Гаплогрупа R1a — Вікіпедія

Гаплогрупа R1a
Частота розподілу R1a.
Тип	Y-ДНК
Час появи	22 000 - 25 000 років тому.
Місце появи	Південь Східної Європи, Центральна Азія або Південний Сибір[1].
Предкова група	R1
Сестринські групи	R1b
Мутації-маркери	L62/M513/PF6200, L63/M511/PF6203, L145/M449/PF6175, L146/M420/PF6229
Переважаючі носії	алтайці, білоруси, белуджі, північні індійці, кашуби, киргизи, латиші, левіти-ашкеназі, литовці, лужичани, східні німці, карачаївці, кубанські ногайці, кримські татари, пенджабці, поляки, пуштуни, росіяни, словаки, словенці, таджики, татари-липки, теленгіти, телеути, уйгури, українці, фарерці, хотони, моравські чехи, шорці, ерзя

R1a — Y-хромосомна гаплогрупа, поширена в Центральній і Східній Європі, Центральній і Південній Азії, а також на Алтаї.

Походить від мутації гаплогрупи R1, що сталася у чоловіка, який жив близько 22 800 років тому, ймовірно в Азії (виходячи з розповсюдження ліній R2 і R*). Ймовірне поширення — кількома хвилями.

Найзначніша хвиля — біля 3—5 тисяч років тому з Чорноморських степів. Найбільше дана гаплогрупа поширена серед окремих вищих каст півночі Індостану, серед деяких груп у Середній Азії, сорбів-лужичан (полабських слов'ян), східних європейців, алтайців, серед хотонів, західних і східних слов'ян, у деяких іранських народів (пуштуни, белуджі та ін.).

Багато носів R1a в Північній і Західній Європі, ДНК яких не має мітки Z284, підпадають під кореневу групу R1a1a1* (M417) або навіть древніші R1a1a (M17) і R1a1 (SRY10831.2).

R1a1a1* походить від найдавнішої відомої експансії R1a з лісостепової зони.

Походження більш древніх кладів (R1a1 і R1a1a) ще не встановлено.

Є кілька теорій про походження гаплогрупи R1a і вона, як правило, пов'язана з міграцією індоєвропейців. Тим не менше, ці теорії, фактично, відносяться до R1a1a, бо вона є найбільш поширеною і добре документована. Нині в науці домінує теорія про те, що сама R1a має початок у Південному Сибіру, де були знайдені останки з палеолітичної стоянки «Мальта», де знайшли предкову гаплогруппу R* Parent (xR1, xR2)^[1][2].

Спенсер Веллс^[en], директор Генографічного проекту з «National Geographic» вважає, що R1a виникла в Європі від 10 000 до 15 000 років тому на території України^[3]. Цей регіон він називає «Українським притулком», де древні люди змогли вижити під час останнього льодовикового максимуму.

Ймовірно, там же відбулося одомашнення коня, винайдено колесо та віз, що зробило можливим ведення кочового способу життя, а кочові індоєвропейці здійснили широку експансію, яка відбулася понад 3000 років до н. е. з теренів зазначеної «курганної археологічної культури» України. Такий розвиток подій може бути підкріплений курганною гіпотезою, відповідно до якої, носії індоєвропейських мов були творцями курганної археологічної культури. Також аргументом на користь цієї версії є те що серед індусів носіями гаплогрупи є вищі касти іноземних поневолючів Індії.

Допускається, що мутація прийшла з більш широкої території — з Причорноморсько-Каспійського степу (тобто з України та території між Доном та Волгою, яка лежить на схід від України).

Теорія про походження R1a в Південній Азії, викладена генетиком Стівеном Оппенгеймером з Оксфордського університету, припускає походження цієї гаплогрупи в Південній Азії близько 36 тисяч років тому, а вже звідти вона почала своє розповсюдження. Гіпотеза заснована на різноманітності субкладів гаплогрупи і великому числі їх носіїв в Пакистані, Північній Індії і Східному Ірані.

Тоомас Ківісілд (2003 р.) дотримується гіпотези походження R1a в Західній Азії через переконання, що саме звідти відбулося вторгнення індоарійських племен в Індію. Крім того, Семіно (2000 р.) твердить про появу R1a на Близькому Сході, спираючись на те, що спільно з походженням гаплогрупи тут же виникли індоєвропейські мови.

Гаплогрупа R1a була виявлена у рештках населення «культури бойових сокир»^[4][5][6] та «культури полів поховальних урн»^[6][7], а також — серед решток поховань андронівської^[6][8], пазирикської^[6][9], тагарської^[6][8] і таштикської^[8] археологічних культур, у жителів стародавнього Танаїсу^[10], у Таримських мумій (R1a1a)^[11], у одного з чоловіків в похованні представників еліти хунну в «Duurlig Nars»^[12].

Найбільшого поширення R1a має в Середній і Південній Азії, Центральній і Східній Європі серед

• лужичан (63 %),
• українців (44 %),
• поляків (близько 56 %),
• росіян (47 %)^[13],
• у брахманів індійських штатів Західної Бенгалії і Уттар-Прадеш дана гаплогрупа зустрічається з частотою 72 і 67 % відповідно^[14],
• даргінців (22 %),
• хотонів (64 %)^[15],
• білорусів (50 %),
• литовців (34 %),
• латишів (39 %),
• казанських татар та мишарів (до 34—44 %),
• башкирів (26 %) (у башкир Саратовської і Самарської областей до 48 %)^[16],
• у кубанських ногайців до 50 %^[17],
• у карачаївців і балкарців до 34 %^[18].
• Широко поширена в Центральній Азії: у таджиків (68 %),
• киргизів (64 %),
• памірців (82,5 %)^[19][20].
• Помірно поширена в скандинавських країнах (23 % в Ісландії,
• 18—19 % в Швеції і
• близько 27 % в Норвегії),
• в Ірані (від 4 до 25 %).

Під-гілки гаплогрупи R1a (L62/M513/PF6200, L63/M511/PF6203, L145/M449/PF6175, L146/M420/PF6229):

M420 сформувався 22200 років тому. Загальний предок жив 14300 років тому.

R1a умовно визначається M420, хоча до неї за yfull^[21] еквівалентно відносяться ще 214 снипів, як наприклад: L146/M420, M448, L145/M449, M459, L63/M511, L62/M513, M516, M602, M604, M609, M610, M616, M617, M623, M626, M629, M631, M641, M644, M646, M650, M655, M658, M662, M665, M669, M671, M676, M678, M680, M681, M687, M690, M693, M698, M701, M709, M712, M715, M722, M726, M728, M729, M735, M736, M737, M739, M740, M743, M742, M744, M745, M749, M752, M754, M756, Y207/M765, M766, M767, M768, M769, M770, Y208/M772, Y209, M774, M775, Y212/M783, Y215, Y216/M784, Y217, M794, M796, M798, M800, L457, M803, M804, M814, M815, M5824, M8989, M9205, M11810, M11814, M11826, M11827, M11835, M12465, Y171, Y173, Y174, Y175, Y176, Y177, Y178, Y179, Y180, Y181, Y183, Y184, Y185, Y186, Y187, Y188, Y189, Y190, Y191, Y192, Y194, Y195, Y218, Y362, Y443, L1067, Y1420, Y1431, Y1432, Y1516, Y1519, Y1522, Y1592, Y1607, Y1611, Y1794, Y1975, Y2362, L566, L777, S492, Z2467

Найбільш давні підгалуззя парагрупи R1a (як наприклад M420) присутні у Ірані, особливо у горах Загрос. За дослідженням Underhill 2009 рокудо парогрупи R1a належали 2 з 150 іранця, 1 з 121 чоловіків Омана, 1 з 164 з арабів ОАЕ та 3 з 612 чоловіків Туреччині. У 7224 чоловіків у інших 73 євразійських популяціях не було жодного приналежного до парагрупи R1a.^[22][23]

Найближче розгалуження дерева R-M420:

L664 (R1a1a1a) сформувався 4700 років тому. Загальний предок жив 4100 років тому.

Також віносяться 13 снипів.

Поширена серед північно-західних європейців, переважно у Західній Німеччині, Бенілюксі та на Британських островах. Поширилися з понтійсько-каспійського степу на північний захід Європи через Подунав'я разом з племенами R1b, носіями ямної культури.

Найближче розгалуження дерева R-L664:

Z283 (R1a1a1b1) сформувався 4900 років тому. Загальний предок жив 4900 років тому.

Також віносяться 16 снипів.

Поширена у Східній та Центральній Європі переважно серед слов'ян та балтів. Z283 поширилася з Наддніпрянщини дніпро-донецької культури на захід де сформували культури шнурової кераміки у 2800—2400 роках до Р. Х..

Найближче розгалуження дерева R-Z283:

Z93 (R1a1a1b2) сформувався 4900 років тому. Загальний предок жив 4700 років тому.

Також віносяться 9 снипів.

Z93 означається як «південно-східна», або «індо-іранська» галузь R1a. Поширена у Центральній, Південній та Південно-Західній Азії. Історично пов'язана з індо-аріями, персами, мідійцями, Мітанні та татарами. Поширена також серед євреїв-ашкеназі та арабів.

Племена Z93 та Z94 просунулися на схід зі Східної Європи у степи Центральної Азії у 2500—1800 роках до Р. Х., що відображено у археології як абашевська та сінташтинська культури. Просування Z94 на схід у 2300—1400 роках до Р. Х. до меж Китаю продовжувалося у межах Андронівської культури та на південь у 1500—1000 роки у Мітанні та Персію. Приблизно 1700 року до Р. Х. галузь L657 просунвається через Афганістан у північну Індію.

Найближче розгалуження дерева R-Z93:

За даними трьох груп Familytree DNA^[24][25][26], де сконцентровані українці, носіями R1a (M420) є 288 з 601, тобто 47,9 %.

До M459 належать усі українці-носії R1a (за винятком 1, що належить до парагрупи M420). З них 29 носіїв (10,1 %) віднесено до парагрупи М198, 25 носіїв (8,7 %) — до парагрупи М512 та 1 носій (0,3 %) — до М17. Належність до загальних гаплогруп радше пояснюється відсутністю глибшого дослдідженнями за маркерами аніж належністю до давніх кладів батьківських парагруп. Отже з більш вивченими 232 носіями з 288 гаплогрупи М420 відносяться до гаплогрупи М417 (80,6 %).

З 232 носіїв М417 до самої парогрупи М417 належить 3 (1,3 %), до «північно-євразійської» гілки Z283 — 222 носія (95,7 %) та до «південно-східної (індо-іранської)» гілки Z93 — 7 носіїв (3,0 %).

З 222 носіїв «північно-євразійської» гілки Z283, 193 належать до галузі Z282 (83,2 %), а 29 — до парагрупи Z283 (12,5 %).

193 носіїв Z282 поділені на «центрально-євразійську (східно-карпатську)» гаплогрупу Z280 з 128 носіями (55,2 %), «балто-слов'янську» гаплогрупу PF6155 з 62 носіями (26,7 %) та 3 носіями самої парагрупи Z282 (1,3 %).

Гаплогрупу Z280 поділено на гаплогрупу CTS1211 з 90 носіями (38,8 %), гаплогрупи Z92 з 33 носіями (14,2 %) гаплогрупу Z91 з 1 носієм (0,4 %) та 4 носіями самої парагрупи Z280 (1,7 %).

CTS1211 розділяються на північних й східних карпатців" гаплогрупи Y33 з 27 носіями (11,6 %), «балтійсько-карпатців» гаплогрупи YP237 з 17 носіями (7,3 %), «південних карпатців» гаплогрупи Y2613 з 5 носіями (2,2 %) та «західних карпатців» гаплогрупи YP343 з 15 носіями (6,5 %).

З 62 носіїв «балтійсько-слов'янської» гаплогрупа PF6155 33 носія (14,2 %) належать до «2-ї центральноєвропейської» гаплогрупи L1029, 1 (0,43 %) належав до «1-ї центральноєвропейської» гаплогрупи YP515, 26 носіїв (11,2 %) належать до «західнослов'янської» гаплогрупи L260, 1 носій (0,43 %) — до «скандинавської» гаплогрупи Y2395 та 1 носій — до самої парагрупи PF6155.

Гаплогрупу Z93 прозивають південно-східною за напрямом від понто-каспійського степу, а ірано-іранською — за найбільшим частотою саме серед мовців індо-іранської лінгвістичної сім'ї. Усі носії-українці Z93 відносяться до гаплогрупи Z94. В умовах України Z94 є «аланською» галуззю саме за представниками останньої іраномовної спільноти на українських теренах аланами.

7 носіїв 2 належать «ашкеназійсько-левітський» CTS6 (0,86 % від носіїв М417), та 4 належать до Z2125, що найчастіше поширена серед сучасних башкир та карачаївців.