Венеційський купець (фільм, 2004) — Вікіпедія

Венеційський купець
The Merchant of Venice
Жанр	Історична мелодрама, трагікомедія
Режисер	Майкл Редфорд
Продюсер	Едвіж Фенек і Michael Lionello Cowand
Сценарист	Майкл Редфорд
На основі	п'єса Вільяма Шекспіра «Венеційський купець»
У головних ролях	Аль Пачіно Джеремі Айронс Джозеф Файнс
Оператор	Бенуа Деломе
Композитор	Жослін Пук
Художник	Bruno Rubeod
Кінокомпанія	Spice Factory Ltd., Avenue Pictures Productions, UK Film Council, Film Fund Luxembourg, Delux Productions
Дистриб'ютор	Sony Pictures Classicsd і Netflix
Тривалість	138 хв.
Мова	англійська
Країна	Велика Британія  Італія  Люксембург  США
Рік	2004
Кошторис	30 млн доларів[1]
Касові збори	21,417,725 $[1]
IMDb	ID 0379889
sonypictures.com/classics/merchantofvenice/

«Венеційський купець» (англ. The Merchant of Venice) — екранізація однойменної п'єси Вільяма Шекспіра. Фільм не рекомендований для перегляду особами молодше 16 років.

Дія фільму відбувається у Венеції, мешканці якої від природи є життєрадісними, безтурботними, щедрими людьми. Вони недолюблюють та насміхаються з іновірця-юдея Шейлока (Аль Пачіно) — похмурого, жадібного лихваря, який рахує кожну копійку. А Шейлок відповідає їм тою ж монетою. Конфлікт загострюється до того, що кровопролиття здається вже неминучим. Але тут втручається творча сила жіночого кохання, яка сміливо протистоїть чоловічим амбіціям й перемагає. Дочка Шейлока Джессіка закохується в юнака з-поміж місцевої знаті. І, попри гнів й протидію батька дівчини, закоханим урешті-решт вдається возз'єднатися.^[2] Фільм продюсувала відома італійська та французька акторка Едвіж Фенек.

Майкл Редфорд намірено змістив акценти Шекспірівської комедії, створивши, швидше, драму. По-перше, конфлікт християнина Антоніо (Джеремі Айронс, «Лоліта») та юдея Шейлока в Шекспіра, поданий як протиборство праведного та неправедного, в фільмі подано далеко не так однозначно. Проблему релігійного та національного шовінізму поставлено в фільмі доволі гостро, й перехід Шейлока в чужу для нього віру подано як насилля над ним й трагедія (в Шекспіра це більше дар, аніж покарання).

По-друге, не менш значною, аніж головний конфлікт, зроблено лінію стосунків Антоніо та Бассаніо (Джозеф Файнс, «Ворог біля воріт», («Закоханий Шекспір»). В оригіналі родинні та дружні почуття Антоніо до Бассаніо є сюжетотворчим фактором й не більше. В фільмі Редфорда Антоніо є закоханим в свого родича та друга, при тому настільки, що готовий заплатити за його добробут ціною життя. Трагедія закоханості, нехай й небезроздільної, але й не розділеної — Бассаніо заради Антоніо готовий хіба що запропонувати гроші своєї дружини як викуп — проходить через весь фільм.

Можна також вказати на те, що слова Тубала про дочку Шейлока, Джессіку, ніби-то вона виміняла перстень своєї матері на мавпочку — суцільна брехня (в кінці фільму ми бачимо цей перстень на пальці дівчини). В п'єсі Шекспіра перевірити ці слова, звичайно, неможливо, але за законами сцени вони, швидше за все, є правдою.

• Інтерв'ю з Файнсом про фільм [Архівовано 30 липня 2012 у Wayback Machine.](рос.)