Бела Тарр — Вікіпедія

Бела Тарр
угор. Tarr Béla
Народився21 липня 1955(1955-07-21)[1][2][…] (69 років)
Печ, Угорщина[1]
Країна Угорщина[4]
Національністьугорець
Діяльністькінорежисер
Alma materУніверситет театрального та кінематографічного мистецтва (1981)
Знання мовугорська[5]
Роки активності1971 — тепер. час
Посадаголова[6]
БатькоBéla Tarrd
МатиMari Tarrd
Брати, сестриGyörgy Tarrd
У шлюбі зАгнеш Граніцкі
Нагороди"Срібний ведмідь" (2010)
IMDbID 0850601

Бе́ла Тарр (угор. Tarr Béla; нар. 21 липня 1955, Печ) — майстер угорського авторського кіно, що після прем'єри фільму «Туринський кінь» (2011) оголосив про відхід з кінематографа.

Біографія

[ред. | ред. код]

У віці 16-ти років Тарр створив свій перший фільм: двадцятихвилинну документальну стрічку про циганську трудову бригаду, яка пише лист про безробіття Яношу Кадару. Дебют режисера привернув увагу важливої угорської кіноінституції тих років — Студії Бели Балаша. Реакція чиновників на цей документальний фільм була різко негативною, внаслідок чого Тарру не вдалося вступити до університету, де він збирався вивчати філософію.

Потім Тарр навчався в Будапештській академії театру і кіно. У 1989-1990 роках стипендіат в Берліні, з 1990 року — викладач Берлінської кіноакадемії.

Перші фільми Тарра близькі до пошуків «документального реалізму» в кінематографі Східної Європи, включаючи відмову від професійних акторів. Починаючи з телеекранізації «Макбета» (повнометражного фільму, знятого двома епізодами), Тарр йде до більш узагальненої, медитативної поетики, залишаючись, проте, в тісному зв'язку з повсякденністю, біографією та історією. Всі фільми після 1985 року зняті за сценаріями однолітка Тарра, письменника Ласло Краснахоркаі.

Серед важливих для нього в юності фільмів Тарр називає стрічки Брессона, Одзу, Кассаветіса. Критика часто порівнює його з Тарковським, Антоніоні та Ангелопулосом.

У 1990-ті роки Бела Тарр був відносно маловідомим, проте в 2000-і роки його творчість пропагували такі гуру артхаусної критики, як Джонатан Розенбаум. У 2007 році, коли режисер з новим фільмом вперше був запрошений на Каннський кінофестиваль, супроводжуюча увага преси сприяла переоцінці всього творчого доробку режисера.

Ретроспективи Тарра не раз проходили в Німеччині, Франції, США, Канаді. Критики зараховують його до провідних європейських майстрів середнього покоління. Під час опитування 846 кінокритиків, що проводилося у 2012 році журналом Sight & Sound, за 7-годинний «Сатантанго» Тарра було подано стільки ж голосів, скільки і за такі загальновизнані шедеври, як «Метрополіс», «Психо» і «Солодке життя».

У 2011 році на Берлінському кінофестивалі останній фільм Тарра, «Туринський кінь», був удостоєний другого за значимістю призу — «Срібного ведмедя».

Фільмографія

[ред. | ред. код]
  • 1979 — Родинне гніздо / Családi tüzfészek — премія угорської кінокритики, премія кінофестивалю в Мангаймі
  • 1981 — Аутсайдер / Szabadgyalog
  • 1982 — Панельні люди / Panelkapcsolat
  • 1982 — Макбет / Macbeth
  • 1985 — Осінній альманах / Öszi almanach
  • 1988 — Прокляття / Kárhozat, сценарій Ласло Краснахоркаі
  • 1990 — City Life, епізод «Останній пароплав» (документальний фільм)
  • 1994 — Сатанинське танго / Sátántangó, за однойменним романом Л. Краснахоркаі; премія Берлінського кінофестивалю
  • 1995 — Подорож по рівнині / Utazás az Alföldön — короткометражний
  • 2000 — Гармонії Веркмейстера / Werckmeister harmóniák, за романом Л. Краснахоркаі «Меланхолія опору»), премія читачів Берлінер Цайтунг на Берлінському кінофестивалі
  • 2004 — Образи Європи / Visions of Europe, епізод «Пролог», документальний
  • 2007 — Людина з Лондона / угор. A londoni férfi / фр. L'homme de Londres — учасник конкурсної програми 60-го Каннського кінофестивалю
  • 2010 — Туринський кінь / A Torinói ló (Великий приз журі «Срібний ведмідь» 61-го Берлінського МКФ)

Улюблені фільми Тарра

[ред. | ред. код]

Опитування Sight & Sound (2012)[7]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 2003: Премія імені Кошута
  • 2011: «Параджановський талер» — премія імені Параджанова «за досягнення в кінематографі» (Єреванський кінофестиваль «Золотий абрикос»)

Література

[ред. | ред. код]
  • Jensen J. Béla Tarr. Budapest: Filmunio Hungary, 2001.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1020678070 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Béla Tarr — 2010.
  3. ↑ Filmportal.de — 2005.
  4. ↑ Museum of Modern Art online collection
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ https://fidelio.hu/szinhaz/tarr-bela-a-freeszfe-egyesulet-elnoksegenek-uj-vezetoje-174544.html
  7. ↑ Bela Tarr (англ.). BFI. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 2013-7-2.

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Бела_Тарр