Magirus-Deutz 232 D 19 — Вікіпедія

Magirus-Deutz 232 D 19

Magirus-Deutz 232 D 19 у Вікісховищі

Magírus-Deutz 232 D 19 (290 D 26) — вантажівки розроблені для роботи в складних кліматичних і поганих дорожніх умовах, що вироблялися німецькою автомобілебудівною фірмою Magirus-Deutz Klöckner-Humboldt-Deutz AG (KHD), а з 1 січня 1975 — концерном Iveco.

У 1975-76 роках вони були доставлені в СРСР в рамках так званого «проєкту Дельта» для роботи на будівництві БАМу та інших об'єктів на Далекому Сході, в Сибіру (газові та нафтові родовища Томської, Тюменської областей. і ті, що входять до складу другого Ханти-Мансійського автономного округу і Ямало-Ненецького автономного округу), Кольського півострова (рудники виробничого об'єднання «Апатит» в Хібінах) і Північного Казахстану.

У порівнянні з радянськими автомобілями Магіруси мали більш високі динамічні якості, хороші експлуатаційні та економічні показники, були зручні та легкі в управлінні в будь-яких кліматичних і дорожніх умовах.

• Понизовкин А. Н. Краткий автомобильный справочник НИИАТ. — Транспорт, 1983. — 135—137 с.
• Пугаченко А. Н. Автомобиль Магирус-290 (устройство, обслуживание, эксплуатация). — «Транспорт», 1980. — С. 270.
• Regenberg B. Das Lastwagen-Album Magirus. — Podszun-Motorbücher, 2005. — 256 с. — ISBN 3-86133-388-0.
• Augustin D. IVECO Magirus. Alle Lastwagenaus dem Werk Ulm seit 1917. — Motorbuch, 2006. — 256 с. — ISBN 3-613-02600-7.
• Gebhardt W. H. FAUN. Giganten der Landstraße. — Motorbuch, 2006. — 223 с. — ISBN 3-613-02040-8.