Веселинівка (Броварський район) — Вікіпедія
село Веселинівка | |||
---|---|---|---|
| |||
Країна | Україна | ||
Область | Київська область | ||
Район | Броварський район | ||
Тер. громада | Баришівська селищна громада | ||
Код КАТОТТГ | UA32060010050023684 | ||
Облікова картка | село Веселинівка | ||
Основні дані | |||
Засноване | 1890 | ||
Населення | 1399 осіб (2001) | ||
Площа | 6,89 км² | ||
Поштовий індекс | 07560 | ||
Телефонний код | +380 4576 | ||
Географічні дані | |||
Географічні координати | 50°14′56″ пн. ш. 31°16′11″ сх. д. / 50.24889° пн. ш. 31.26972° сх. д. | ||
Середня висота над рівнем моря | 95 м | ||
Водойми | р. Ільтиця | ||
Відстань до обласного центру | 55 км | ||
Відстань до районного центру | 6 км | ||
Місцева влада | |||
Адреса ради | 07560, c. Веселинівка, Б. Хмельницького,58 | ||
Карта | |||
Мапа | |||
|
Весели́нівка (до 1946 — Скопці) — село у Баришівській селищній громаді Броварського району Київської області
Розташовано на річці Ільта. Населення — 1167 осіб.
Село розташоване за 55 км від столиці України міста Києва, 18 км від центру громади селища Баришівка, 6 км від автомагістралі М03 Київ — Харків.
Відоме з початку — середині XVI століття за назвою Скопці (сучасна назва — з 1946 року).
За козаччини село належало до Першої сотні Переяславського полку Війська Запорозького.[1]
За описом Київського намісництва 1781 року Скопці відносилось до Переяславського повіту цього намісництва, і у ньому нараховувалось 338 хат виборних козаків, козаків підпомічників, посполитих та підсусідків. Також у селі жив один шляхтич, два різночинці, два духівники та ще два інші церковники.[2]
За книгою Київського намісництва 1787 року у Скопцях проживало 1060 душ (цікаво, що у Баришивці, яка мала статус міста, тоді проживало навіть трохи менше — 1058 душ). Село Скопці тоді були у володінні різного звання «казених людей», козаків та власників — полковника Лукашевича, Надвірного радника Сулими, і бунчукового товариша Константиновича.
З ліквідацією Київського намісництва село як і увесь Переяславський повіт перейшло до складу Полтавської губернії.
За даними на 1859 рік у власницькому та казенному селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії, мешкало 2913 осіб (1443 чоловічої статі та 1470 — жіночої), налічувалось 360 дворових господарств, існували православна церква, сільське училище та сільська управа[3].
У ХІХ столітті село належало поміщиці Анастасії Семиградовій. Спростовуючи стереотип поміщика, що закладався тією ж радянською пропагандою, мовляв, це самі тільки «кровопивці на тілі народу», Анастасія Василівна і сама була високоосвіченою, і в селі намагалася розвивати освіту й культуру. В 1851 році вона власним коштом відкрила в Скопцях школу, де навчалися грамоти селянські діти. «Оплата» за навчання була помірною — влітку дітлахи пасли для поміщиці гусей, корів. Зате рівень освіти був доволі високим — викладачів для сільської школи виписували навіть із-за кордону. Зберігся диплом однієї з випускниць цієї школи-гімназії, де серед переліку обов'язкових дисциплін значилося і рукоділля. Збудувала Семиградова в селі й лікарню, вчительський будинок, паровий млин (він так і лишився недобудованим — завадив жовтневий переворот). У 1910 році Анастасія Семиградова відкриває в Скопцях Вище початкове училище, куди збирає найталановитіших дітей села. Поміщиця забезпечувала повне утримання дівчаткам, якi мали талант до вишивання, ткацтва, малювання. І саме з цього училища вийшли видатні народні майстрині Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк, Ганна Дериболот та багато інших не менш талановитих майстринь.
Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі, центрі Скопецької волості, мешкало 3267 осіб, налічувалось 618 дворових господарств, існували православна церква, школа, земська станція, 5 постоялих будинків, 5 лавок, 39 вітряних млинів, 2 маслоробних заводи[4].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4068 осіб (2001 чоловічої статі та 2067 — жіночої), з яких 4056 — православної віри[5].
Село сильно постраждало від Голодомору 1932—1933 років, проведеного радянським урядом з метою винищення українського селянства. Як відповідь на опір примусовій колективізації комуністична влада проводила масове вилучення хліба у місцевих жителів. Місцеві активісти, які допомагали більшовикам, отримали народу назву «щупалець» через завзятість у вишукуванні зерна і всіх харчових продуктів. Керували цією бригадою Мелешко Дмитро, Дніпровський Петро та Красноштан Іван — агент, присланий з області. Особливу активність проявляли Либарецькі, які мешкали в комуні. За свідченням очевидців, коли один із «щупальців» Петро Дніпровський виявив у свого сусіда Куделі Мусія зерно, яке той приховав для голодних дітей, комунар забрав його собі. За вцілілими архівними даними з 5 січня 1932 року по 24 грудня 1932 року встановлено прізвища 168 загиблих голодною смертю жителів села. Очевидці трагедії називають число у понад півтисячі померлих. Вони ж доповнили архівний список прізвищами ще 25-ти своїх замучених голодом односельців[6].
7 березня 1946 року прийнятий Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських рад і населених пунктів Київської області», відповідно до якого, зокрема, у Баришівському районі село Війтівці перейменовано на Поділля та село Скопці — на Веселинівка[7][8].
До 12 червня 2020 року було центром Весеоинівської сільської ради.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1715 осіб, з яких 720 чоловіків та 995 жінок.[9]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1332 особи.[10]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[11]
Мова | Відсоток |
---|---|
українська | 98,07 % |
російська | 1,50 % |
білоруська | 0,14 % |
вірменська | 0,07 % |
молдовська | 0,07 % |
У селі є дитсадок, школа, будинок культури та церква.[12]
В селі народилися:
- Антипенко Марія Родіонівна — українська радянська діячка, голова виконкому Волошинівської сільської ради Баришівського району Київської області. Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання.
- Власенко Параска Іванівна — українська майстриня народного декоративного розпису.
- Вовк Наталія Юхимівна (1896—1970) — українська килимарниця.
- Галабурда Віктор Генадійович — доктор економічних наук, професор кафедри «Економіка і управління на транспорті» Інституту економіки і фінансів Московського державного університету шляхів сполучення (МІІТ)
- Дарда Володимир Іванович — письменник, поет, громадський діяч
- Кудря Федір Євдокимович — сотник, льотчик армії УНР
- Мироненко Микола Павлович — політв'язень та видатний український письменник.[13]
- Собачко-Шостак Ганна Федосівна — майстер декоративного розпису, лауреат Шевченківської премії.
- Сокіл Олексій Якович — живописець, скульптор, архітектор, інженер-будівельник, педагог.
- Царенко Олекса Якович — командир полку Дієвої армії УНР.
- Щур Марія Харитонівна (1915—?) — майстриня художнього ткацтва.
- ↑ Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — С. 185—186.
- ↑ Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6.
- ↑ рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 3149)
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-176. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні: Київський область. — «Буква», 2008. — с. 32
- ↑ Інформаційні матеріали щодо відзначення 85-ї річниці Київської області на сайті Баришівської районної державної адміністрації. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7 березня 1946 р. Архів оригіналу за 8 червня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Київська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
- ↑ СТОВ «Старинська птахофабрика», Миронівський хлібопродукт
- ↑ Микола Мироненко: «Я знаю, що я вмираю, але моя місія — боротися зі злом, і я її виконаю до кінця»
- Село Веселинівка // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
- Сайт села Веселинівка
- с. Веселинівка, Баришівського району (укр.)
- Прошлое Полтавской территории и ее заселение. Полтава, 1914. — стор. 200
- Тетяна Люта, кандидат історичних наук, НаУКМА. Джерела до історії київського землеволодіння та рукописна карта Київщини 40-х років XVII ст. // Наукові записки. Том 3. Історія.[недоступне посилання]
Це незавершена стаття з географії Баришівського району. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |