Douglas A-20 Havoc — Вікіпедія

Douglas A-20 Havoc
Призначення:	Штурмовик/легкий бомбардувальник/нічний винищувач
Перший політ:	23 січня 1938
Прийнятий на озброєння:	10 січня 1938
Знятий з озброєння:	1949
Період використання:	1940-ві
На озброєнні у:	США, Канада, СРСР, Велика Британія
Розробник:	Douglas Aircraft Company
Виробник:	Douglas Aircraft Company
Всього збудовано:	7478
Конструктор:	Douglas Aircraft Company
Екіпаж:	2-3 особи
Крейсерська швидкість:	544 км/год
Максимальна швидкість (МШ):	546 км/год
Бойовий радіус:	1500 км
Дальність польоту:	1 690 км
Практична стеля:	8 400 м
Швидкопідйомність:	10,2 м/с
Довжина:	14,63 м
Висота:	5,36 м
Розмах крила:	18,69 м
Площа крила:	43,20 м²
Двигуни:	2 × Wright R-2600-A5B
Тяга (потужність):	2 x 1700 к.с.
Гарматне озброєння:	3×7,62-мм кулемета M1919 Browning (курсові) 2×7,62-мм кулемета M1919 Browning (хвостові) 1×7,62-мм кулемет Vickers K (вентральний)
Внутрішнє бомбове навантаження:	1,9 тонни кг
Douglas A-20 Havoc у Вікісховищі

Ду́глас А-20 «Хе́вок» (англ. Douglas A-20 Havoc) — американський військовий літак часів Другої світової війни. В різних модифікаціях виконував роль штурмовика, легкого бомбардувальника і нічного винищувача.

Початково виготовлявся на експорт для Франції під заводським позначенням DB-7, надалі масово використовувався в авіації більшості країн антигітлерівської коаліції. Основними експлуатантами були ВПС США, Великої Британії і Радянського Союзу. В ВПС країн Британської співдружності версія нічного винищувача отримала назву «Хевок», а бомбардувальний варіант відомий під ім'ям «Бостон» (англ. Boston). Остання назва використовувалась для всіх A-20 в СРСР, а у ВПС США прийнятий на озброєння під назвою А-20 «Хевок».

В березні 1936 року, група інженерів Northrop Corporation під керівництвом Джона Нортропа, Дональда Дуґласа і Еда Хайнемана^[en] запропонувала проєкт двомоторного штурмовика для потреб армії. Літак під позначенням «модель 7A» мав бути суцільнометалевим високопланом з висувним шасі з носовою стійкою. В 1937 році командування ВПС висунуло офіційне вимоги до літака: швидкість 200 миль/год (322 км/год), дальність польоту 1200 миль (1930 км) і бомбове навантаження 1200 фунтів (544 кг). Оскільки розрахунки характеристик «моделі 7A» показали невідповідність в масі і дальності польоту, інженери почали роботу над «моделлю 7B», яка мала використовувати потужніші мотори Pratt & Whitney R-1830 Twin Wasp і збільшений розмір баків. Для збільшення шансів на конкурсі планувались два варіанти носової частини — з робочим місцем бомбардира і відповідними оглядовими вікнами, або з встановленим курсовим озброєнням.

До конкурсу, який відбувся в липні 1938 року, компанія Northrop Corporation не дожила, оскільки була поглинута компанією Douglas Aircraft Company. Але роботи над «моделлю 7B» не були припинені і проєкт зміг взяти участь. В результаті конкурсу переможця не було виявлено і компаніям запропонували виготовити по одному прототипу для випробувань. Перший прототип «моделі 7B» піднявся в повітря 26 жовтня 1938 року, і хоча прототип розбився 23 січня 1939 року проведені випробування показали відмінну маневренність і швидкість, без жодних вагомих недоліків. Новий літак зацікавив і іноземних експлуатантів, перше замовлення здійснила Франція і наступний прототип з позначенням DB-7 виготовлявся саме на експорт.

Серійне виробництво почалось в жовтні 1939 року і тривало до вересня 1944, за цей час було виготовлено 7478 літаків.^[1]

• DB-7 — оснащувався 14-и циліндровими двигунами R-1830-S3C-G (1000 к.с.) або R-1830-S3C4-G (1200 к.с.). Курсове озброєння — 4 7,5-мм кулемети в носовій частині, захисне — 2 7,5-мм кулемети в верхній і нижній установках. Маса бомбового навантаження — 800 кг. Виготовлявся на експорт для Франції (там позначався DB-7B3) в кількості 270 літаків, але через капітуляцію більшість з них опинились в Британії. Там літаки з двигуном R-1830-S3C-G отримали позначення Boston Mk.I, а з двигунами R-1830-S3C4-G — Boston Mk.II. В Британії літаки переобладнали британським обладнанням і озброєнням, пізніше більшість «Бостонів» переобладнали в нічні винищувачі Havoc Mk.I.
• DB-7A — DB-7 з двигунами Wright R-2600-A5B потужністю 1600 к.с. 100 літаків були замовлені Францією, але всі опинились в Британії, де були переобладнані в нічні винищувачі Havoc Mk.II
• DB-73 — DB-7A з подовженою носовою частиною. В травні 1940 року Франція замовила 480 літаків, через капітуляцію вони були поставлені Британії (Boston Mk.III), окрім 207 літаків які залишились в США через вступ країни в війну.
• DB-7B — аналог DB-73 для Великої Британії, де позначався Boston Mk.III. Було замовлено 300 літаків, з яких 6 залишилось в США.
• DB-7C — торпедоносний варіант DB-73 для ВПС Нідерландської Ост-Індії. В травні-червні 1942 року було виготовлено 48 літаків.
• A-20 — перша модифікація для ВПС США. Оснащувався двигунами Wright R-2600-7 (1700 к.с.) або Wright R-2600-11. Виготовлено 63 літаки, які пізніше були переобладнані в розвідники і нічні винищувачі.
  • F-3 — варіант розвідника переобладнаного з A-20 (3 екз.)
  • P-70 — варіант нічного винищувача переобладнаного з A-20 (60 екз.)
• A-20A — оснащувався двигунами Wright R-2600-3 (1600 к.с.) або Wright R-2600-11. Курсове озброєння — 4 7,62-мм кулемети, захисне три такі кулемети: два в верхній турелі, і один знизу. Частині літаків мала по одному 7,62-мм кулемету напрямленому назад в мотогондолах. Маса бомбового навантаження — 908 кг. До вересня 1941 року було виготовлено 143 літак, один з яких був переданий ВМС де отримав позначення BD-1.
• A-20B — оснащувався двигунами Wright R-2600-11. Курсове озброєння — 2 12,7-мм кулемети, захисне — один 12,7-мм в верхній турелі, і один 7,62-мм кулемет знизу. Маса бомбового навантаження — 940 кг. Виготовлено 999 літаків, 8 було передано ВМС де вони отримали позначення BD-2.
• A-20C — оснащувався двигунами Wright R-2600-23. Озброєння аналогічне до A-20A. З весни 1941 року виготовлено 948 літаків, 200 з них було передано Британії (Boston Mk.IIIA)
• A-20G — використовувалась нова незасклена носова частина де встановлювались 6 12,7-мм кулеметів. Захисне озброєння — 12,7-мм кулемет в верхній установці і 7,62-мм кулемету в нижній. Максимальна маса бомбового навантаження — 1800 к.с. З березня 1943 року по червень 1944 виготовлено 2850 літаків.
  • A-20G-1 — літаки першої серії відрізнялись посиленим курсовим озброєнням — 4 20-мм гармати і 2 12,7-мм кулемети.
  • A-20G-20 — з двадцятої серії посилено захисне озброєння — 2 12,7-мм кулемети в верхній установці і один 12,7-мм кулемет в нижній.
• A-20H — аналог A-20G останніх серій, але з двигунами Wright R-2600-29 потужністю 1600 к.с. Виготовлявся з лютого по вересень 1944 року в кількості 412 літаків.
• A-20J — A-20G з заскленою носовою частиною, курсове озброєння зменшилось до двох 12,7-мм кулеметів. Виготовлено 450 літаків, з яких 169 надійшли до Британії і отримали позначення Boston Mk.IV.
• A-20K — аналог A-20J з двигунами Wright R-2600-29 потужністю 1600 к.с. Виготовлявся з березня по вересень 1944 року в кількості 413 літаків, 90 з яких було відправлено в Британію (Boston Mk.V)
  • F-3A — розвідувальний варіант A-20K. (46 літаків)

До початку німецького наступу в ВПС Франції DB-7 стояли на озброєнні в трьох бомбардувальних групах, ще дві почали освоєння нового літака. Загалом 10 травня 1940 року в строю було 64 DB-7, всі в Північній Африці, тому в бойових діях проти німецьких військ вони взяли обмежену участь. На європейський фронт було відправлено дві групи GB I/19 і GB II/19, і 31 травня відбувся перший бойовий виліт DB-7: 12 літаків завдали удару по німецьких військах поблизу Сен-Кантену. До 14 червня було здійснено 70 літако-вильотів, після чого вцілілі DB-7 були перекинуті назад в Африку.

В складі ВПС які стали підконтрольні режиму Віші залишалось 4 групи DB-7 — дві в Марокко і дві в Алжирі. Наприкінці вересня 1941 року DB-7 з Марокко здійснили декілька нальотів на Гібралтар.

В ВПС Вільної Франції в 1944-45 роках були три бомбардувальні групи з DB-7, частина з яких була залишена в режимом Віші, ще частина — передана Британією.^[1]

Отримані після капітуляції Франції літаки «Бостон» Mk.I і Mk.II використовувались як навчальні або переобладнувались в нічні винищувачі «Хевок». В ролі бомбардувальника використовувався «Бостон» Mk.III, якими на початку осені 1941 року почали оснащувати 2-у групу Бомбардувального командування, а вже в лютому 1942 року почались бойові вильоти. Через порівняно малу дальність польоту «Бостони» могли бомбардувати тільки цілі в прибережних областях Франції і Нідерландів. З відомих місій 2-ї групи можна відзначити невдалий рейд на Дьєпп, підтримку якого здійснювали дві ескадрильї «Бостонів» — загалом 32 літаки шість з яких було втрачено. Весною 1943 року «Бостонами» було оснащено 342-у «французьку» ескадрилью, яка разом з 2-ю групою виконували місії на західному фронті аж до капітуляції Німеччини.

В Північній Африці на «Бостонах» воювали дві південноафриканські ескадрильї (24-а з листопада 1941 і 12-а з березня 1942), а в 1943 році ними було переозброєно ще чотири. Ці літаки підтримували десант в Тунісі, після цього діяли над Сицилією і Італією до кінця війни.

Загалом за час війни до Великої Британії мало вирушити близько 1550 «Бостонів», але через в військах використовувались тільки дещо більше 1200. Решта або залишились в США після нападу на Перл-Гарбор, або були відразу перевантажені на конвої для СРСР. Також до СРСР відправлялись «Бостони» які вже використовувались в бою. Останні британські «Бостони» були зняті з озброєння в 1946 році.^[1]

В ВПС США A-20A з'явилися на весні 1941 року, а вже з 1942 року перші американські авіагрупи були перекинуті на британські острови. Першими, в червні, прибули екіпажі 15-ї бомбардувальної ескадрильї, які літали на британських «Бостонах», пізніше прибули американські літаки. До 1944 року кількість американських A-20 в Британії була невеликою, але до початку нормандської операції в 9-й повітряній армії було три групи A-20 (409-а, 410-а і 416-а). Окрім підтримки десанту A-20 також завдавали ударів по стартових позиціях Фау-1. В вересні 410-а група намагалась підтримати британських десантників під Арнемом, пізніше всі три групи знищували укріплення на лінії Зігфрида, а в грудні відбивали німецький наступ в Арденнах. В цей ж час почалось переозброєння на новіші A-26 Invader.

З листопада 1942 року А-20 в складі 47-ї бомбардувальної групи з'явились в Північній Африці. З середини 1943 року вона діяла на Сицилії, пізніше в Італії.

На Тихоокеанському ТВД в серпні 1942 року в Нову Гвінею було перекинуто 89-у бомбардувальну ескадрилію, і до кінця 1943 року це була єдина частина з A-20. Але на початку 1944 року вся 3-я бомбардувальна група була оснащена A-20, і перекинуто ще дві групи. Наприкінці 1944 року їх було перекинуто на Філіппіни, де вони діяли проти залишків японських військ. Після зачистки островів, A-20 деякий час діяли проти Формози, а в серпні 1945 року були переміщені на Окінаву. Після закінчення Другої світової всі A-20 були швидко зняті з озброєння.^[1]

За програмою ленд-лізу в СРСР було відправлено 3128 літаків A-20/Boston різних модифікацій, і хоча 211 було втрачено під час перевезення, СРСР з 2917 літаками став найбільшим експлуатантом цього літака. Перші «Бостони» були отримані з Британії наприкінці 1941 року, і в травні 1942 року в бій на Південному фронті було кинуто 794-ий БАП повністю оснащений «Бостонами». Літом вже було сформовані дві дивізії: 221-а на Південно-західному фронті і 244-а на Кавказі, при цьому остання мала 5 полків, і саме в такій кількості вони взяли участь в Сталінградській битві.

На весні 1943 року на фронті було 400 «Бостонів», більшість з яких діяли на півдні, зокрема 221-а дивізія брала участь в битві на курській дузі. В 1943 році «Бостони» також почали надходити на озброєння морської авіації: в січні ними був оснащений 26-й бомбардувальний полк ВПС Чорноморського флоту, а доволі швидко взагалі став основним радянським торпедоносцем. Також літом 1943 року почали надходити нова модифікація A-20G, яка використовувалась в усіх завершальних операціях радянських військ.

1 травня 1945 року в строю залишалось 995 A-20, літаки Тихоокеанського флоту пізніше взяли участь в радянсько-японській війні. Після війни A-20 залишались на озброєнні ВПС до 1950 року, а в морській авіації дл 1953 року.^[1]

Загалом 60 DB-7 і A-20 отримали ВПС Австралії якими було оснащено 22-у ескадрилію. Остання з осені 1942 року брала участь в боях з японською армією на Новій Гвінеї.

В кінці 1944 року 30 A-20K було передано Бразилії, де вони використовувались до 1955 року.^[1]

Дані з Ударная авиация Второй Мировой — штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы^[2]

• Boeing B-17 Flying Fortress
• Curtiss-Wright C-46 Commando
• Bell P-39 Airacobra
• North American P-51 Mustang
• Martin B-26 Marauder
• North American B-25 Mitchell
• Douglas A-26 Invader

• Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

• Gann, Harry. The Douglas A-20 (7A to Boston III). London: Profile Publications, 1971.
• Green, William. War Planes of the Second World War, Volume Four: Fighters. London: MacDonald & Co. (Publishers) Ltd., 1961 (Sixth impression 1969). ISBN 0-356-01448-7.
• Green, William and Gordon Swanborough. WW2 Aircraft Fact Files: US Army Air Force Fighters, Part 2. London: Macdonald and Jane's Publishers Ltd., 1978. ISBN 0-354-01072-7.
• Mesko, Jim. A-20 Havoc in action. Carrollton, Texas: Squadron/Signal Publications, 1983. ISBN 0-89747-131-8.
• Taylor, John W.R. «Douglas DB-7, A-20 Havoc, and Boston (Bombers) and Douglas DB-7, Havoc, P-70 (Fighters).» Combat Aircraft of the World from 1909 to the present. New York: G.P. Putnam's Sons, 1969. ISBN 0-425-03633-2.
• Winchester, Jim, ed. «Douglas A-20 Boston/Havoc.» Aircraft of World War II (The Aviation Factfile). Kent, UK: Grange Books plc, 2004. ISBN 1-84013-639-1.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Douglas A-20 Havoc

• A-20 на Airwar.ru [Архівовано 29 листопада 2009 у Wayback Machine.]
• AeroWeb: List of survivor A-20s on display
• Baughers: Index of all A-20 variants
• Aircraft Photos: Bill Pippin's Douglas P-70 «39-736» [Архівовано 2 червня 2007 у Wayback Machine.]
• A-20 Havoc [Архівовано 20 липня 2014 у Wayback Machine.] History, images, and specs from the reference book American Combat Planes of the 20th Century by Ray Wagner
• Training video [Архівовано 2 грудня 2010 у Wayback Machine.] WWII training video on pre-flight check, takeoff, flight characteristics, and landing of the A-20.
• Porcupine Squadron