Великі Вікнини — Вікіпедія

село Великі Вікнини
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Кременецький район
Тер. громада	Вишнівецька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA61020050060035088
Основні дані
Перша згадка	1445
Населення	969 (на 2014)
Територія	2.450 км²
Поштовий індекс	47320
Телефонний код	+380 3550
Географічні дані
Географічні координати	49°55′52″ пн. ш. 25°51′47″ сх. д.H G O
Водойми	р. Самець
Найближча залізнична станція	Ланівці
Відстань до залізничної станції	15 км
Місцева влада
Адреса ради	47313 Тернопільська обл, Кременецький р-н., смт. Вишнівець, вул. Грушевського, буд. 6
Карта
Великі Вікнини
Великі Вікнини
Мапа
Великі Вікнини у Вікісховищі

Вели́кі Вікни́ни — село в Україні, у Вишнівецькій селищній громаді Кременецького району Тернопільської області. Адміністративний центр колишньої Великовікнинської сільської ради, якій були підпорядковані села Котюжини та Малі Вікнини. До села приєднано х. Ковалівка; хутори Княжина і Манівщина виведені з облікових даних у зв'язку з переселенням жителів.

У селі бере початок річка . Розташоване на берегах р. Самець (лівої притоки Горині, басейн р. Прип'ять, сточище Дніпра), за 45 км від районного центру і 15 км від найближчої залізничної станції Ланівці. Географічні координати — 49° 56’ північної широти 25° 52’ східної довготи. Територія — 2,45 км². Дворів — 250.

• Княжина — хутір, виведений із облікових даних у зв'язку з переселенням мешканців; розташований поблизу с. Великі Вікнини. У 1940-х–1950-х рр. належав до Кривчиківської сільської ради. У 1952 р. на хуторі — 12 будинків, 47 жителів.
• Ковалівка — хутір, приєднаний до с. Великі Вікнини, розташований за 2 км від нього. Відомий від кінця 19 століття. Нині на хуторі — 15 будинків, 50 жителів.
• Манівщина — хутір, виведений із облікових даних у зв'язку з переселенням мешканців у с. Малий Кунинець; розташований за 2 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі — 5 будинків, 18 жителів.^[1]

Назва села утворена від назви місцевості Вікнини, мотивованої апелятивом вікнина «не заросле водоростями місце на болоті», «чисте місце в болоті». Атрибутивні компоненти вказують на ознаки за розміром^[2].

Поблизу Великих Вікнин виявлено археологічні пам'ятки вельбарської (1940-41, археолог Маркіян Смішко), черняхівської і давньоруської культур^[3].

Перша письмова згадка — 1484 р., як власність Олександра Сангушковича; 1545 р. згідно з опису кременецького замку — власність Дмитра Вишневецького.

У першій половині XVII ст. поселення — власність Костянтина Костянтиновича Вишневецького. Згідно з актом від 25 січня 1705 р. мешканці села видали 100 злотих на утримання литовського війська. 1711 р. Я.-А. Вишневецький надав кременецьким монахам села Великі й Малі Вікнини.

Наприкінці XIX ст. в селі — 150 будинків, у яких проживало 922 особи; від 1874 р. функціонували фільварок, початкова школа, 2 крамниці та корчма.

До 1939 р. діяли філія товариства «Просвіта» з хатою-читальнею (від 1927), осередки інших об'єднань, а також кооператива і хор. Протягом 1934—1939 рр. село належало до ґміни Катербурґ (нині с. Катеринівка Кременецького району).

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 84 уродженці села. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики — 205 осіб; на господарстві Є. Бас була криївка.

На початку липня 1943 р. поблизу с. Великі Вікнини базувався пересувний шпиталь УПА (лікаря Миколу розстріляли ковпаківці). 3 жовтня 1943 р. поблизу села сотня УПА спалила 3 автомобілі і вбила 10 німецьких солдатів. 9 вересня 1948 р. під час облави емдебісти на Великовікнинських хуторах під «Казьонним лісом» у криниці виявили криївку вояків УПА; під час допиту до смерті побили Є. Сидорчук.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області», село увійшло до складу Вишнівецької селищної громади^[4].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Збаразького району, село увійшло до складу новоутвореного Кременецького району^[5].

• церква Святого Георгія Побідоносця (1741; дерев'яна; 2000-і рр., мурована; ПЦУ);
• костел (XVIII ст.; у 1763—1764 рр. святиню оздоблював маляр Андрій Агорн; зруйнований);
• Дім молитви ХВЄ (1998, кам'яний),
• капличка (поч. XX ст., дерев'яна).

Споруджено пам'ятники полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1972, скульптор І. Козлик), воїнові-інтернаціоналісту Олексієві Маньковському (1984), лікареві УПА Миколі (2011); встановлено пам'ятний хрест на честь запровадження християнства у Київській Русі (1903); є братська могила жертв Другої світової війни.

Діють загальноосвітня школа I—III ступ., дитячий садочок, Будинок культури (1967; зразковий аматорський танцювальний колектив «Візерунок»), бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв'язку, млин, 4 торгових заклади; земельні паї орендує ТзОВ «Славутич».

Кількість населення — 2003 — 1014 осіб, 2014 — 969.

Народилися

• Зінаїда Бакум (нар. 1960) — доктор педагогічних наук;
• Володимир Казмірчук (нар. 1947) — тренер з легкої атлетики;
• Зіна Кушнірук (нар. 1962) редактор, публіцист, заслужений журналіст України;
• Олексій Маньковський (1965—1984; 2014 р. встановлено меморіальну таблицю) — воїн-інтернаціоналіст;
• Володимир Шимко (нар. 1921) — член ОУН, підрайоновий;
• Інна Мечик — літераторка.

Перебували (-ють)

• Микола Скрипник — душпастирював отець-митрат, політв'язень.

Проживали (-ють)

• Феодосій Сидорчук — заступник командира відділу УПА, інструктор з військової підготовки.

• Малі Вікнини

• В. Коляда, В. Уніят. Великі Вікнини // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 240. — ISBN 966-528-197-6.
• В. Уніят. Великі Вікнини // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 243. — ISBN 978-966-457-228-3.

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.