Агафонов Валеріан Костянтинович — Вікіпедія
Агафонов Валеріан Костянтинович | |
---|---|
Народився | 19 (31) липня 1863[1] Q4259700?, Санкт-Петербург, Російська імперія |
Помер | 27 січня 1955 (91 рік) або 28 січня 1955[2] (91 рік) Ніцца, Приморські Альпи, Четверта Французька республіка |
Поховання | Російський цвинтар Кокад |
Країна | Російська імперія Російська республіка Південь Росії Третя французька республіка Режим Віші Четверта Французька республіка |
Діяльність | геолог, письменник, ґрунтознавець, педолог, революціонер |
Alma mater | Санкт-Петербурзький державний університет |
Галузь | геологія[3], ґрунтознавство, географія, педологія (ґрунтознавство)[3] і політична діяльність[3] |
Заклад | Санкт-Петербурзький Імператорський університет Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського |
Науковий керівник | Докучаєв Василь Васильович |
Нагороди | |
Роботи у Вікіджерелах Агафонов Валеріан Костянтинович у Вікісховищі |
Агафонов Валеріан Костянтинович (31 липня 1863 — 27 січня 1955) — російський геолог і ґрунтознавець, популяризатор природознавства, професор Таврійського університету (м. Сімферополь), з 1922 професор Сорбонни (Париж).
У 1889 закінчив Петербурзький університет, де головним чином і працював. Учень В. В. Докучаєва, однокурсник та близький друг В. І. Вернадського, з яким працював в експедиції В. В. Докучаєва у Полтавській губернії. В складі Полтавської експедиції В. В. Докучаєва досліджував ґрунти Прилуцького повіту, брав участь у багатотомному виданні матеріалів до оцінки земель Прилуцького повіту Полтавської губернії В. В. Докучаєва
Дав геологічний опис Прилуччини і Миргородщини (у виданні «Материалы к оценке земель Полтавской губернии», 1892—1894), склав ґрунтову карту Полтавщини (1893). У 1902 отримав премію ім. графа Д. А. Толстого Петербурзької АН за комплексне вивчення земель Полтавської губернії.
У зв'язку з участю в революційних подіях у 1906 емігрував, спочатку до Женеви, а згодом у Париж. Працював у різних науково-дослідних інститутах Франції (до 1917), викладав у Паризькому університеті мінералогію, ґрунтознавство.
Повернувся з еміграції в 1917 до Петрограда, коли В. І. Вернадський став товаришем міністра освіти при Тимчасовому уряді, працював у Вченому сільськогосподарському комітеті при Міністерстві землеробства Росії, одночасно в Комісії з вивчення природних виробничих сил (КЕПС), з напряму ґрунтознавства. В 1920 переїздить до Криму та бере участь в діяльності Комісії з вивчення ґрунтів Криму, був професором університету в Сімферополі.
В жовтні 1920 повернувся до Франції. Досліджував територію Франції та Північної Африки, склав першу ґрунтово-генетичну карту Франції у масштабі 1:25 млн (1936)[4].
Завдяки В. К. Агафонову В. І. Вернадський отримав перший грант Фонду Розенталя на дослідження живої речовини.
У 1936 вийшла його головна праця французькою мовою «Почвы Франции с точки зрения почвоведения» (Париж, 1936), присвячена В. В. Докучаєву. Залишив праці про В. І. Вернадського.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
- ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Вергунов В. А. История почвоведения от Гийома Левассара де Боплана до В. К. Агофонова (в аспекте культурных связей Украины и Франции) // Вісник ХНАУ № 3, 2009, Ґрунтознавство 21[недоступне посилання](рос.)[недоступне посилання з червня 2019]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. — Т. 2: Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими. — Кн. 1: Листування: А-Г. — K., 2011. — 824 с.