Виленський Дмитро Гермогенович — Вікіпедія

Виленський Дмитро Гермогенович
Народився	19 червня (1 липня) 1892[1][2][3] Шепетівка, Ізяславський повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Помер	13 лютого 1960(1960-02-13)[1][2][3] (67 років) Москва, СРСР
Поховання	Введенське кладовище
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	ботанік, геолог, педолог, викладач університету
Галузь	педологія (ґрунтознавство)[4], геоботаніка[4], ботаніка[4] і флористика[4]
Заклад	Харківський національний аграрний університет імені В. В. Докучаєва МДУ
Науковий ступінь	доктор геолого-мінералогічних наук[d] і доктор біологічних наук

Віленський Дмитро Гермогенович (18(30).06.1892— 13.02.1960) — ґрунтознавець, геоботанік, флорист, завідувач секції геоботаніки науково-дослідної кафедри ґрунтознавства Харківського сільськогосподарського інституту (1924-1930).

Дмитра Гермогенович 1 серпня 1892 року у м. Шепетівці Ізяславського повіту Волинської губернії.

У 1917 році закінчив сільськогосподарське відділення Київського політехнічного інституту.

З 1917 по 1921 роки викладач кафедр рільництва агрономічного факультету Саратівського державного університету.

У 1922 році доцент кафедри загального рільництва Тифліського політехнічного інституту.

У 1924 році очолював секцію геоботаніки науково-дослідної кафедри ґрунтознавства Харківського сільськогосподарського інституту.

У 1930 році очолює кафедру ґрунтознавства та гідрології Київського інженерно-меліоративного інституту, заступник директора з наукової роботи.

З червня 1933 року директор Київського інженерно-меліоративного інституту, керівник сектору Всеукраїнського науково-дослідного інституту агроґрунтознавства та хімізації сільського господарства.

З 1933 році працює в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, член Американського географічного товариства.

У 1935 році Президент Міжнародної комісії з класифікації, картографії і географії.

У 1939 році Дмитро Гермогенович створює і очолює кафедру географії ґрунтів.

У 1947 році член-кореспондент Академії сільськогосподарських наук Чехословаччини.

У 1960 році помер.

Вивчав засолені ґрунти (солонці та солончаки) та їх генезис, результати досліджень яких узагальнив у монографії 1924 р.^[5]. Низку пізніших публікацій присвятив засоленим ґрунтам України, Азербайджану, США тощо. Досліджував також рослинність пісків.

Став автором підручника «Ботаніка» (Х., 1928), який був неодноразово перевиданий; був співредактором журналу «Почвоведение».

За власною методикою разом із Г. Маховим зібрав колекцію ґрунтів України, що була представлена на 1-му Міжнародному ґрунтознавчому конгресі у Вашингтоні.

Дмитро Гермогенович автор понад 195 праць, з них 23 вийшли іноземною мовою.

Основні праці:

• Аналогические ряды в почвообразовании и их значение для построения генетической классификации почв. Тифлис, 1924.
• Alkali soils of Ukraina // Мат. дослідж. ґрунтів України. 1927. № 6.
• Агропочвенные работы на Украине // Почвоведение. 1931. № 5–6.
• Агроинвентиризация почв в УССР // Там само. 1933. № 2.
• Русская почвенно-картографическая школа и ее влияние на развитие мировой картографии почв. Москва; Ленинград, 1945; Почвоведение: Учеб. Москва, 1950; 1954; 1957.
• История почвоведения в России. Москва, 1958.
• География почв. Москва, 1961.

• орден «Знак пошани»;
• медаль «За доблесну працю в Великій Вітчизняній війні».

• Ковальська К. В. Життєвий і творчий шлях Д. Г. Віленського. Історичні записки: зб. наук. праць. Луганський держ. аграр. ун-т. Луганськ, 2007. Вип. 13. С. 74-89.
• Виленский, Дмитрий Гермогенович // Русские ботаники. Биографо-библиографический словарь / Сост. С. Ю. Липшиц; отв. ред. акад. В. Н. Сукачёв; Московское общество испытателей природы и Ботанический институт им. акад. В. Л. Комарова АН СССР. М.: Изд-во Моск. об-ва испытателей природы, 1947. Т. II. Быков - Горленко. С. 102-104.
• Петровский И. Г., Тюрин И. В., Брежнев Д. Д., Яковлев А. С. и др. Дмитрий Гермогенович Виленский. –Земледелие. 1960. № 4. С. 94-95.