Анна Фрейд — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фрейд.
Анна Фрейд
Anna Freud
Анна Фрейд, 1957 р.
Народилася3 грудня 1895(1895-12-03)
Австро-Угорщина Відень, Австро-Угорщина
Померла9 жовтня 1982(1982-10-09) (86 років)
Велика Британія Лондон, Англія
ПохованняҐолдерс-Ґрін (крематорій)[1]
ГромадянствоАвстрія
Національністьєврейка
Діяльністьпсихолог, працювала над теорією еґо
Сфера роботипсихоаналітик[d]
ЗакладЄльський університет
Напрямокпсихоаналіз
ЧленствоВіденське психоаналітичне товариство, Британське психоаналітичне товариствоd і Американська академія мистецтв і наук
БатькоЗигмунд Фрейд[2]
МатиМарта Бернейс[2]
Брати, сестриЕрнст Л. Фройд[2], Martin Freudd[2], Sophie Freudd[2], Oliver Freudd[2] і Mathilde Freudd[2]
Нагороди
Сайт: annafreud.org
CMNS: Анна Фрейд у Вікісховищі

Анна Фрейд (3 грудня 1895(1895грудня03) — 9 жовтня 1982) — австрійська психологиня, що значно розвинула психоаналіз: засновниця дитячої психоаналітичної психології (з Мелані Кляйн), дослідниця захисних механізмів психіки. Розбудовувала психоаналітичну теорію его.[3] У порівнянні з психоаналізом З. Фрейда, праця Анни Фрейд підкреслює важливість Еґо (Я) та можливість його соціального виховання.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 3 грудня 1895 року у Відні шостою дитиною Зигмунда Фрейда та Марти Бернайс.

Анна Фрейд з батьком (1913)

Мала порівняно нещасливе дитинство, позбавлене близьких відносин з матір'ю, вихована католицькою нянькою Джозефіною та мала слабке здоров'я.[4] Мала складнощі у порозумінні з рідними, особливо з сестрою Софі (а також з двоюрідною сестрою Сонею Тріервайлер, що мала на неї «поганий вплив»), з котрою конкурувала за прихильність батька.[5][6][7] Анну постійно посилали на оздоровчі ферми для суцільного відпочинку, благотворних прогулянок, та пари зайвих фунтів[8]. Можливо, страждала від депресії, яка спричиняла розлади шлунку. Попри все Анна була енергійною дитиною з репутацією маленької шкоди.[9] Про Анну у щоденниках батька більше, ніж про інших близьких.

Попри навчання у Літньому ліцеї Відня, від батька та гостей дому Анна вивчила іврит, німецьку, англійську, французьку та італійську. Закінчила освіту у Літньому ліцеї в 1912 році. Страждаючи від депресії, була дуже невпевнена щодо майбутнього фаху. Згодом поїхала до Італії та залишилася з бабусею. Існують свідоцтва, що у 1914 Анна Фрейд подорожувала до Англії з метою покращити свою англійську, але була вимушена одразу повернутися через оголошення війни.

У 1914 році Анна Фрейд пройшла тест на стажистку у Літньому Ліцеї, якою і працювала з 1915 по 1917 роки.

З 1917 по 1920 роки працювала викладачкою, проте вчительську кар'єру змушена залишити через туберкульоз.

У 1938 році Фрейди вимушені полишити Австрію внаслідок посилення переслідування євреїв нацистами у Відні після аншлюсу Австрії гітлерівською Німеччиною. Фрейд сама організувала еміграцію родини до Лондона через сильне погіршення здоров'я батька (рак щелепи). В Лондоні продовжила працювати та дбати про батька до його смерті восени 1939 року.

Анна Фрейд померла у Лондоні 9 жовтня 1982 року. Була кремована, а попіл був поміщений у мармурову полицю поряд з античною грецькою погребальною урною її батьків. Партнерка Анни Дороті Тіффані-Бьорлінгам та декілька інших Фрейдів поховані поряд.

Психоаналітична кар'єра

[ред. | ред. код]
Частина серії
Психоаналіз

В 15 років Анна Фрейд почала читати роботи батька. Сон, який вона бачила 'у віці 19 місяців… [знайшовся у] «Тлумаченні сновидінь».[10][11]

В 1918 році, у 23 роки, Анна Фрейд починає психоаналіз у батька, після чого починає серйозно займатись професією. Її аналіз був завершений у 1922 році, і вона представляє його у науковій праці «Фантазії побиття та мрії» перед Віденською психоналітичною спільнотою, до якої пізніше була прийнята.[12] Перша стаття Анни Фрейд, "почерпана частково з її власного внутрішнього життя, але це не робить її внесок менш науковим".[13] Фрейд ілюструє, як "мрії, які можуть бути сконструйовані свідомо для придушення мастурбації, є несвідомим розвитком оригінальної теми тих самих мастурбаційних фантазій".[14] Раніше З.Фрейд описував схожу тему у «Дитині, яку лупцюють»[15] — в якій описав випадок із жінкою, де "детально відпрацьована надструктура мрій, які мають величезне значення для життя, виросла на ґрунті мазохістської фантазії побиття… майже достягаючи рівня справжнього витвору мистецтва".[16]

У 1923 році Анна Фрейд починає власну психоаналітичну практику з дітьми.

У 1925 викладає техніку дитячого психоаналізу у Віденському психоаналітичному інституті.

З 1925 по 1934 була Секретаркою Міжнаціональної психоаналітичної асоціації, продовжуючи дитячий аналіз та семінари і конференції з даної теми.

Погляди Анни Фрейд на розвиток дитини, описані в 1927 у першій книзі «Введення до техніки дитячого психоаналізу», зіткнулися з поглядами аналітикині Мелані Кляйн, яка відходила від запланованого розвитку фрейдівської школи.[17] Після прибуття до Лондона в 1938 між А. Фрейд та Мелані Кляйн почався конфлікт щодо теорій розвитку дитини, кульмінацією якого стали так звані «суперечливі дискусії[en]». Переконання Анни Фрейд, що "у дитячому аналізі трансфер відіграє іншу роль… а аналітик не тільки «представляє матір», але й насправді є справжньою другою матір'ю у житті дитини",[18] стало традиційним у психоаналітичному світі.

В 1935 році Фрейд очолила Віденський психоаналітичний інститут.

В 1936 Фрейд оприлюднила одне зі своїх найвпливовіших досліджень, «Психологія Я та захисні механізми» - про «методи, якими еґо відгороджує невдоволення і тривогу». Ця класична монографія стала основоположною у психології еґо та встановила репутацію Анни Фрейд як ведучої теоретикині світового масштабу. Анна Фрейд скористалася власним клінічним дослідом, поклавши його теорію З. Фрейда.[19] Детальний опис таких захисних механізмів психіки, як регресії, репресії, формації реакції, ізоляції, відміни, проєкції, інтроекції, повороту проти себе, реверсії та сублімації[20] допомогли встановити важливість функцій еґо та концепції захисних механізмів, недостатньо досліджених З. Фрейдом.

Друга світова дала можливість Анні Фрейд спостерігати вплив нестачі опіки на дітей. У грудні 1940 року під керівництвом Анни Фрейд і Дороті Барлінгем був організований Хемпстедській дитячий будинок, робота в якому велася в чотирьох напрямках. По-перше, усунути фізичні та психічні наслідки війни, причинами котрих були авіаційні нальоти, життя в бомбосховищах, на станціях метро, ​​переживання розлуки з батьками та евакуація. Крім того, профілактична робота, щоб спробувати мінімізувати обумовлені війною переживання розлуки. Завдяки спостереженню за дітьми стало можливим вивчати психічні реакції дітей на розлуку і життя в інтернаті. І, нарешті, при Хемпстедському дитбудинку був організований трирічний навчальний курс для виховательок і медсестер. У 1947 році Анна Фрейд організувала перші навчальні курси для підготовки дитячих аналітиків(-кинь), «Хемпстедські курси та клініка дитячої терапії».'[21]

З початку 1950-х до кінця життя Фрейд регулярно подорожувала до США для читання лекцій, викладання та дружніх контактів. У 1959 її обирають віце-президентом Міжнародного психоаналітичного об'єднання та Почесною Закордонною членом Американської Академії Наук та Мистецтв. У 1970-х Фрейд займалась проблемами емоційно облишених та соціально ушкоджених дітей, вивчала відхилення та відставання у розвитку. У Єльській юридичній школі читала семінари з проблем злочинності та сім'ї, що призвело до трансатлантичного співробітництва з Джозефом Голдстейном та Альбертом Солнітом про проблеми дітей та закону, які були опубліковані у науковій праці «Більш ніж у найкращих інтересах дитини» (1973).

Особливу увагу у цій праці приділено останнім рокам дитинства та розвиткові дорослості — "Мене завжди більше приваблював підлітковий період ніж пре-Едіпові фази"[22] — підкреслюючи, як "підвищені інтелектуальні, наукові та філософські інтереси цього періоду репрезентують спроби приборкати потяги".[23] Проблема, яку ставить фізіологічне визрівання, особливо наголошувалась Анною Фрейд. «Агресивні імпульси інтенсифікуються до стану повної безконтрольності, голод перетворюється на ненажерливість… Формації реакції, які здавалися надійно вбудованими у структурі еґо, під загрозою повного розпаду».[24]

У 1983 році (через рік після смерті) опублікована колекція праць Фрейд. Анна Фрейд була «пристрасною та надихаючою вчителькою», і в 1984 році клініку Хемпстеда перейменовано у Центр Анни Фрейд. Згідно з її посмертним бажанням, у 1986-му році дім Анни Фрейд у Лондоні трансформований у Музей З. Фрейда, присвячений психоаналітичному об'єднанню.

На честь науковиці названо астероїд 11299 Аннафройд.

Праці

[ред. | ред. код]

В перекладі російською опубліковані такі праці Анни Фрейд:

  • Фрейд А. Вступ до техніки дитячого психоаналізу. — Одесса, 1927.
  • Фрейд А. Психологія «я» і захисні механізми. — М.: Педагогика, 1993. — 144 с.
  • Фрейд А., Фрейд 3. Дитяча сексуальність і психоаналіз дитячих неврозів (Збірка). Укладач і ред. М. М. Решетніков. — СПб. : В.-Е. Институт Психоанализа, 1995. — 483 с.
  • Фрейд А. Теорія і практика дитячого психоаналізу, тт. 1-2. — М., 1999.
  • Фрейд А. Психопатологія дитинства. — М.: NOTA BENE, 2000. — 224 с.
  • Фрейд А. Дитячий психоаналіз. — СПб.: Питер, 2003. — 477 с.

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Біографія Анни Фрейд на сайті psytopos.lviv.ua. Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 3 січня 2015.
  • Бурлакова Н.С., Олешкевич В.И. (2005). Детский психоанализ: Школа Анны Фрейд: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. Заведений. Москва: Издательский центр Академия.
  • Энциклопедия глубинной психологии. Т. III. Последователи Фрейда / Пер. с нем. Москва: Когито-Центр. 2002.
  • Fenichel, Otto (1946). The Psychoanalytic Theory of Neurosis. London. ISBN 0203981588.
  • Gay, Peter (1988). Freud: A Life for Our Time. London: J. M. Dent & Sons. ISBN 0-333-48638-2.
  • Phillips, Adam (1994). On Flirtation. London: Harvard University Press. ISBN 0674634403.
  • Young-Bruehl, Elisabeth (1988). Anna Freud: A Biography. New York: Summit Books. ISBN 0-671-61696-X.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Find a Grave — 1996.
  2. ↑ а б в г д е ж Kindred Britain
  3. ↑ Gay, ст. 469
  4. ↑ Phillips, ст. 92
  5. ↑ Young-Bruehl, цитата з Phillips, ст. 93
  6. ↑ Gay, ст. 432
  7. ↑ Gay, Peter (1990) Reading Freud. London. Yale University Press. ISBN 0300046812. p. 171
  8. ↑ Gay, p. 430
  9. ↑ Anna Freud: Her Life and Work. Freud Museum Publications (1993) p. 1
  10. ↑ Gay, ст. 108-9
  11. ↑ Lacan, Jacques (1994) The Four Fundamental Concepts of Psychoanalysis. London. ISBN 0-393-00079-6. p. 155
  12. ↑ Anna Freud, «Beating Fantasies and Daydreams [Архівовано 20 грудня 2014 у Wayback Machine.]» (1922)
  13. ↑ Gay, ст. 436
  14. ↑ Fenichel, ст. 232
  15. ↑ Phillips, ст. 97
  16. ↑ Sigmund Freud, On Psychopathology (Middlesex 1987) ст. 176-7
  17. ↑ Gay, ст. 540-1 і 468
  18. ↑ Fenichel, ст. 576
  19. ↑ Gay, ст. 441
  20. ↑ Paul Brinich/Christopher Shelley, The Self and Personality (Buckingham 2002) ст. 27
  21. ↑ біографія А. Фрейд на psytopos.lviv.ua
  22. ↑ Цитата Анни Фрейд, Young-Bruehl, ст. 455
  23. ↑ Fenichel, ст. 112
  24. ↑ Erikson, Erik H. (1973) Childhood and Society. Middlesex. ст. 298


Псі, буква грецького алфавіту, символ психології Це незавершена стаття з психології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Ющенко Олександр Іванович Це незавершена стаття про психіатра.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анна_Фрейд&oldid=42213201