Броники — Вікіпедія

село Броники

Будівля колишньої поштової станції
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Звягельський район
Тер. громада Брониківська сільська громада
Код КАТОТТГ UA18080050050045303
Основні дані
Населення 475 (2001)
Площа 1,837 км²
Густота населення 258,57 осіб/км²
Поштовий індекс 11772
Географічні дані
Географічні координати 50°33′13″ пн. ш. 27°48′28″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря 		207 м
Водойми р. Тня
Відстань до
районного центру 		14 км
Найближча залізнична станція Звягель II
Відстань до
залізничної станції 		6 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Центральна, 22, с. Романівка, Звягельський р-н, Житомирська обл., 11774
Карта
Броники. Карта розташування: Україна
Броники
Броники
Броники. Карта розташування: Житомирська область
Броники
Броники
Мапа
Мапа

CMNS: Броники у Вікісховищі

Бро́ники — село в Україні, у Брониківській сільській громаді Звягельського району Житомирської області. Кількість населення становить 475 осіб (2001). У 1923—2017 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

Загальна інформація

[ред. | ред. код]

Розташоване за 14 км від районного центру, м. Звягель, за 6 км від залізничної станції Звягель II. Через село проходить автошлях Київ—Львів[1]. Лежить на річці Тня[2]. У селі збереглася будівля старої поштової станції на шосе Київ-Брест, котра використовується як школа[3].

Населення

[ред. | ред. код]

Станом на 1885 рік в селі мешкало 450 осіб, налічувалося 47 дворових господарств[4].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 802 особи, з них: православних — 704, чоловіків — 402, жінок — 400[5].

В кінці 19 століття кількість населення становила 806 осіб, дворів — 146[6][7], у 1906 році — 835 жителів, дворів — 96[8], на 1923 рік нараховувалося 197 дворів та 1 002 мешканці[9].

Станом на 1972 рік кількість населення становила 712 осіб, дворів — 209[1].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 545 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 475 осіб[10].

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11]:

Мова Кількість Відсоток
українська 464 97.68 %
російська 10 2.10 %
інші/не вказали 1 0.22 %
Усього 475 100 %

Історія

[ред. | ред. код]

Відоме з 1650 року[1], належало Анні-Алоїзі Ходкевич з Острозьких, мало 13 димів[6]. Згадується як село Бронник та Бровник в акті від 7 січня 1650 року, в якому власниця, дружина віленського воєводи Анна-Алоїза Ходкевич, скаржилася на орендного власника містечка Вільськ Олександра Цеклінського та його слугу Яна Білецького, що останні вивезли з її маєтку, в тому числі і з Броників, кількасот селян, яких згодом пограбували. 17 травня 1809 року в селі згоріла церква, на її місці, у 1810 році, збудовано нову, за кошти парафіян. У 1833 році церкву приписано до парафії в Романівці[2].

В середині 19 століття — село Романовецької волості Новоград-Волинського повіту, лежало при житомирсько-берестейському битому шляху, мало поштову станцію. Селян чоловічої статі — 131, котрим належало 826 десятин землі. Входило до ново-звягельського ключа Мезенцевої (до шлюбу Уварової). Раніше належало до звягельських маєтностей Любомирських[12].

В другій половині 19 століття — село Романовецької волості Новоград-Волинського повіту, на річці Тня, за 66 верст від Житомира. Дерев'яна церква з дерев'яною дзвіницею, землі при ній — близько 26 десятин. До церкви приписане сільце Кропивня (за 5 верст), загалом 112 дворів та 911 вірян[2].

Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Романовецької волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії, на річці Тня. В селі були церковна парафія, поштова станція[4].

В кінці 19 століття — село Романовецької волості Новоград-Волинського повіту, на річці Тня, за 14 верст від Новограда-Волинського. Була поштова станція. Належало до православної парафії в Романівці, за 3 версти, мало філіальну церкву, збудовану 1810 року, до церкви приписане с. Кропивня. Входило до новозвягельського маєтку Уварових, перед ними належало Зубовій (до шлюбу Любомирській), першій дружині Прота Потоцького[6][7].

У 1906 році — село Романовецької волості (2-го стану) Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Новоград-Волинський, становила 14 верст, до волосного центру, с. Романівка — 4 версти. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалося в Новограді-Волинському[8].

У 1923 році включене до складу новоствореної Брониківської сільської ради, котра, 7 березня 1923 року, увійшла до складу новоутвореного Новоград-Волинського району Житомирської (згодом — Волинська) округи; адміністративний центр ради[13]. Відстань до районного центру, м. Новоград-Волинський, становила 14 верст[9]. 1 червня 1935 року, в складі сільської ради, внаслідок ліквідації Новоград-Волинського району, передане до Новоград-Волинської міської ради Київської області[13].

Під час сталінських репресій проти українського селянства в 30-ті роки 20-го століття органами НКВС безпідставно було заарештовано і позбавлено волі на різні терміни 21 мешканця села, з яких 10 чол розстріляно. Нині всі постраждалі від тоталітарного режиму реабілітовані[14].

На фронтах Другої світової війни воювали 146 селян, з них 57 загинули, 120 нагороджені орденами й медалями. На їх честь в селі встановлено пам'ятник.

В радянські часи в селі була центральна садиба колгоспу, котрий мав у користуванні 2,1 тис. га земель, з них 1,6 тис. га — ріллі. Господарство вирощувало жито, пшеницю, льон, картоплю, розвивало м'ясо-молочне тваринництво. В селі були школа, клуб, бібліотека, медпункт, побутова майстерня, відділення зв'язку, три магазини[1].

4 червня 1958 року, в складі сільської ради, увійшло до відновленого Новград-Волинського району Житомирської області[13].

У 2017 році включене до складу новоствореної Брониківської сільської територіальної громади Новоград-Волинського (згодом — Звягельський) району Житомирської області[15].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Історія міст і сіл Української РСР. Броники, Новоград-Волинський район, Житомирська область. Історія міст і сіл Української РСР. Процитовано 6 листопада 2022.
  2. ↑ а б в М. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Том I. Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский (PDF) (російська) . Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври, 1888. с. 164. Процитовано 6 листопада 2022.
  3. ↑ Д. Малаков. Із Києва до Житомира — на перекладних. День. Процитовано 6 листопада 2022.
  4. ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 228. (рос. дореф.)
  5. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. (російська) . Санкт-Петербург: типография «Общественная польза»: паровая типо-литография Н.Л. Ныркина, 1905. с. 18. Процитовано 8 листопада 2022.
  6. ↑ а б в Broniki 1.) (ob. t. I, 379)… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 234. (пол.)
  7. ↑ а б Цинкаловський О. Бронники // Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984. — Т. 1 : А — К. — С. 141.
  8. ↑ а б Список населенных мест Волынской губернии (PDF). Інститут історії України НАН України (російська) . Житомир:Волинська губернська типографія, 1906. с. 135. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 8 листопада 2022.
  9. ↑ а б Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года (PDF). Інститут історії України НАН України (російська) . Житомир: Волинський губернський відділ управління. 1923. с. 141. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 9 листопада 2022.
  10. ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 9 листопада 2022.
  11. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  12. ↑ Broniki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 379. (пол.)
  13. ↑ а б в Упоряд. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки. Інститут історії України НАН України (українська) . Житомир: «Волинь», 2007. с. 211. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 листопада 2022.
  14. ↑ «Реабілітовані історією» (Житомирська область). Архів оригіналу за 12 лютого 2021.
  15. ↑ Брониківська сільська об’єднана територіальна громада. https://decentralization.gov.ua/. Архів оригіналу за 13 грудня 2021. Процитовано 13 грудня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Броники&oldid=43912238