Італійська Лівія — Вікіпедія

Libia  (італійська) ليبيا  (арабська) Lībyā Лівія
колонія Італії[1]
↓ 1934 – 1943 ↓
Прапор Герб (1940-1943)
Італійська Лівія у 1941 році:    Італійська Лівія    Територія, підконтрольна Італії    Королівство Італія
Столиця	Триполі
Мови	італійська (офіційна) лівійська арабська, берберські мови, домарі
Релігії	іслам, коптське православ'я, юдаїзм, католицизм
Форма правління	колоніальна адміністрація
Монарх
• 1934-1943	Віктор Емануїл III
Генерал-губернатор
• 1934-1940	Італо Бальбо
• 1940-1941	Родольфо Граціані
• 1941	Італо Гарібольді
• 1941-1943	Етторе Бастіко
• 1943 (в.о.)	Джованні Мессе
Історія
• Об’єднання Триполітанії та Киренаїки	1 січня
• Прибережні райони частина метрополії Італії	9 січня 1939
• Кінець італійського правління	13 травня
• Відступлена Італією	10 лютого 1947[a]
Площа
• 1939[2]	1 759 541 км2
Населення
• 1939[2]	893 774 осіб
Густота	0,5 осіб/км²
Валюта	італійська ліра
Попередник Наступник Італійська Киренаїка Італійська Триполітанія Британська військова адміністрація (Лівія) Французька військова адміністрація у Феццані
Сьогодні є частиною	Лівія
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Італійська Лівія

Італійська Лівія (італ. Libia Italiana; араб. ليبيا الإيطالية, Lībyā al-Īṭālīya) — італійська колонія, яка існувала 1934—1943, на терені сьогоденної Республіки Лівії.

У результаті, італійсько-турецької війни (1911—1912) територія сьогоденної Лівії перейшла під владу Італії, яка створила свою колонію, Італійську Північну Африку. У 1927, були виділені Киренаїка і Триполітанія, а у 1934 вони були об'єднані в Лівію. Італійці запроваджували італіанізацію тубільців в Лівії.

Після окупації Італією Триполі в 1911 спалахнуло повстання в країні на чолі з національним героєм Лівії, Омар Мухтар. Для придушення повстання Беніто Муссоліні відрядив Родольфо Граціані, який очолив лівійські збройні сили. Повстанці розгорнули боротьбу в Джебель-Ахдар у Киренаїки, спротив тривав до 1935. З метою придушення повстання італійці в Лівії створили концентраційні табори, в яких затримали в загальній складності 125 000 чоловік, головним чином чоловіків, які могли співпрацювати з повстанцями. Незважаючи на ситуацію в країні продовжувалася політика переселення італійців, в 1940-х роках в Лівії було близько 110000 італійців, які становили 12 % від загальної чисельності населення.

Під час Другої світової війни Лівія стала місцем боїв між військами союзників і країнами осі. Після війни, Італія відмовилася від прав на Лівію, яка спочатку потрапила під управління Великої Британії (Триполітанія та Киренаїки) і Франції (Феццан). У 1951 році, за рішенням ООН, Лівія стала незалежною країною на чолі з королем Ідрисом I.

• Chapin Metz, Hellen. Libya: A Country Study. Washington: GPO for the Library of Congress, 1987.
• Del Boca, Angelo. Gli italiani in Libia. Vol. 2. Milano, Mondadori, 1997.
• Sarti, Roland. The Ax Within: Italian Fascism in Action. Modern Viewpoints. New York, 1974.
• Smeaton Munro, Ion. Through Fascism to World Power: A History of the Revolution in Italy. Ayer Publishing. Manchester (New Hampshire), 1971. ISBN 0-8369-5912-4
• Taylor, Blaine. Fascist Eagle: Italy's Air Marshal Italo B
• Tuccimei, Ercole. La Banca d'Italia in Africa, Foreword by Arnaldo Mauri, Collana storica della Banca d'Italia, Laterza, Bari, 1999.
• Taylor, Blaine. Fascist Eagle: Italy's Air Marshal Italo Balbo. Montana: Pictorial Histories Publishing Company, 1996. ISBN 1-57510-012-6

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Італійська Лівія