Солонці (ґрунти) — Вікіпедія

Солонці — це галоморфні ґрунти із чітко вираженою текстурною диференціацією профілю. Належать до класу лужних^[1]. Це інтразональні ґрунти, приурочені до субаридних та аридних (але не пустельних) областей різних термічних поясів. Найширше вони поширені в суббореальному, потім тропічному та субтропічному поясах^[2].

Солонці — це ґрунти, що мають таку сукупність ознак^[2]:

Профіль, диференційований за елювіально-ілювіальним типом;
Стовпчаста, призматична, грубогрудкувата або грубогоріхувата структура ілювіального горизонту при його високій щільності та здатності до набухання;
Наявність в ілювіальному горизонті обмінного Na⁺ в кількості понад 15% від суми обмінних катіонів (або обмінного Mg²⁺ в кількості понад 40% від суми обмінних катіонів при меншому, ніж 15%, вмісті обмінного Na⁺);
Лужна реакція ілювіального і нижчих горизонтів;
Наявність солей у нижній частині профілю під ілювіальним горизонтом.

Класифікація солонців

Солонці — одні дослідники розглядають їх як єдиний тип ґрунтів, інші — як групу типів.

Згідно з прийнятою в СРСР систематикою 1977 року солонці діляться за характером водного режиму на 3 типи^[3]:

Автоморфні.
Напівгідроморфні.
Гідроморфні.

Підтипи солонців виділяються залежно від розташування їх в тій чи іншій біокліматичній зоні.

Використання солонців

В Україні солонці разом з іншими галоморфними ґрунтами поширені на площі близько 4 млн га, переважно в Середньому Придніпров'ї та південному степу^[4]. Перші у світі досліди з меліорації солонців були закладені в Україні К. К. Гедройцем на Носівській дослідній станції (Чернігівська область), а досліди в Середньому Придніпров'ї, що започатковані О. М. Можейком, О. М. Грінченком і Г. М. Самбуром залишаються фактично найтривалішими^[4].

Лужна реакція ґрунтового розчину і несприятливі водно-фізичні властивості не дозволяють використовувати солонці у землеробстві без меліорації. Основний прийом меліорації — зміна складу обмінних катіонів при одночасному поліпшенні фізичних властивостей. Обмінний натрій замінюється на обмінний кальцієм при гіпсуванні солонців^[2].

Примітки

↑ Ковда В. А. Основы учения о почвах. Общая теория почвообразовательного процесса. Книга вторая. — М.: Наука, 1973.— 469 с.
↑ ^а ^б ^в Почвоведение. Учеб. для н-тов. В 2 ч. / Под ред. В. А. Ковды, Б. Г. Розанова. Ч. 2. Типы почв, их география и использование / Богатырев Л. Г., Васильевская В. Д., Владыченский А. С. и др. — М.: Высш. шк., 1988. — 368 с.
↑ Классификация и диагностика почв СССР — М.: Колос, 1977. —225 с.
↑ ^а ^б Новикова A. B. Исследования засоленных и солонцовых почв: генезис, мелиорация, экология. Избранные труды.— X.: КП «Друкарня 13», 2009. — 720 с.

Посилання

Солоні ґрунти // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

Це незавершена стаття з ґрунтознавства.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[k-1] Ковда В. А. Основы учения о почвах. Общая теория почвообразовательного процесса. Книга вторая. — М.: Наука, 1973.— 469 с.

[r-2] а ^б ^в Почвоведение. Учеб. для н-тов. В 2 ч. / Под ред. В. А. Ковды, Б. Г. Розанова. Ч. 2. Типы почв, их география и использование / Богатырев Л. Г., Васильевская В. Д., Владыченский А. С. и др. — М.: Высш. шк., 1988. — 368 с.

[3] Классификация и диагностика почв СССР — М.: Колос, 1977. —225 с.

[Н-4] а ^б Новикова A. B. Исследования засоленных и солонцовых почв: генезис, мелиорация, экология. Избранные труды.— X.: КП «Друкарня 13», 2009. — 720 с.

[1]

[2]

[3]

[4]