Іштван Буріан — Вікіпедія

Іштван Буріан
угор. Rajeci gróf Burián István, нім. Stephan Baron Burián von Rajecz
Іштван Буріан
Іштван Буріан
Прапор
Прапор
Міністр фінансів Австро-Угорщини
24 липня 1903 — 12 лютого 1912
Попередник: Агенор Марія Голуховський
Спадкоємець: Леон фон Білінський
Прапор
Прапор
Міністр закордонних справ Австро-Угорщини
13 січня 1915 — 22 грудня 1916
Попередник: Леопольд фон Берхтольд
Спадкоємець: Оттокар Чернін
Прапор
Прапор
в.о. Міністра фінансів Австро-Угорщини
28 жовтня — 2 грудня 1916
Попередник: Ернест фон Кьорбер
Спадкоємець: Конрад цу Гогенлое-Шіллінгсфюрст
Прапор
Прапор
Міністр фінансів Австро-Угорщини
22 грудня 1916 — 7 вересня 1918
Попередник: Конрад цу Гогенлое-Шіллінгсфюрст
Спадкоємець: Александр Шпіцмюллер
Прапор
Прапор
Міністр закордонних справ Австро-Угорщини
16 квітня — 24 жовтня 1918
Попередник: Оттокар Чернін
Спадкоємець: Дьюла Андраші
Прапор
Прапор
Міністр при королівському дворі Королівства Угорщина
10 червня 1913 — 13 січня 1915
Попередник: Ласло Лукач
Спадкоємець: Іштван Тиса (в.о.)
Ервін Роснер
 
Народження: 16 січня 1851(1851-01-16)
Штампф, Королівство Угорщина, Австрійська імперія
Смерть: 20 жовтня 1922(1922-10-20) (71 рік)
Відень, Австрія
Поховання: Віденський центральний цвинтар
Країна: Австрійська імперія, Долитавщина і Угорщина
Нагороди:
Кавалер ордена Золотого руна
Кавалер ордена Золотого руна
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Іштван Буріан (угор. Rajeci gróf Burián István, нім. Stephan Baron Burián von Rajecz; *16 січня 1851, Штампф, Королівство Угорщина, Австрійська імперія — †20 жовтня 1922, Відень, Австрія) — австро-угорський дипломат і державний діяч.

Біографія

[ред. | ред. код]

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Народився в Штампфене (нині Словаччина) в аристократичній угорській родині. Після закінчення Дипломатичної академії перебував на консульській службі, працював, в тому числі, в австрійському генеральному консульстві в Москві, потім перейшов на дипломатичну службу. У 1887-1895 — посол в Софії, в 1896-1897 — посол в Вюртемберзі, в 1897-1903 — посол в Афінах. Вважався експертом по Балканам. У 1900 йому було присвоєно титул барона, в 1918 — графа.

У 1903 призначений імператором Францем-Йосипом міністром фінансів (зберігав цей пост до 1912). У 1913-1915 — повноважний міністр при королі Угорщини (один з титулів Франца-Йосифа), фактично здійснював зв'язок між центральною владою в Відні і урядом Угорщини в Будапешті.

У 1915 обійняв посаду міністра закордонних справ, однак наприкінці 1916 зі сходженням на трон імператора Карла I був заміщений Оттокаром Черніним і повернувся до виконання обов'язків міністра фінансів.

Перша світова війна

[ред. | ред. код]

Ще на початку 1914 Буріан висловився з приводу напруженості в австро-російської дипломатії: на його думку, якби Австро-Угорщина дала Росії гарантію з приводу свого невтручання в польсько-українські справи в Галичині і не підтримувала б їх сепаратизму, то у Росії не було б причин налаштовувати балканські країни проти Австро-Угорщини. Крім того, в ході переговорів з Італією про її вступ у війну, Буріан намагався якомога довше утримати її від цього кроку, зберігши, при цьому, територіальну цілісність Австрії (Італії передбачалося передати Трентіно).

В ході Берлінської конференції з питань Польщі (11-13 серпня 1915) наполягав на розширенні ролі Австрії в управлінні окупованими областями Польщі. Намагався також проводити гнучку політику щодо Німеччини і уникати її тиску. У вересні 1918 звернувся з меморандумом до всіх націй, пропонуючи завершити війну дипломатичним шляхом.

Після закінчення війни піддавався за свою позицію нападкам з боку німецьких військових, в тому числі Еріха Людендорфа. Жив у Відні, займався написанням мемуарів (вийшли після його смерті).

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Королівський угорський орден Святого Стефана (1910)
  • Кавалер Ордена Золотого руна (1918)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • István Diószegi, A ballplatzi palota utolsó gazdája. — Kortárs 1966.
  • Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 3, Duncker & Humblot, Berlin 1957. — S. 52.