French
DeutschБірґіт Нільссон — Вікіпедія
| Бірґіт Нільссон | |
|---|---|
| Märta Birgit Nilsson | |
 | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | швед. Märta Birgit Nilsson |
| Дата народження | 17 травня 1918 |
| Місце народження | Вестра-Каруп |
| Дата смерті | 25 грудня 2005 (87 років) |
| Місце смерті | Бьйярльов |
| Поховання | Västra Karup cemeteryd[1][2] |
| Роки активності | 1946 — 1984 |
| Громадянство |  Швеція |
| Віросповідання | лютеранство |
| Професія | оперна співачка |
| Освіта | Королівська музична академія |
| Вчителі | Joseph Dewar Hislopd |
| Співацький голос | сопрано |
| Інструменти | вокал[d] |
| Жанри | опера |
| Нагороди | |
 Цитати у Вікіцитатах Файли у Вікісховищі | |
Бі́рґіт Ні́льссон (швед. Märta Birgit Nilsson; 17 травня 1918, Вестра-Каруп — 25 грудня 2005, Бьйярльов, поблизу м. Крістіанстад) — шведська оперна співачка (драматичне сопрано). Уславилась насамперед у вагнерівських партіях.
Народилась у селянській родині, з дитинства співала в церковному хорі. У 1941–46 рр. навчалась у Королівській музичній академії в Стокгольмі. 1946 року дебютувала в Королівській опері в Стокгольмі в партії Агати в опері Вебера «Вільний стрілець». 1948 року виступила в Німеччині та Італії. Проте основним її майданчиком до 1951 року залишався Стокгольм, де вона виконувала вже вельми різноманітні для молодої співачки партії: Донна Анна (в «Дон Жуані» Моцарта), Леді Макбет і Аїда (Верді), Ліза (в «Виновій кралі» Чайковського), Тоска (Пуччіні), Сента і Зіглінда (в «Летючому голландці» та «Валькірії» Вагнера). 1951 року мала успіх на Глайндборнському фестивалі в партії Електри в «Ідоменеї» Моцарта.
Невдовзі співачка впритул звернулася до вагнерівських ролей. 1953 року вона виконала в Стокгольмі партії Єлизавети в «Тангейзері» та Ізольди в «Трістані та Ізольді», а в 1954–55 рр. з величезним успіхом виступала в ролі Брунгільди в «Кільце Нібелунга» в Мюнхені. Від 1954 року виступала в Віденській державній опері, в 1954–67 рр. брала участь у Байрейтському фестивалі.
Утім, у її репертуарі були не тільки вагнерівські партії. З не меншим успіхом вона виступала в операх Ріхарда Штрауса (Саломея та Електра в однойменних операх, Дружина фарбувальника в «Жінці без тіні») та Джузеппе Верді (Аїда в однойменній опері, Леді Макбет в «Макбеті» тощо). До її найбільших досягнень належить провідна партія в опері Пуччіні «Турандот», яку вона вперше заспівала 1958 року на відкритті сезону в Ла Скала й далі виконувана з незмінним тріумфом по всьому світу й записана багато разів з різними партнерами та диригентами.
Бірґіт Нільссон виступала у США (з 1956 р.), Лондоні (з 1957 р.), Москві (1964 р.), Осаці (1967 р.), Парижі (1968 р.), Буенос-Айресі (1971 р, 1979 р.) і т. д.
Співачка виступала не тільки в опері, але й (рідше) в концертах, де виконувала зокрема пісні та романси (шведською мовою) Яна Сібеліуса і Вільгельма Стенгаммара. 1978 року здійснила велике концертне турне, здебільшого, з пісенною програмою. Завершила публічні виступи 1984 р. Після чого вернулась до рідної провінції на Півдні Швеції, де прожила ще двадцять років, займалась переважно родиною (її єдиний щасливий шлюб тривав 57 років) і справами місцевої громади, зокрема організовуючи концерти відомих шведських оперних співаків у своєму рідному місті.
1954 року Нільссон стала придворною співачкою, 1960-го — членом Шведської музичної академії, того ж року нагороджена «Медаллю Літератури і Мистецтв». 1966 року отримала премію Леоні Соннінг, 1970 року стала почесним членом Королівської академії музики (Лондон). 1974 року вона стала командором I-го класу ордена Вази, 1975 року — командором норвезького ордену Святого Олафа. 1981 року Нільссон стала першою жінкою, що отримала від шведського уряду медаль «Illis quorum meruere labores». 1992 р. стала почесним доктором Академії імені Сібеліуса (Гельсінкі).
Одною з найвизначніших співачок епохи Нільссон стала завдяки красі і силі голосу, чистоті інтонації, драматизму виконання й видатній акторській грі.
Стипендія Біргіт Нільссон присуджується стипендіальних фондом Бірґіт Нільссон, який був створений в грудні 1969 року. Стипендія була заснована в пам'ять про Рагнара Бленнова, викладача співу Біргіт Нільссон. Початковий капітал фонду становив 15 000 шведських крон — кошти від виступу в опері Тоска на оперній сцені Мальме 12 грудня 1969 року[3]. Стипендія надається молодим, перспективним співакам, які працюють у дусі Бірґіт Нільссон. Метою стипендіального фонду є сприяння подальшій музичній освіті талановитих співаків[4].
2009 року Фонд Бірґіт Нільссон започаткував премію її імені — найбільшу в царині класичної музики (див.: [1] [Архівовано 21 березня 2011 у Wayback Machine.]). Її першим лауреатом став Пласідо Домінго, другим — Рікардо Муті.
6 квітня 2011 року Банк Швеції сповістив про плани випуску в 2014–2015 році нової серії грошових знаків. На аверсі купюри номіналом 500 шведських крон розміщуватиметься портрет Бірґіт Нільссон[5][6].
- ↑ Västra Karups kyrkogård: Birgit Nilsson — kulturgravar.se.
- ↑ Märta Birgit Nilsson 1918-05-17 — 2005-12-25 Operasångare
- ↑ Birgit Nilsson stipendiekonsert 2019 [Архівовано 10 серпня 2020 у Wayback Machine.], Malmö Opera. Läst 18 maj 2019.
- ↑ Birgit Nilsson-stipendiet [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.], birgitnilsson.com.
- ↑ Sweden's new banknotes and coins [Архівовано 27 вересня 2011 у Wayback Machine.]: повідомлення на офіційному сайті Банку Швеції.(англ.) (Перевірено 3 серпня 2011)
- ↑ Новые лица шведских крон [Архівовано 30 травня 2011 у Wayback Machine.] // Бонистика. Энциклопедия банкнот мира. — 6 апреля 2011.(Перевірено 3 серпня 2011)
- Офіційний вебсайт Б. Нільссон(швед.)(англ.)
- [2] [Архівовано 21 січня 2014 у Wayback Machine.](англ.)
- Стаття та інтерв'ю німецькою [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Біографія + фотографии [Архівовано 24 квітня 2021 у Wayback Machine.](нім.)
- Інтерв'ю Б. Нільссон, А. Варнай і М. Медль(англ.)
- Фотографії [Архівовано 3 травня 2007 у Wayback Machine.]
- Бірґіт Нільссон. Біографія, дискографія. [Архівовано 22 червня 2015 у Wayback Machine.]
