента в традиційній китайській медицині а також від історії про Дун Фенга (董奉), лікаря періоду Трьох Царств, який не вимагав від своїх пацієнтів ніякої оплати, за винятком того, що вони садили абрикосові дерева в його саду після одужання, в результаті чого з'явився великий гай абрикосових дерев і постійне постачання лікувальних інгредієнтів. Термін «Знавець абрикосового гаю» (杏林高手) досі використовується як поетичне звертання до лікарів.

У Вірменії деревина абрикосового дерева використовується для виготовлення дерев'яних різьблених виробів, таких як дудук, який є популярним духовим інструментом у Вірменії, який також називають «абрикосовою сопілкою» (вірм. ծիրանափող, трансліт. ciranap'oġ). З абрикосової деревини також виготовляють сувеніри ручної роботи. Цей колір використовується на прапорі Вірменії.

• Курага
• Список видів роду слива

• Абрикос звичайний // Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / відповідальний редактор. А. М. Гродзінський. — Київ : Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 сторінки. — ISBN 5-88500-055-7. Ел.джерело
• Абрикос звичайний [Архівовано 21 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Фармацевтична енциклопедія

• Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985.— с.664, ил. (рос.)
• Єлін Ю. Я., Оляніцька Л. Г., Івченко С. Г. Шкільний визначник рослин. — К.: «Радянська школа», 1988
• Сорта плодових и ягодных культур. М., 1953. (рос.)
• Жучков Н. Г. Частное плодоводство. М., 1954. (рос.)
• Сафонов М. М. Повний атлас лікарських рослин. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2008. — 384 с. ISBN 978-966-408-273-7

У Вікісловнику є сторінка абрикоса.

• Абрикоса (Prunus armeniaca): інформація на сайті GRIN (англ.)
• Абрикоса у Великій Радянській Енциклопедії. (рос.)
• Абрикоса [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] в Енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона. (рос.)
• Абрикоса на сайті USDA NRCS. (англ.)
• Абрикос звичайний