Августинці — Вікіпедія

Августинці
Орден августинців
Абревіатура O.S.A., O.E.S.A, C.R.S.A.
Церква Католицька церква
Девіз Amor meus, pondus meus (Моя любов і моя віра)

Charitas et scientia (Знання і милосердя)

Tolle lege (Бери читай)

Засновник Св. Августин
Заснування 1256
Сайт http://www.augnet.org

Август́инці, Августинський орден (лат. Augustiniani) — неофіційне найменування членів кількох чернечих орденів і згромаджень католицької церкви, які керуються «Статутом святого Августина», що був написаний через багато століть після смерті Св. Августина (430) і використовувався духовенством, які бажали жити за нормами, близьким до чернечих. Виник у середині ХІІ століття в Італії як жебручий орден. Сьогодні орден налічує близько 5 тисяч членів.

Августинські ордени

[ред. | ред. код]

Августинці діляться на дві основні гілки:

  • Августинці-каноніки (регулярні каноніки, каноніки-обсервантів св. Августина, The Canons Regular of Saint Augustine, CRSA).

Августинці-каноніки є священиками, життю яких властиві деякі риси монастирського укладу, наприклад спільне проживання і спільний спів на богослужіннях. У наш час існує кілька подібних громад, найбільша з яких — Латеранська. У Середні віки центром августинства був Сен-Вікторський монастир, Париж. Діляться: статутні (або чорні — за кольором шати) августинскі каноніки і білі каноніки (або премонстранти).

  • Августинскі брати (орден пустельників св. Августина, августинці-ереміти, The Order of the Hermit Friars of Saint Augustine, OSA).

Є дві невеликі конгрегації, що відкололися від августинских братів-еремітов:

    • Августинці-реколлекти (Ordo Recollectorum Sancti Augustini, ORSA).
    • Босі августинці (Ordo Eremitarium Discalceatorum, OEDSA).

Також до августинців належать і ассумпціоністи (Орден августинців Успіння Божої Матері, А. А.) з власними підорденами

Історія

[ред. | ред. код]

В ХІІІ столітті орден прийняв статут, написаний на основі оригіналів творів гіппонського єпископа Августина Блаженного (звідси й назва Августинці). Остаточно затверджений папою римським Олександром IV у 1256 році. Створюючи цей орден з ряду італійських чернечих конгрегацій, папство хотіло отримати повністю підконтрольний собі жебрачий орден на зразок та на противагу частково автономним францисканцям та домініканцям.

Діяв у багатьох країнах Європи, у тому числі в Україні. У середині XV століття орден налічував 30 тисяч членів і мав близько 2 тисяч чоловічих і жіночих монастирів в 42 провінціях. Членом ордену був Мартин Лютер. У XVI—XVII століттях августинці займалися місіонерською діяльністю у Китаї, Японії, Африці та Америці. З XVIII століття орден поступово втрачає своє значення.

Його реформовані гілки — ордена босоногих братів-самітників (затверджений бл. 1620) та братів споглядальників, так званих реколлектів (з 1912).

Діяльність

[ред. | ред. код]

В Українських землях

[ред. | ред. код]

Був монастир у селі Затурці.[1]

Отці августинці опікувались нині знищеним костелом на честь Діви Марії Утішительки в містечку Кодня. Перші відомості про їхнє служіння в Кодні відносяться до 1ї половини XVII ст. [2]

в Японії

[ред. | ред. код]

Августинці вперше прибули до Японії у 1602 році. Вони розпочали проповідницьку діяльність у провінціях Бунґо і Хюґа на острові Кюсю, а також тогочасному «маленькому Римі Японії» — Наґасакі. У цьому місті Орден мав свій «дім Карітас», в якому утримував хворих на проказу, займався їхнім лікуванням та захистом. У 1637 році у зв'язку із порушенням заборони місцевого уряду проповідувати християнство в Японії, член августиців, японський чернець-священик Кінцуба Дзіхей (у хрещенні — Томас де сан Августіно) був замордований у Наґасакі. Разом з його смертю діяльність Ордену на Японських островах була припинена.[3]

Відомі августинці

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Zaturce (1 i 2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 466. (пол.) (пол.)
  2. ↑ КОДНЯ. Колишній костел Матері Божої Утішительки (1828). Житомирська обл., Житомирський р-н | Костели і каплиці України. rkc.in.ua. Процитовано 12 березня 2023.
  3. ↑ *『新編　日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії)　京大日本史辞典編纂会、東京創元社、1994. — P.3
  4. ↑ Ткаченко Р. (Не) «только Писание»: исследование соотношения Священного Писания и Священного Предания как источников богословия у Мартина Лютера в контексте исторического развития западной церковной традиции [Архівовано 9 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Філософська думка: Спецвипуск Sententiae IV (2013) «Герменевтика традиції та сучасності у теології та філософії» ISSN 0235-7941. — С. 154—180. / С. 161.
  5. ↑ Старк В. П.[ru] Мартин Лютер в творческом сознании Пушкина [Архівовано 16 січня 2021 у Wayback Machine.] // Временник Пушкинской комиссии: Сб. науч. тр. / РАН. Истор.-филол. отд-ние. Пушкин. комис. — СПб.: Наука, 2004. — Вып. 29. — С. 53—68. / С. 58.

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • Комаренко Т. О. Августинці [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 14. — ISBN 966-00-0734-5.
  • Bibliography for the Augustinian official website
  • Augustine of Hippo, The Rule of St Augustine Constitutiones Ordinis Fratrum S. Augustini (Rome 1968)
  • The Augustinians (1244–1994): Our History in Pictures. Pubblicazioni Agostiniane, Via Paolo VI, 25, Roma, Italy. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  • Canning O.S.A, Rev. R. (1984). The Rule of St Augustine. Darton, Longman and Todd. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  • Ebsworth, Rev. Walter (1973). Pioneer Catholic Victoria. Polding Press. ISBN 0-85884-096-0.
  • Hackett O.S.A., Michael Benedict (2002). A Presence in the Age of Turmoil: English, Irish and Scottish Augustinians in the Reformation and Counter-Reformation. Augustinian Historical Institute, Villanova University, Pennsylvania 19085 U.S.A. ISBN 188954227X.
  • Hickey, Rev. P.J. O.S.A (1981). A History of the Catholic Church in Northern Nigeria. Augustinian publications in Nigeria, Jos, Plateau State, Nigeria.
  • edited by Martin O.S.A, Rev F.X., and Clare O'Reilly. The Irish Augustinians in Rome, 1656–1994 and Irish Augustinian Missions throughout the World. St. Patrick's College, Via Piemonte 60, Roma, Italy. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  • Orbis Augustinianus sive conventuum O. Erem. S. A. chorographica et topographica descriptio Augustino Lubin, Paris, 1659, 1671, 1672.
  • Regle de S. Augustin pour lei religieuses de son .ordre; et Constitutions de la Congregation des Religieuses du Verbe-Incarne et du Saint-Sacrament (Lyon: Chez Pierre Guillimin, 1662), pp. 28–29. Cf. later edition published at Lyon (Chez Briday, Libraire,1962), pp. 22–24. English edition, The Rule of Saint Augustine and the Constitutions of the Order of the Incarnate Word and Blessed Sacrament (New York: Schwartz, Kirwin, and Fauss, 1893), pp. 33–35.
  • Zumkeller O.S.A., Adolar (1986). Augustine's ideal of Religious life. Fordham University Press, New York. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  • Zumkeller O.S.A., Adolar (1987). Augustine's Rule. Augustinian Press, Villanova, Pennsylvania U.S.A. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)

Посилання

[ред. | ред. код]
Релігія Це незавершена стаття про релігію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Августинці&oldid=42984340