Абу Ісхак аль-Бітруджі — Вікіпедія

Нур ад-Дін Абу Ісхак Ібрахім ібн Юсуф аль-Бітруджі (пом. близько 1185, 1192 або 1204) — арабський астроном. У Європі був відомий під ім'ям Альпетрагій. Народився в містечку Педроче поблизу Кордови. Автор одного з варіантів теорії гомоцентричних сфер, який мав широку популярність у Середньовіччі.

Нур ад-Дін аль-Бітруджі поділяв думку вчених Андалусії (зокрема свого вчителя Мухаммада ібн Туфайла, а також Аверроеса), що теорія епіциклів не відповідає дійсності, оскільки існування епіциклів і ексцентричних деферентів суперечить фізиці Арістотеля, згідно з якою може бути тільки центр світу, що збігається з центром Землі (так званий Андалусійський бунт^[3]). Розробив модель руху планет, що є різновидом теорії гомоцентричних сфер^[4]. Трактат аль-Бітруджі Книга про астрономію (Китаб фі-л-хай'а) з викладом цієї моделі, перекладена латиною (Майкл Скот^[en], 1217 рік, Толедо), здобула широку популярність серед європейських учених. Проте теорія аль-Бітруджі перебувала в повному розриві зі спостереженнями і не змогла стати основою астрономії.

Істотним новаторством теорії аль-Бітруджі було пояснення причини руху планет. Якщо більшість учених того часу були впевнені, що планети рухаються під дією духовних безтілесних двигунів («інтелігенцій», або ангелів), то аль-Бітруджі дав механічне пояснення: вища небесна сфера отримує від Першодвигуна рушійну силу (імпетус) і передає її нижчим сферам до яких прикріплено планети); у міру наближення до Землі ця сила слабшає^[5]. Як аналогію аль-Бітруджі наводив падіння кинутого каменя. Втім, навіть його теорія не була послідовно механічною. Аль-Бітруджі все ж мусив звертатися до уявлення про одухотвореність сфер для пояснення нерівномірності руху планет (зокрема, зворотних рухів): кожна зі сфер відчуває якесь бажання «наслідувати» руху сфери нерухомих зір, яку рухає безпосередньо Першодвигун. Це наслідування і спричиняє нерівномірність^[6].

На честь Нур ад-Діна аль-Бітруджі названо місячний кратер Аль-Бітруджі.

• Матвиевская Г. П., Розенфельд Б. А. Математики и астрономы мусульманского средневековья и их труды (VIII—XVII вв.). — М. : Наука, 1983.
• Рожанская М. М. Механика на средневековом Востоке. — Москва : Наука, 1976.
• Розенфельд Б. А. Астрономия стран ислама // Историко-астрономические исследования, вып. XVII. — М., 1984. — 18 листопада. — С. 67—122. Архівовано з джерела 25 вересня 2006.
• Dreyer J. L. E. History of the planetary systems from Thales to Kepler. — Cambridge University Press, 1906.
• Kennedy E. S. Alpetragius's Astronomy // Journal for the History of Astronomy. — 1973. — Т. 4 (18 листопада). — С. 134—136.
• Langermann Tzvi Y. Arabic Cosmology // In: Early science and medicine. — Heidelberg, New York : Springer, 1997. — Т. 2 (18 листопада). — С. 185—213.
• Linton C. M. From Eudoxus to Einstein. — Cambridge University Press, 2004.
• Pedersen O. Early physics and astronomy: a historical introduction. — Cambridge University Press, 1993. — P. 235—236.
• Sabra A. I. The Andalusian Revolt Against Ptolemaic Astronomy: Averroes and al-Bitrûjî // in: Transformation and Tradition in the Sciences: Essays in honor of I. Bernard Cohen. — Cambridge University Press, 1984. — 18 листопада. — С. 233—253.
• Samsy J. Biṭrūjī: Nūr al‐Dīn Abū Isḥāq (Abū Jaʿfar) Ibrāhīm ibn Yūsuf al‐Biṭrūjī // In: The Biographical Encyclopedia of Astronomers. — Springer, 2007. — 18 листопада.
• Samsy J. Al-Bitrūjī Al-Ishbīlī, Abū Ishāq // In: Complete Dictionary of Scientific Biography. — Encyclopedia.com, 2008. — 18 листопада.

• Астрономія ісламського Середньовіччя

• Ю. А. Кимелев, Т. Л. Полякова, «Наука и религия». Арабо-исламская наука и латинский Запад. (рос.)
• MuslimHeritage.com: Astronomy.(англ.)
• Medieval physically real planetary models.(англ.)