Адам-Миколай Сенявський — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сенявський.
Адам-Миколай Сенявський
пол. Adam Mikołaj Sieniawski
Ім'я при народженніАдам Миколай Сенявський
ПсевдоАдам Миколай Сенявський
Народився1666
Львів
Помер18 лютого 1726(1726-02-18)
Львів
·рани
ПохованняБережани
ГромадянствоРіч Посполита
Діяльністьвоєначальник, державний діяч
Титулшляхтич
Посадавеликий гетьман коронний[1], польний гетьман коронний[2], Краківський каштелян, белзький воєвода, львівський староста[d], Q66200785?, староста рогатинськийd, староста любашівскийd, староста стрийський[d] і посол Сейму Речі Посполитої[d]
Військове званняпольний коронний гетьман
великий коронний гетьман
белзький воєвода
ПопередникЯн Казимир Замойський
НаступникОлександр Міхал Лащ
Конфесіяримо-католик
РідСенявські
БатькоМиколай Єронім Сенявський
МатиЦецилія Марія Радзивілл
РодичіАвґуст-Олександр Чорторийський (зять)
Брати, сестриТеофіля Сенявськаd і Йоанна Потоцька
У шлюбі зЕльжбета Любомирська
ДітиМарія Софія
Нагороди
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
Герб
Герб

Ада́м-Микола́й з Гранова Сеня́вський[3] (пол. Adam Mikołaj Sieniawski; 1666, Львів — 18 лютого 1726[4][5]) — польський магнат, державний діяч Речі Посполитої, белзький воєвода (з 1692 р.), польний коронний гетьман (з 1702 р.), великий коронний гетьман (з 1706 р.), краківський каштелян (з 1710 р.). Представник спольщеного українського шляхетського роду Сенявських гербу Леліва. Відомий протектор Унії.[6] Підписувався як «граф на Шклові і Миші»[7]. Ревний противник короля Станіслава Лещинського[8].

Біографія

[ред. | ред. код]
Ельжбета — дружина

Народився 1666 року у Львові. Син Миколи-Єроніма Сенявського та його дружини Цецилії Марії Радзивілл[9], доньки великого маршалка литовського Олександра Людовика Радзивілла. Вуй канівського старости, відомого мецената Миколи Василя Потоцького.

1683 року брав участь у поході військ короля Яна III Собеського під Відень. У роки Північної війни (1700–1721 рр.) воював на боці короля Авґуста II Фрідріха (Сильного).

Керував придушенням повстання Семена Палія (1702–1704) у Правобережній Україні.

1702 року швагер Стефан Александер Потоцький, намагаючись отримати якусь сатисфакцію, викликав на дуель (через недодане віно дружини — сестри Адама Миколая Йоанни, також через програш боротьби за булаву польного гетьмана коронного), яку заборонив Ієронім Августин Любомирський.
1703 року наказав стратити брацлавського полковника Андрія Абазина (посадження на палю).

1706 року — після зречення Авґуста II Сильного був кандидатом на польський престол. У 1709 році не допустив об'єднання польських військ короля Станіслава I Лещинського зі шведською армією Карла XII, що стало однією з причин невдачі походу шведів в Україну та їхньої поразки в Полтавській битві 1709 року. Згодом перейшов в опозицію до Авґуста II, підбурював проти нього шляхту.

На початку вересня 1712 року його військо захопило Станиславів — власність Юзефа Потоцького, спустошило околиці, ймовірно, Чернелицю — маєтність Міхала Потоцького.[10]

3 квітня 1716 року значне військо Тарногродської конфедерації на чолі з писарем польним коронним Міхалом Потоцьким вторглося до Львова. А. М. Сенявського заарештували учасники Тарногородської конфедерації, перевезли до Любомля, потім до Чорторийська у травні. Зумів уникнути суду значною мірою завдяки московським дипломатам.[11]

Так званий «німий сейм» 1717 року обмежив військову владу А. М. Сенявського.

Провадив листування з гетьманом Іваном Мазепою, який хотів залучити А. М. Сенявського до антимосковської коаліції. Листи Івана Мазепи з 1704–1708 рр. (понад 50, що збереглися в архіві Чорторийських у Кракові) видає УВАН у США (за редакцією Ореста Субтельного).

Останній у роді Сенявських. Його величезні маєтності (зокрема, Сатанів) через шлюб дочки Марії Софії з Авґустом Олександром Чорторийським перейшли до князів Чорторийських.

1710 року призначив 300 злотих на утримання вірменського священника та вірменського храму в Бережанах.[12]

Похований у Бережанах 29 липня 1726 р.[13] в крипті парафіяльного костелу міста. У похороні, зокрема, брав участь єпископ Атанасій (Шептицький).[14]

Посади

[ред. | ред. код]

Белзький воєвода (з 1691[15]/1692 р.), польний коронний гетьман (з 1702 р.), великий коронний гетьман (з 1706 р.), краківський каштелян (з 1710 р.). Староста львівський, рогатинський,[16], любачівський, стрийський і міста Пясечно.

Власність

[ред. | ред. код]

Володів Зіньковом (костел Святої Трійці у Зінькові було відновлено у 1708 році його коштом), частиною Копичинців (купив у попередніх власників Вєнявських, Міхала Йордана),[17] Власником Гримайлова став на початку XVIII століття, 1720 року надав Гримайлову право самоврядування, статус міста. Був власником, сприяв відбудові замку Старого Села.[18]

Розпорядження, універсали

[ред. | ред. код]

У І-у томі видання «Акти ґродські та земські» опубліковано кілька розпоряджень та універсалів А. М. Сенявського (1706 р.[19] 1709 року,[20] 1709 р.[21]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Дружина — Ельжбета Сенявська з Любомирських,[22] шлюб взяли після коротких зашлюбин 6 серпня 1687 в каплиці Владислава IV Вази у костелі піярів Варшави (тепер Польова катедра війська польського).[23] Діти: Марія Зофія, друга донька — ім'я невідоме (24 листопада 1703, Львів — серпень 1704).[24]

Ельжбета Гелена Сенявська

Портрети

[ред. | ред. код]
  • File:Portret Adama Mikołaja Sieniawskiego.jpg
    File:Portret Adama Mikołaja Sieniawskiego.jpg
  • Родина Сенявських: Станіслав Денгофф (перший чоловік Марії Софії), Адам-Миколай Сенявський з дружиною Ельжбетою та Марія Софія Сенявська
    Родина Сенявських: Станіслав Денгофф (перший чоловік Марії Софії), Адам-Миколай Сенявський з дружиною Ельжбетою та Марія Софія Сенявська
  • Батько Микола-Єронім Сенявський
    Батько Микола-Єронім Сенявський
  • Батько Микола-Єронім Сенявський
    Батько Микола-Єронім Сенявський
  • Портрет у Королівському замку у Варшаві, що приписують Феліксові Казімежеві Потоцькому, помилково вважали портретом Адама Сенявського
    Портрет у Королівському замку у Варшаві, що приписують Феліксові Казімежеві Потоцькому, помилково вважали портретом Адама Сенявського

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 44. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  2. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 47. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  3. ↑ Войтович Л. В. Сенявські [Архівовано 11 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 534. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  4. ↑ раніше вважали місцем смерті замок в Олешичах
  5. ↑ Oleszyce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 479. (пол.)
  6. ↑ Скочиляс І. До історії шляхетських родів Галицької Русі: Унівський архимандрит і львівський єпископ Варлаам Шептицький (1643—1715) [Архівовано 11 червня 2016 у Wayback Machine.]. — С. 465.
  7. ↑ Maciszewski M. Brzeżany w czasach Rzeczypospolitej Polskiej. — Brody, 1910. — S. 218. (пол.)
  8. ↑ Czernecki J. Brzeżany: pamiątki i wspomnienia [Архівовано 11 грудня 2017 у Wayback Machine.]. — Lwów, nakładem Towarzystwa nauczycieli szkół wyższych, 1905. — S. 23. (пол.)
  9. ↑ Link-Lenczowski A. Sieniawski Adam Mikołaj h. Leliwa… — S. 105.
  10. ↑ Гощинський А. Чернелицький замок у другій половині XVII—XVIII столітті // Пам'ятки України. — К., 2015. — № 7—9 (191) (лип.—вер.). — С. 42.
  11. ↑ Link-Lenczowski A. Sieniawski Adam Mikołaj h. Leliwa… — S. 112.
  12. ↑ Уніят В. Вірмени на Тернопільщині // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 106. — ISBN 978-966-528-318-8.
  13. ↑ Link-Lenczowski A. K. Sieniawski Adam Mikołaj h. Leliwa… - S. 114 (пол.)
  14. ↑ Бемко В. Бережани — Бережанщина // Бережанська Земля. — Т. 1. — С. 18.
  15. ↑ Link-Lenczowski A. K. Sieniawski Adam Mikołaj h. Leliwa… — S. 105.
  16. ↑ Niesiecki К. Korona polska… [Архівовано 22 жовтня 2013 у Wayback Machine.] — Lwów, 1743. — Т. IV. — S. 92.
  17. ↑ Petrus J. T. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii w Kopyczyńcach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2009. — T. 17. — 806 il. — S. 180. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-71-0. (пол.)
  18. ↑ Karpaty Ukraińskie: Zamek przy torze — Stare Sioło [Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine.] (пол.)
  19. ↑ Акти ґродські і земські [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]. — Lwów, 1868. — Т. I. — S. 117—118.(лат.)
  20. ↑ Там само [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]. — С. 137—138.
  21. ↑ >Там же [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]. — С. 138—140.
  22. ↑ Andrzej K. Link-Lenczowski i Bożena Popiołek. Elżbieta Helena Sieniawska z Lubomirskich [Архівовано 21 липня 2015 у Wayback Machine.] (пол.)
  23. ↑ Link-Lenczowski A. i Popiołek B. Sieniawska Elżbieta Helena z Lubomirskich (1669—1729) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1996. — T. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 90. (пол.)
  24. ↑ Link-Lenczowski A. Sieniawski Adam Mikołaj h. Leliwa… — S. 114.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник
Ян Казімєж Замойський 		Воєвода белзький
1692-1710 		Наступник
Алєксандер Міхал Лащ


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Польща Це незавершена стаття про особу Польщі.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Адам-Миколай_Сенявський&oldid=43683935