French
DeutschПсихо — Вікіпедія
Психо | |
|---|---|
| Psycho | |
_theatrical_poster.jpg) Постер для кінопрокату, створений Макаріо Ґобес Кібусом[1] | |
| Жанр | трилер |
| Режисер | Альфред Гічкок |
| Продюсер | Альфред Гічкок |
| Сценарист | Джозеф Стефано |
| На основі | «Психоз» Роберта Блоха |
| У головних ролях | |
| Оператор | Джон Л. Рассел |
| Композитор | Бернард Херрманн |
| Монтаж | Джордж Томасіні |
| Художник | Robert Clatworthyd |
| Кінокомпанія | Shamley Productions |
| Дистриб'ютор | Paramount Pictures[3] |
| Тривалість | 109 хв. |
| Мова | англійська |
| Країна |  США |
| Рік | 1960 |
| Кошторис | $806,947 |
| Касові збори | $50 мільйонів |
| IMDb | ID 0054215 |
| Наступний | Психо 2 |
 Психо у Вікісховищі | |
«Пси́хо» або «Психо́з» (англ. «Psycho») — американський трилер 1960 року, спродюсований та зрежисований Альфредом Гічкоком. Сценарій, написаний Джозефом Стефаном, був оснований на однойменному романі 1959 року Роберта Блоха. У стрічці зіграли Ентоні Перкінс, Віра Майлз, Джон Гевін, Мартін Болсам та Джон Макінтрайр. Сюжет ґрунтується на зустрічі розкрадачки грошей Меріон Крейн та сором'язливого власника старого віддаленого мотелю Нормана Бейтса, і її наслідках.[4]
Психо вважався кроком назад порівнюючи з попереднім фільмом Гічкока На північ через північний захід, бо був знятий за менші кошти, на чорно-білу плівку, знімальною групою його телесеріалу Альфред Гічкок представляє. На момент виходу кіно отримало змішані відгуки, але інтерес глядачів та значні касові збори сприяли його переоціненню серед критиків. Стрічка була номінована на чотири премії «Оскар», включно з нагородами за найкращу жіночу роль другого плану для Лі та за найкращу режисуру для Гічкока.
Сьогодні Психо визнаний одним із найкращих фільмів Альфреда Гічкока[5] та визначним твором кіномистецтва критиками та дослідниками з усього світу через його відмінну режисуру, напружену атмосферу, ефектну роботу оператора, незабутній саундтрек та культові виконання ролей. Ця стрічка встановила нову планку в дозволеності насилля, девіантної поведінки та сексуальності в американському кіно[6] та вважається одним із ранніх прикладів фільму в жанрі слешер.
Після смерті режисера в 1980 році Universal Pictures почали випускати продовження: сиквел, триквел та квадриквел. Згодом був знятий ремейк, телевізійний спін-офф, та телесеріал-приквел, події якого відбуваються у 2010-х. 1992 року Бібліотека Конгресу визнала фільм "культурно, історично або естетично значущим" та занесла його в Національний реєстр фільмів.[7][8]
На 1 березня 2024 року фільм займав 35-ту позицію у списку 250 найкращих фільмів за версією IMDb.
Секретарка Маріон Крейн скористалась можливістю прихопити гроші боса і втекти з міста, щоб розпочати нове життя, однак страх перед законним покаранням переслідує її. Дівчина зупиняється на ніч у мотелі, власником якого є Норман Бейтс — скромний юнак, котрий все життя піклувався про свою хвору матір. Розмова з цим втіленням доброти та терпимості остаточно переконує Маріон у хибності обраного шляху і вона вирішує повернути вкрадене. Проте тієї ж ночі її жорстоко вбивають.
- Ентоні Перкінс — Норман Бейтс
- Джанет Лі — Меріон Крейн
- Віра Майлз — Лайла Крейн, сестра Меріон
- Джон Гевін — Сем Луміс
- Мартін Болсам — детектив Мілтон Арбогаст
- Джон Макінтрайр — шеріф Ел Чамберс
- Саймон Окленд — лікар Фред Річмонд
- Вон Тейлор — Джордж Лоувери, шеф Меріон
- Френк Альбертсон — Том Кесіді, клієнт
- Ларен Татл — Еліза Чамберс, дружина шерифа
- Патриція Гічкок — Керолін, колега Меріон
- Джон Андерсон — Чарлі
- Морт Майлз — патрульний офіцер поліції
- Режисер — Альфред Гічкок
- Сценарій — Джозеф Стефано за романом Роберта Блоха
- Головний оператор — Джон Расел
- Художники-постановники: Джозеф Хьорлі, Роберт Клетворті
- Декоратор — Джордж Майло
- Директор виробництва — Лью Лірі
- Титри — Сол Бесс
- Монтаж — Джордж Томазіні
- Костюми — Гелен Колвіг
- Грим — Джек Беррон, Роберт Доун
- Стиліст з зачісок — Флоранс Буш
- Спецефекти — Кларенс Шампань
- Запис звуку — Волдон Вотсон, Вільям Рассел
- Асистент режисера — Гілтон Грін
- Консультант з живопису — Сол Бес
- Музика — Бернард Герман
- У знаменитій[джерело?] сцені вбивства у ванні пронизливий звук створюється скрипками, по яких різко водять смичками. А звук ножа, що впивається в тіло, — це звук ножа, якого встромляють у диню. Сама ж сцена знімалася з 17 грудня по 23 грудня 1959 року, причому знімалася взагалі без участі Перкінса (він у цей час перебував у Нью-Йорку). Сцена мала близько 90 склеювань при монтажі.
- Альфред Гічкок купив у Роберта Блоха права на екранізацію його роману анонімно і лише за 9 тисяч доларів. Пізніше Гічкок до прем'єри скупив стільки екземплярів роману, скільки зміг знайти, щоб зберегти кінцівку фільму у таємниці.
- Однією з причин, чому Гічкок вирішив зняти фільм на чорно-білу плівку, — це рішення не робити фільм надто кривавим. Іншою причиною була економія.
- Роль крові у фільмі виконував шоколадний сироп.
- Повне ім'я божевільного вбивці — Норман Френсіс Бейтс. Його хобі — набивання опудал птахів — таксидермія.
- Як завжди у фільмах Гічкока, у фільмі «Психо» в одній зі сцен можна побачити камео самого режисера — приблизно на сьомій хвилині фільму він стоїть в ковбойському капелюсі біля вікон офісу Меріон.
- Увесь саундтрек фільму виконується виключно на струнних музичних інструментах.
- В основі фільму лежить історія справжнього маніяка зі штату Вісконсин Еда Ґейна (а пізніше цей сюжет використовували автори «Техаської різанини бензопилою»).
- Перкінс отримав за роль гонорар рівно у 40 тисяч доларів, а композитор Герман отримав 34 501 долар, що було удвічі вище за його початкову ставку — таким чином Гічкок вирішив винагородити Германа за приголомшливу музику до фільму.
- У знаменитій сцені в душі Норман Френсіс Бейтс завдав 12 ударів ножем.
- У 1983, 1986 і 1990 рр. було відзнято фільми «Психо 2», «Психо 3» і «Психо 4: Початок».
- Перкінс погодився зніматися у фільмі, навіть не прочитавши сценарію.
- Будівництво будинку «під мотель Бейтса» обійшлося в 15 тис. доларів.
- Після смерті Меріон у фільмі крупно показано її розплющені очі зі звуженими зіницями. Офтальмологи завалили Гічкока листами, в яких указували на цю помилку, — адже зіниці людини розширюються після смерті. Лікарі настійно радили використовувати беладону, щоб імітувати ефект мертвого ока. У наступних фільмах Гічкок незмінно слідував цій пораді.
- Перша американська стрічка, що показала як змивається туалет.
- 4 номінації на Оскар у 1961 році (найкраща актриса другого плану (Джанет Лі), найкращі декорації серед чорно-білих фільмів, найкраща операторська робота, найкраща режисура). Однак жодна з номінацій не перемогла.
- Премія Едгара Аллана По за найкращий фільм сценаристу й автору роману у 1961 році.
- Золотий глобус (Джанет Лі) за найкращу роль другого плану у 1961 році.
- ↑ Muere Mac, el mítico cartelista de 'Doctor Zhivago' y 'Psicosis'. El Periódico de Catalunya (ісп.). 21 липня 2018. Архів оригіналу за 27 липня 2018. Процитовано 18 серпня 2018.
- ↑ Psycho (1960): Notes. tcm.com. Turner Classic Movies. Процитовано 25 квітня 2017.
- ↑ Після виходу фільму Paramount передала права на нього Гічкоку, який пізніше продав їх Universal Pictures у 1962.[2]
- ↑ Psycho (1960) - Full Synopsis - TCM.com. Turner Classic Movies (англ.). Процитовано 16 червня 2018.
- ↑ Психо має найвищі позиції у списках 100 найкращих фільмів усіх часів від Entertainment Weekly та 100 найкращих американських фільмів за 100 років за версією AFI серед усіх робіт режисера.
- ↑ Psycho reviews. Rotten Tomatoes. Процитовано 17 квітня 2010.
- ↑ Complete National Film Registry Listing | Film Registry | National Film Preservation Board | Programs at the Library of Congress | Library of Congress. Library of Congress, Washington, D.C. 20540 USA. Процитовано 8 травня 2020.
- ↑ Wharton, Andy Marx,Dennis; Marx, Andy; Wharton, Dennis (4 грудня 1992). Diverse pix mix picked. Variety (англ.). Процитовано 4 серпня 2020.
- Психо на сайті IMDb (англ.)
- Сценарій фільму (англ.)
- Сайт про серію фільмів «Психо» (англ.)
- Стаття про прототип Нормана Бейтса
