Гетьман України — Вікіпедія

Ця стаття може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, удоскональте її, перевіривши сумнівні твердження й додавши посилання на джерела. Твердження, які містять лише оригінальне дослідження, мають бути вилучені. (січень 2024)

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (Січень 2024)

Гетьман України
Персональний штандарт Гетьмана Української Держави
Стиль	Його Ясновельможна Світлість Пан Гетьман[1]
Тип	голова держави
Резиденція	Гетьманський палац
Номінує	Всеукраїнський з'їзд хліборобів
Створення	29 квітня 1918
Перший на посаді	Богдан Хмельницький (як гетьман Війська Запорозького)
Останній на посаді	Павло Скоропадський (як гетьман України)
Скасовано	14 листопада 1918

Гетьман усієї України — колишня найвища урядова політична посада України, яка була еквівалентом голови держави.

Гетьман усієї України або Гетьман України, Гетьман Рідної України та ін. — найвища урядова політична і військова посада Народної, Козацької і Гетьманської України, спочатку щось на зразок воєводи Київської землі (князівства, воєводства), згодом воєвода усієї Старої, Польської України (Київщини, Брацлавщини, Чернігівщини) подібно до Воєвод Молдавії чи Воєвод Литви і нарешті, після Гетьмана Богдана - Голова Держави Війська Запорозького, Низового себто Керівник Народної, Козацької і Гетьманської Військової Держави і одночасно Республіки, прямого попередника Сучасної України, що дозволяє називати Президентів України «спадкоємцями Гетьмана Богдана», а у випадку Радянської України - Перших (Головних) Секретарів ЦК КП(б)У, включаючи навіть горезвісних Лазаря Кагановича і Станіслава Косіора та їх спадкоємців на цій посаді, яких в народі теж називали «людьми Лазаря Кагановича». Також посада Гетьмана (Воєводи) пов’язана зі спадщиною Риму і Візантії, а отже Забутого Царства Християнського.

Одним з перших Воєвод Старої, Польської України якого козацький народ розглядав як Керівника Рідної України, що зокрема відображено в народних думах був нащадок Князів Литовських Князь Дмитро «Байда» Вишневецький, але як посада Керівника Республіки він став розглядатись коли Гетьманом став Богдан Хмельницький у часи національно-визвольної революції в середині XVII століття. Напередодні Зборівської битви король Ян II Казимир зі свого боку номінував на неї Семена Забузького, але через поразку змушений був підписати Зборівський договір, згідно з яким вона все ж була визнана за Хмельницьким. Протягом цього періоду посада була виборною. Всі вибори, крім перших, затверджувалися Радою Старшини в Чигирині, який до 1669 року слугував Ставкою (Штабом) себто Столицею Військової Держави Війська Запорозького, вона ж одночасно Народна, Українська, Козацька і Гетьманська Республіка.

Від часі Переяславської ради 1654 року декілька полковників та іншої старшини змовилися з Московським царством та 1663 провели Чорну раду в Ніжині, яка обрала Івана Брюховецького, як альтернативного гетьмана. Від часів поразки Петра Дорошенка в 1669 році титул Гетьмана було прийнято обраними проросійськими "гетьманами", резиденція яких знаходилася в Батурині. В ході Великої Північної війни один з них, Іван Мазепа, вирішив повстати проти російського панування в 1708 році, що пізніше призвело до жахливих наслідків для Війська Запорозького, як і для Запорозької Січі. Адміністрація була перенесена в Глухів де лялька Мазепи була публічно страчена й піддана анафемі Російською православною церквою. Пізніше, в кінці XVIII століття вона була успішно скасована урядом Росії при розширенні території Російської імперії до узбережжя Чорного моря.

У 1764 році російська імператриця Катерина II видала секретну інструкцію для князя Вяземського, який був генерал-прокурором Правлячого Сенату.

Посаду відновив в 1918 році український генерал Павло Скоропадський, онук колишнього гетьмана України Івана Скоропадського. На сесії Української Центральної Ради 29 квітня 1918 року було оголошено «Закони про тимчасовий державний устрій України» які заклали правову основу для нової посади. Павло Скоропадський перетворює Україну на автократичну Українську Державу під протекторатом Центральних держав, вигнавши більшовицькі сили Радянської Росії. Протягом його правління партія більшовиків була заборонена вперше на території України. За його правління в Україні відбулась політика українізації, запровадження валюти «гривня», відкриття близько сотні українських гімназій, запровадження української мови у шкільну програму, при ньому було відкрито низку українських державних університетів. Відбулась стабілізація в країні, покращення економіки та покращення міжнародних відносин з Україною. Після повстання під проводом Директорії, Павло Скоропадський був змушений зректися титулу, передати державну владу Кабінету Міністрів України й вирушити у вигнання до Німеччини.

Єдина Гетьманщина
1648—1657		Богдан Хмельницький	організатор Хмельниччини, засновник держави Війська Запорозького. 1654 року прийняв московський протекторат.
1657		Юрій Хмельницький	син Богдана, позбавлений булави до досягнення повноліття.
1657—1659		Іван Виговський	1658 року прийняв польський протекторат.
1659—1660		Юрій Хмельницький	1659 року повернувся до російського протекторату, але 1660 року прийняв польський протекторат.
Розкол Гетьманщини

Правобережжя				Лівобережжя
Польський протекторат				Російський протекторат
1660—1663		Юрій Хмельницький	1663 року зрікся булави.	1660—1663		Яким Сомко	наказний гетьман.
1663—1665		Павло Тетеря		1663—1668		Іван Брюховецький	1663 року підписав Батуринські, а 1665 року — Московські статі, які обмежили козацьку автономію.
1665—1668		Петро Дорошенко
Об'єднання Гетьманщини
1668— 1669		Петро Дорошенко

Повторний розкол Гетьманщини
Правобережжя						Лівобережжя
Османський протекторат			Польський протекторат			Російський протекторат
1669—1676		Петро Дорошенко	1669—1674		Михайло Ханенко	1669—1672		Дем'ян Многогрішний
1678—1681		Юрій Хмельницький	1675—1679		Остап Гоголь	1672—1687		Іван Самойлович
1681—1683		Георге Дука (володар), Іван Драгинич (наказний гетьман)	1683—1684		Стефан Куницький	1687—1708		Іван Мазепа
1684 — 1685		Димитрій Кантакузіно (володар)	1684—1689		Андрій Могила
1684 — 1685		Теодор Сулименко	1689—1692		Григорій Гришко
1685		Яким Самченко	1693—1702		Самійло Іванович Самусь
1685—1695		Степан Лозинський
1696—1698		Іван Багатий
1698—1702		Петро Іваненко (Петрик)
1702—1704		Самійло Самусь
Повторне об'єднання Гетьманщини
1704— 1709		Іван Мазепа

ІІІ розкол Гетьманщини
Правобережжя						Лівобережжя
Шведський протекторат			Османський протекторат			Російський протекторат
1708—1709		Іван Мазепа	1712—1714		Петро Іваненко (Петрик)	1708—1722		Іван Скоропадський
1709—1742		Пилип Орлик	1714—1733		Костянтин Гордієнко	1722—1724		Павло Полуботок
			1733—1742		Пилип Орлик	1727—1734		Данило Апостол
			1765—1781		Яків Рудзевич	1750—1764		Кирило Розумовський

1918—1948		Павло Скоропадський	Гетьман Всієї України; голова Української Держави

1948—1957		Данило Скоропадський	Син Павла Скоропадського, лідер гетьманського руху в українській діаспорі. Фактично Україною ніколи не керував.

2000—дотепер		Грегор Розумовський	У вересні 2000 року в Україні була створена ініціативна група Української гетьманської організації, до неї долучилися очільники гетьманського руху в діаспорі. Вони розглядають Грегора Розумовського як можливого Гетьмана в разі встановлення відповідного устрою.

• Останній гетьман. Здійснення мрії… (2008) [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.]. Національна кінематека України. 2008.
• "Монолог Гетьмана Скоропадського": (1996)

• Список лідерів України
• Українські гетьмани і кошові отамани
• Гетьман Війська Запорозького
• Гетьманський рух
• Власний конвой Ясновельможного пана гетьмана всієї України

1. ↑ «Його світлість ясновельможний пан гетьман усієї України». www.ukrinform.ua