Ємельянов Микола Ілліч — Вікіпедія

Для севастопольської міської думи день 18 жовтня обіцяв бути звичайним, рядовим. Відбулося засідання, на якому обговорювалися рутинні міські питання. Оскільки голосні багато курили, вікна на вулицю були відчинені. Тому, незважаючи на дзвінку трель трамвайчиків, шум натовпу, що наближається, вони почули дуже скоро. Незабаром стало видно, що натовп веде відомий у Севастополі народовець Микола Ємельянов. Натовп зупинився перед балконом будинку пані Хлудової, в якому засідала міська дума. Максимов обернувся до стривожених, не знаючи що робити голосним і жестом запросив їх до столу. Кроки несподіваних гостей були чутні. У дверях з'явився Ємельянов. Він одразу повідомив, що разом із ним у думу прийшли «депутати від народу», обрані для участі у роботі міського самоврядування. Обмін думками тривав майже чотири години. Весь цей час натовп стояв біля будинку Хлудової і терпляче чекав на результати зустрічі голосних і депутатів від народу. І коли Ємельянов знову вийшов на ґанок і оголосив про позитивні результати переговорів із міською думою, люди відповіли захопленими вигуками та оплесками. Визначившись із нашою позицією щодо маніфесту, побувавши на незвичайному засіданні міської думи, звернемося до конкретних подій на вулицях Севастополя, для чого приєднаємось до жандармського офіцера, який спостерігає за демонстрацією...

На засіданні були присутні з правом вирішального голосу (відповідальність за це взяв на себе Максимов) та представники від народу, обрані на мітингу: Орловський, Вербовий, Шмідт, Теодорович, Орлов, Мельников, Шаповалов, Берлін, Каютін, Лапін, Андрєєв (міський голова), Янковський, Харитонов, Рогозін та дві жінки І.Смідович та Н.Вольська. Уявіть собі, кого привів до міської Думи Ємельянов, якщо Вольська в найближчі бунтівні дні очолить формування дружин бойовиків і фактично «пропишеться» в Лазаревських казармах, а Смідович візьме найактивнішу участь у всіх революційних, повстанських акціях... Після зустрічі депутатів із комендантом фортеці Максимов зробив у думі заяву, що їм дозволено установу охорони, повернення трупів загиблих біля стін в'язниці родичам без медичного розтину, усунення з вулиць військових патрулів та поліцейських нарядів. Що ж до козаків, то Максимов нагадав, що за його та Ємельянова клопотання вони вже усунуті від несення служби на вулицях Севастополя...

До середини листопада і так не просте становище у Севастополі та на флоті помітно ускладнилося. Було бродіння серед солдатів 49-го Брестського полку та в морських казармах. Офіцери крейсера «Очаків», випробувавши всі доступні дисциплінарні засоби впливу на екіпаж, викликавши тим його подальшу жорстокість, вважаючи подальше перебування на борту неможливим, залишили корабель. На всій ескадрі настрій «бажав багато кращого»... Понад годину тривали переговори з брестцями. Нарешті солдати здригнулися, допустили матросів роззброїти командира полку та офіцерів, яких мирно відпустили додому, і великим натовпом приєдналися до матросів. Від народовольця Ємельянова, що знаходився серед матросів, умовляв матросів не робити в місті жодних насильств, була послана в місто записка, в якій він просив владу вказати йому, чи стрілятимуть у мирну демонстрацію, хоча б з військових чинів. Йому відповіли, що війська уникатимуть стрілянини, і справді, головний командир наказав Білостоцькому полку, що вийшов тривожним у складі трьох батальйонів на Новосильцівську площу – місце злиття двох головних вулиць міста, не стріляти. Підбадьорені матроси та майстрові ринули в місто. Попереду йшов флотський оркестр, за ним стрункими рядами матроси, брестці, артилеристи, нижні чини 49-го запасного піхотного батальйону – все без зброї та натовп майстрових із двома червоними прапорами, з яких на одному я жодних написів не бачив, а на іншому білими літерами. написано було: «Хай живе свобода! РСДРП». Я поспішив до Білостоцького полку, з яким не розлучався до наступного ранку. Коли маніфестанти з'явилися на площі, Білостоцький полк, збудований у колоні, за командою командира полку полковника Шульмана взяв на варту, музика заграла гімн, на звуки якого полк відповів громовим «ура!»...^[4]