Богуславська Ксенія Леонідівна — Вікіпедія

Ксенія Леонідівна Богуславська
рос. Ксения Леонидовна Богуславская
Народження	20 лютого (4 березня) 1894(1894-03-04) Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть	28 грудня 1956(1956-12-28) (62 роки)
	Ербле
Поховання	цвинтар Монпарнас
Країна	Російська імперія,Франція
Жанр	живопис, графіка
Навчання	Імператорська спілка сприяння мистецтву
Діяльність	художниця, візуальна мисткиня, дизайнерка, сценографка, поетеса, графікеса, ілюстраторка, художниця по костюмах
Напрямок	Авангардизм, супрематизм
Член	Супремус
У шлюбі з	Пуні Іван Альбертович
Богуславська Ксенія Леонідівна у Вікісховищі

Ксенія Леонідівна Богуславська (Богуславська-Пуні, Пуні-Богуславська; 24 січня 1892 — 3 травня 1971^[1]) — російська худождниця, дизайнерка, поетесса українського походження.

Нею захоплювались, їй присвячували вірші, згадували у своїх творах, зокрема, В. Хлєбніков, описуючи її як Мавку у творі ,,Ночі в Галичині", та Б.Лівшиць.

Ксенія Богуславська, в родині та серед друзів Оксана, походила з української родини. Російська поетка Віра Лур'є залишила спогади про перебування за кордоном, у яких є такі слова^[2]:

Кубист Іван Пуні був красенем, та жінками взагалі не цікавився, хоча і був одружений. Його живописна манера залишилась мені чужою. Його дружина, українськая художниця Ксенія Леонідівна Богуславська, зі своєї сторони, любила жінок і товаришувала з маловідомою поетесою та художницею Феррарі, котра проживала на Клейстштрассе в Шененберзі, навпроти дому, де було ательє Пуні. Картини Ксениї Богуславської я не можу згадати, ймовірно, вони не особливо мене вразили.

Належала до творчого товариства художників-авангардистів «Супремус». Від 1913 року перебувала в шлюбі з Іваном Пуні. Їхня квартира й майстерня на 6-му поверсі будинку 1/56 на Гатчинській вулиці в Санкт-Петербурзі, де вони проживали від 1913 до 1915 року, була своєрідним «салоном», місцем зустрічей художників і поетів, авангардистів і футуристів:

«…Це був петербурзький різновид будинку Екстер, тільки 'богемніший'. У Пуні бували ми всі: Хлєбников, Маяковський, Бурлюк, Матюшин, Сєверянин. Дотепна, повна енергії, зовні чарівна Ксана Пуні дуже скоро зуміла виявитися центром, до якого тяжіли будетляни, чиє існування було досить незатишним.…»(Бенедикт Лівшиць).

Навчалася в художній школі Товариства заохочення мистецтв. У 1911—1913 роках проживала в Парижі, займалася в Російській академії, заробляла розписом тканин для фірми П. Пуаре. 1913 року повернулася до Петербурга. Брала участь у першій футуристичній виставці (1915), виставках «Бубновий валет» (1919), «Світ мистецтва» (1916—1918) та ін.

У 1915-1916 роках перебувала з чоловіком у селі Вербівка під Києвом у відомому артцентрі української вишивки, заснованому Наталією Давидовою.

У ці роки Богуславська на свої кошти випустила збірку «Рыкающий Парнас», у якій брали участь Ігор Сєверянин, Микола і Давид Бурлюки, Іван Пуні, Бенедикт Лівшиць та ін. (збірку заборонила цензура, тираж вилучено). 1915 року подружжя Пуні організувало в Петрограді виставки «Трамвай В», «0,10», в яких брали участь найвизначніші художники — авангардисти і (футуристи, безпредметники). Подружжя Пуні проголошувало в листівці, яку поширювали на виставці «0,10», «свободу предмету від сенсу».

1919 року через Фінляндію емігрувала до Берліна. Виконувала обкладинки для німецьких і російських видавництв, а також займалася сценографією в театрі-кабаре «Синій птах» і Російському романтичному театрі. Від 1920 року проживала в Німеччині. Брала участь у 1-й Російській художній виставці в Берліні (1922). Від 1924 року проживала в Парижі.

У Парижі брала участь разом з чоловіком у виставках українських художників.

У 1925 році виставила свої картини на спільній з чоловіком виставці в галереї Барбазангес^[de]. Займалася створенням моделей одягу та малюнками для тканин для різних фірм. Брала участь в Салоні незалежних (1966), салоні Нових реальностей (Vincennes, Parc Floral, 1972). Брала участь в організації виставок Івана Пуні в Musée de l'Orangerie (1966) і галереї Passali (1974). 1959 року подарувала Музею сучасного мистецтва Парижа 12 картин свого чоловіка, у 1966 році передала Національній бібліотеці його гравюри та документи.

• Віра Лур'є. Спогади [Архівовано 26 грудня 2018 у Wayback Machine.] // «Студія», 2006, № 10 (рос.)
• Бенедикт Лівшиць. Півтораокий стрілець: Вірші, переклади, спогади — Л .: Рад. письменник, 1989. — с. 309—546
• Российское зарубежье во Франции 1919—2000. Л. Мнухин, М. Авриль, В. Лосская. Москва. Наука; Дом-музей Марины Цветаевой. 2008
• [1]

Це незавершена стаття про художницю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.