Інтелектуальна мужність — Вікіпедія

Інтелектуальна мужність (сміливість) — філософське поняття інтелектуальних чеснот, які випливають з доксастичної логіки людини.^[1]

Відрізняючись від фізичної сміливості^[1], стосується когнітивних ризиків, тісно пов'язаних із особистісними рисами та силою волі людини — якість розуму^[2][3]. Включає в себе: інтелектуальну скромність, інтелектуальну відповідальність, інтелектуальну чесність, інтелектуальну наполегливість, інтелектуальну емпатію та інтелектуальну справедливість^[4].

За визначеннями, інтелектуальна мужність присутня кожній людині^[1] і часто залежить від контексту та/або ситуації^[5]. Класичні грецькі філософи, такі як Сократ, Платон і Арістотель, вивчаючи це питання, звертали увагу на важливість цієї чесноти, щоб зрозуміти й усвідомити вплив інтелектуальної мужності на людський розум^[6][7].

Розвинулися різні інтерпретації інтелектуальної мужності, що значною мірою вплинуло на праці філософів доби Середньовіччя та Нового часу, зміни в культурі та зрушення в соціальних нормах^[5].

Протилежність досягненню інтелектуальної мужності називається інтелектуальною зарозумілістю.^[8] 

Інтелектуальна мужність узгоджує дії людини з її раціональними переконаннями.^[2] Щодня багато емоцій, таких як страх і бажання, впливають на прийняття рішень.^[9] Ступінь, до якого людина здатна контролювати або піддаватися таким емоціям, визначає силу її інтелектуальної мужності.^[2]

Коротке тлумачення інтелектуальної мужності таке:

Інтелектуальну сміливість можна визначити як усвідомлення необхідності зіткнутися з ідеями, переконаннями або точками зору, щодо яких у людини є сильні негативні емоції, і до яких вона не приділяла серйозної уваги, і справедливо розглядати їх. Інтелектуальна мужність пов'язана з визнанням того, що ідеї, які суспільство вважає небезпечними або абсурдними, інколи є раціонально виправданими (повністю або частково). Висновки та переконання, прищеплені людям, іноді хибні або вводять в оману. Щоб визначити для себе, що має сенс, людина не повинна пасивно і некритично сприймати те, чому навчилася. Інтелектуальна мужність вступає в дію тут, тому що є частка правди в деяких ідеях, які вважаються небезпечними та абсурдними, і викривлення або хибність у деяких ідеях, яких твердо дотримуються соціальні групи, до яких ми належимо. Людям потрібна мужність, щоб бути справедливими мислителями в цих обставинах. Покарання за невідповідність можуть бути суворими.

Існує багато інших трактувань інтелектуальної мужності^[10].

Поширене тлумачення полягає в тому, щоб концептуалізувати інтелектуальну мужність як складову видів мужності, разом із соціальною мужністю, фізичною мужністю^[11], моральною мужністю та філософською мужністю^[2].

Інтелектуальна мужність — це «сила характеру»^[1] разом з іншими аспектами особистості, такими як власна допитливість та відкритість.^[1]

Розвиток інтелектуальної мужності є ітеративним, випливаючи з постійного впливу соціального оточення та середовища^[5]. Це допомагає пояснити різний ступінь інтелектуальної мужності в кожної людини^[12].

Чесноти були темою дослідження у філософії з давніх часів.^[13] Зокрема, Арістотель розглядав інтелектуальні чесноти як окрему категорію в «Нікомаховій етиці».^[14]

Такі релігії, як буддизм, мають власний погляд на конкретні чесноти та на те, що класифікується як чеснота.^[13]

Мужність не завжди має форму в своїй фізичній та звичайній конотації, але також у своїй когнітивній формі, будучи атрибутом, яким можна володіти як «мужній мислитель»^[15]. Інтелектуальна сміливість також широко використовується для опису політичних ситуацій, наприклад якості людини, яка зберігає розумну позицію навіть в умовах політичного тиску^[15]. Демонстрація інтелектуальної мужності в цьому сенсі іноді може цінуватися в лідерів держав^[15].

Інтелектуальна мужність вступає в дію також у більш звичайних обставинах, коли людині потрібно використати чисте міркування, щоб здійснити альтернативний вибір^[16][15], для яких є конкуруючі етичні, логічні, розумові та корисливі аргументи на її користь^[16][1].

Інтелектуальна мужність людини залежить серед іншого й від її самовпевненості.^[17]

Інтелектуальна мужність є недооціненим елементом особистісного зростання. Багато філософів визначили потребу в навчанні однією з інтелектуальних чеснот, таких як інтелектуальна мужність, як частину гуманітарної освіти.

Інтелектуальна мужність заохочує людину до навчання протягом усього життя.^[4] Проте навчання в дитинстві не наділяє учнів інтелектуальними чеснотами.^[8] Учні можуть досягти високих успіхів у закладах загальної освіти, ретельно запам'ятовуючи та конспектуючи, не навчаючись добре міркувати.^[3] С. Нордбі заохочує інтегрувати навчання інтелектуальній мужності до освітнього процесу загальноосвітніх шкіл — «якщо це робиться з паритетом, це може не дати дисциплінам стати замкнутими та зменшити кількість ехо-камер в академічному середовищі».^[18]

Інтелектуальна мужність — це риса «дисциплінованого розуму», яка також демонструє інтелектуальну чесність, інтелектуальну скромність, інтелектуальне почуття справедливості, інтелектуальну наполегливість, інтелектуальну справедливість, інтелектуальну емпатію та інтелектуальну автономію^[3]. Людина з цією сукупністю рис досягне вищих критичних навичок, вищої якості мислення та вищого порядку мислення^[3].

Протилежністю інтелектуальної мужності є інтелектуальна зарозумілість. Воно може виникнути через сприйняття «поверхнево засвоєного вмісту», такого як той, виникає внаслідок «неглибокого охоплення» матеріалу.^[8] Це перешкоджає відкритим поглядам на нові та нетрадиційні проблеми, а також перешкоджає готовності ризикувати в нових починаннях. Це заохочує здобувача освіти залишатися в межах норм і мереж безпеки, залишаючи дуже мало місця для власного інтелектуального зростання.^[8]

Такі філософи, як Арістотель, Платон та Сократ, опосередковано вивчали інтелектуальну мужність через свої дискусії про інтелектуальні чесноти.^[1]

Арістотель досліджував такі чесноти, як інтелектуальна мужність, у своїх Евдеміївській етиці та Нікомаховій етиці.^[19] Зокрема, цей вчений визначає інтелектуальну мужність як чесноту, що займає так звану золоту середину між боягузтвом та нерозсудливістю.^[20]

Хоча спочатку обговорюючи фізичну та буквальну концепцію мужності, Арістотель не виключає її наявність у складі інших можливих почуттів. Він обговорює моральні та інтелектуальні чесноти окремо^[6] в гармонії з його твердженням, що свідомі людські дії є результатом поєднання бажання (на яке впливають моральні чесноти) з розумом (на який впливають інтелектуальні чесноти).^[21] Акт демонстрації інтелектуальної мужності в цьому сенсі означав прийняття раціональних рішень в умовах небезпеки, який спокушає змінити свою думку. Така мужність — дороге задоволення, що вимагає значних розумових зусиль^[15].

Платон також багато уваги приділяв дослідженню такої чесноти, як мужність, визначаючи серед інших, й інтелектуальну мужність^[7]. Платон порівнював брак інтелектуальної мужності зі «слабкістю волі».^[7]

До Сократа в Стародавній Греції існували переважно дві загальноприйняті інтерпретації мужності:^[22] Перша — героїчна мужність, «найвидатнішими літературними представниками» якої були античні герої, такі як Ахілл, Діомед та Гектор.^[22] Друга визначала мужність як «готовність громадянина-солдата битися в бойовій лінії».^[23]

В добу античності мужність визначали виключно в термінах фізичної мужності; введення інтелектуальної мужності прийшло набагато пізніше, де воно використовувалося для опису думок воїнів.^[22]

Інтелектуальна мужність у сфері математики передбачає вивчення рівня співвідношення між інтелектуальною мужністю людини та її математичною творчістю.^[11]

Академічні привілеї — не єдиний фактор, який впливає на розум математично талановитих здобувачів освіти.^[11] Це досягається в процесі освітньої діяльності^[24].

Хоча такі особисті риси, як допитливість, пристрасть і прагнення, широко обговорювалися як додаткові сприяючі фактори^[25], інтелектуальна мужність також відіграє вирішальну роль для успіху розвитку здобувачів освіти, що професійно вивчають математику.^[24]

З цієї точки зору інтелектуальна мужнсть має чотири ключові чинники: наполегливість, впевненість у собі, проникливість та мотивацію.^[26]

Якщо ці рушії співіснують разом, інтелектуальна мужність вступає у своєрідну гру, коли людина переживає ситуацію, ризикуючи через невизначеність мети.^[11] Це означає взяти на себе ризик і витратити значний час і ресурси на те, що може ні до чого не призвести.^[25]

Усвідомлення того, що ці вкладені зусилля можуть окупитися, а можуть і ні,^[24] і погодитися з тим, що їхні зусилля можуть залишитися марними, математики описують як стрибок з інтелектуальною мужністю.^[11]

• Допитливість — якість, пов'язана з допитливим мисленням;
• Покора — матеріальною реалізацією узагальненішої соціальної категорії поваги;
• Інтелектуальна скромність — визнання того, що чиїсь переконання та думки можуть бути хибними;
• Скромність — моральна риса характеру, яка передбачає добровільне підпорядкування себе вимогам громадської дисципліни;
• Розкутість (відкритість) — сприйнятливість до поглядів і знань інших;
• Скептицизм — принципова обмеженість знання та отримання інформації про дійсність через сумніви й постійні перевірки чи експерименти.