Борщів (Житомирський район) — Вікіпедія
село Борщів | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Житомирська область |
Район | Житомирський район |
Тер. громада | Радомишльська міська громада |
Код КАТОТТГ | UA18040450050091762 |
Основні дані | |
Перша згадка | 1606 |
Населення | 918 (2001) |
Площа | 33,466 км² |
Густота населення | 27,43 осіб/км² |
Поштовий індекс | 12251 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 50°31′00″ пн. ш. 29°06′24″ сх. д.H G O |
Середня висота над рівнем моря | 173 м |
Водойми | р. Коробочка |
Найближча залізнична станція | Ірша |
Відстань до залізничної станції | 42 км[1] |
Місцева влада | |
Адреса ради | вул. Мала Житомирська, 12, м. Радомишль, Житомирський р-н, Житомирська обл, 12201 |
Карта | |
Мапа | |
Борщі́в — село в Україні, у Радомишльській міській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Кількість населення становить 918 осіб (2001). У 1923—2017 роках — адміністративний центр однойменної сільської ради.
Розташоване за 10 км західніше Радомишля та 42 км від залізничної станції Ірша. Через село проходить автошлях Радомишль — Потіївка[1]. Лежить на річці Коробочка, що впадає до Тетерева[2].
У 1784 році в поселенні нараховувався 531 мешканець, в середині 19 століття — 754 особи, з них православних 732, римокатоликів — 10, євреїв — 12[3].
Станом на 1885 рік в селі мешкало 638 осіб, налічувалося 104 дворових господарства[4], в кінці 19 століття — 1 025 осіб, з них 519 чоловіків та 506 жінок[5], за іншими даними — 182 двори та 1 032 мешканці[6].
Станом на 1972 рік кількість населення становила 1 665 осіб, дворів — 565[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 1 168 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 918 осіб[7].
Перша писемна згадка про село датується 1606 роком[1]. Колишня власність Стрибилів: у 1628 році Данило Стрибиль вносив від двох димів та двох городів. Одночасно ігумен київського монастиря святого Миколи Пустинського платив від Борщова за 2 городи та млин. Від середини 18 століття належало Третякам[6]. Згадується в люстрації Житомирського замку 1754 року, як село, що належало Третякам та Михайловським, сплачувало 1 злотий і 16 грошів до замку та 6 злотих і 8 грошів — до скарбу[8]. До середини 18 століття село не мало власної церкви й було приписане до Чайківської парафії. У 1761 році, стараннями Михайла Третяка, збудовано дерев'яну Свято-Покровську церкву та утворено окрему парафію. Будівлю церкви оновлено у 1804 році[3].
В середині 19 століття — село (рос. Борщев, пол. Borszczów) Радомисльського повіту, на річці Коробочка, за 4 версти нижче Чайківки, за 8 верст від Радомисля. У 1857 році Целестин Третяк продав маєток, з 2 130 десятин землі, поміщикові з с. Гуменники Генрихові Богдановичу[3], а, незадовго перед цим, частину села, з 590 десятинами землі та 51 ревізькою душею, отримали у власність сестри Білецька та Ходківська, 159 десятин та 26 душ — Карл Сонгайло. Згодом ті частини роздробилися, найбільші залишилися в Аделіни Білецької (295 дес.) та Пилипа Гринцевича (145 дес.)[6]. Належало багатьом власникам, всього землі — 2 879 десятин. Церкві належало 43 десятини землі, до парафії входило с. Морогівка, що лежало за 12 верст. Волосне та поліційне управління розміщувалося в Радомислі[3][2].
Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Кичкирівської волості Радомисльського повіту Київської губернії, біля річки Коробочка. В селі була парафіяльна церква, заїзд[4].
В кінці 19 століття — власницьке село Кичкирівської волості Радомисльського повіту Київської губернії, на річці Бистріївка (за Похилевичем — Коробочка). Відстань до повітового міста Радомисль, де розміщувалися поштово-телеграфна та поштова (земська) станції — 7 верст, до найближчої залізничної станції (Житомир) — 45 верст, до найближчої пароплавної станції, в Києві — 102 версти. Основним заняттям мешканців було рільництво. Землі — 1 848 десятини, з котрих поміщикам належало 430 десятин, селянам — 1 374 дес., 44 дес. — церкві. Село належало М. С. Єремєєву, котрий вів господарство самостійно. На поміщицьких та селянських землях застосовували трипільну сівозміну. В селі були церква, церковно-парафіяльна школа, водяний млин, 3 кузні та хлібна комора. Пожежний обоз складався з 3 бочок та 4 багрів[5][6].
У 1923 році увійшло до складу новоствореної Борщівської сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, включена до складу новоутвореного Радомишльського району Малинської округи; адміністративний центр ради[9].
На фронтах Другої світової війни воювали 372 селян, 165 з них загинули, 265 нагороджені орденами й медалями. У 1952 році на їх честь споруджено пам'ятник.
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який мав у користуванні 2 781 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2 409 га ріллі. Господарство вирощувало зернові культури, льон, картоплю, виробляло м'ясо та молоко. В селі були середня школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла[1].
30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, передане до Малинського району Житомирської області. 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Радомишльського району Житомирської області[9].
16 травня 2017 року включене до складу новоствореної Радомишльської міської територіальної громади Радомишльського району Житомирської області[10]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[11].
- Кондратюк Юрій Володимирович (1984—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- ↑ а б в г д Історія міст і сіл Української РСР. Борщів, Радомишльський район, Житомирська область. Історія міст і сіл Української РСР. Процитовано 4 вересня 2022.
- ↑ а б Borszczów, wioska w pow. radomyskim… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 326. (пол.)
- ↑ а б в г Л. Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. Україніка (російська дореф.) . Київ: Типографія Печерської Лаври, 1864. с. 182-183. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 4 вересня 2022.
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 167. (рос. дореф.)
- ↑ а б Список населенных мест Киевской губернии (PDF). Інститут історії України НАН України (російська дореф.) . Видання Київського губернського статистичного комітету. Київ: типографія Іванової, 1900. с. 1085. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 5 вересня 2022.
- ↑ а б в г Borszczów, (ob. t I, 326)… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 215. (пол.)
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 5 вересня 2022.
- ↑ К. Жеменецький. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (польська) . Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 145. Процитовано 5 вересня 2022.
- ↑ а б Упоряд. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки. Інститут історії України НАН України (українська) . Житомир: «Волинь», 2007. с. 209. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 5 вересня 2022.
- ↑ Картка постанови. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 14 листопада 2021.
- ↑ Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 5 вересня 2022.
- Погода в селі Борщів [Архівовано 26 листопада 2020 у Wayback Machine.]