French
DeutschІванис Василь Миколайович — Вікіпедія
| Василь Іванис | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| з березень 1920 | ||
| Попередник: | Букретов Микола Адріанович | |
| Наступник: | не відбулось офіційної передачі посади | |
| ||
| 1920 — листопад 1920 | ||
| Попередник: | Курганський Павло Іванович | |
| Наступник: | посада фактично скасована | |
| ||
| 1918 — 1918 | ||
| Народження: | 3 квітня 1888 станиця Настасівська, Темрюцький відділ, Кубанська область | |
| Смерть: | 28 вересня 1974 (86 років) Оквілл, Галтон, Онтаріо, Канада | |
| Поховання: | Український цвинтар святого Володимира | |
| Національність: | Українець | |
| Країна: |  Російська імперія Кубанська народна республіка Чехословаччина.svg){kind=small} Канада | |
| Військова служба | ||
| Приналежність: | Кубанська народна республіка | |
| Звання: | Підпоручник (до 1917) | |
| Командував: | Кубанське козацьке військо | |
Василь Іванис (псевдонім О. Болотенко; 3 квітня 1888, станиця Настасівська, Темрюцький відділ, Кубанська область, Російська імперія — 28 вересня 1974, Оквілл, Онтаріо, Канада) — український канадський економіст, інженер-технолог, історик, педагог, політичний та громадський діяч Кубані, офіцер РІА. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, член Українського історичного товариства, Української вільної академії наук (УВАН).
Народився в станиці Настасівська Кубанської області (нині Краснодарського краю, РФ). Початкову освіту здобув у 1896–1904 роках, коли проживав у кубанських станицях Настасівська, Полтавська, Слов'янська (нині м. Слов'янськ-на-Кубані в Краснодарському краї, РФ), які були заселені переважно українцями. Середньотехнічну освіту здобув у 1904–1908 роках у школі в Ростові-на-Дону. Продовжив навчання спочатку в Московському комерційному інституті, а згодом (1911–15 рр.) — у Донському політехнічному інституті в Новочеркаську.
У роки Першої світової війни у 1915 році відвідував прискорені курси в Михайлівській артилерійській школі в Петрограді, після закінчення яких був призначений офіцером на Кавказький фронт. Невдовзі скерований на військовий завод на Донщині, де працював інженером. 1918–1920 — член Кубанських рад, міністр торгівлі та промисловості, прем'єр Кубанського уряду.
У березні 1920 року (після складання булави і фактичної втечі отамана Букретова) деякий час виконував обов'язки військового отамана Кубанського козацького війська за посадою (як очільник Кубанського уряду)[1].
У 1920–1948 роках на еміграції в Чехословаччині, Польщі, Німеччині.
З 1927 року — професор Української господарської академії в Подєбрадах, з 1932 — професор Українського технічно-господарського інституту в Німеччині. Одночасно впродовж восьми років головував у Союзі інженерів емігрантів та був головним редактором часопису «Український інженер», що виходив у Подєбрадах у Чехословацькій Республіці. Співпрацював з Українським науковим інститутом у Варшаві, який видав 2 його монографії.
З 1948 року проживав у Канаді. Викладав у вищих навчальних закладах, був інспектором українських шкіл у Східній Канаді, співпрацював із різними науковими та громадськими організаціями, займався науковою роботою. Заступник голови НТШ в Канаді.
Похований на Українському цвинтарі святого Володимира у місті Оквілл, Канада.
У місті Київ вулицю Миколи Матеюка перейменували на вулицю Василя Іваниса[2].
- Симон Петлюра Президент України (Торонто, 1952). [Архівовано 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Симон Петлюра — Президент України.— К.: Наукова думка, 1993.— 272 с., іл. ISBN 5-12-004111-6 (коштом Миколи Кушніренка, США).
- Родовід Л. М. Мосендза і його останні листи (Новий Ульм, 1961). [Архівовано 9 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- Стежками життя. —Т. 1 — 5 (Новий Ульм-Донау, 1958—1962). [Архівовано 7 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- Ще одна трагедія козаків (Доповідь на Канадійському пленумі НТШ в 1960 році) (Новий Ульм-Донау, 1961) [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.].
- «До проблеми Кавказу» (Новий Ульм, 1960). [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.]
- Боротьба Кубані за незалежність (Мюнхен, 1968). [Архівовано 3 грудня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 липня 2021. Процитовано 26 липня 2021.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ У процесі дерусифікації та декомунізації у столиці перейменовано ще десять міських об’єктів
- О. О. Ковальчук. Іванис Василь Миколайович [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 397. — ISBN 966-00-0610-1.
- В. К. Чумаченко. Іванис Василь Миколайович [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Тернистий шлях кубанця Проходи: Документальний роман / Вступ. слово Р.Коваля. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2007. — 404 с.
- інформація на Гуртом.com
- Енциклопедія Українознавства. — Львів, 1994. — Т. 3.
- Родная Кубань. — Місто, 1998. — Ч. 4. (рос.)
- Ренат ПОЛЬОВИЙ. Український патріот Кубані Василь Іванис. КУБАНСЬКА УКРАЇНА, — Київ, 2002, стор. 80 — 85. [Архівовано 6 квітня 2013 у Wayback Machine.]
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядкування В. А. Просалової.— Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
- Богуславський О. Іванис Василь // Українське козацтво: Мала енциклопедія. — Київ — Запоріжжя, 2002. — С. 178.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль | BNE: XX5079185 · GND: 10592766X · GKG: /g/122s42j_ · ISNI: 0000000121009096 · LCCN: nr95000952 · MAK: 9810600296705606 · NKC: js20020805038 · NTA: 244278199 · NUKAT: n2003033745 · VIAF: 42315192 |
