Гофрування — Вікіпедія

Гофре́, або гофрува́ння (фр. gaufré) — тип обробки тканини з утворенням запресованих на ребро складок (ефект «гармошки»); у ширшому сенсі — створення на чому-небудь рядів паралельних хвилястих складок, вигинів^[1]. Створюється пресуванням в промислових умовах або відпарюванням праскою; оброблятися може як сировинний матеріал, так і готовий виріб. На відміну від плісе, при гофруванні ширина складки дорівнює ширині підгину. Гофре може бути паралельним і розкльошеним. Гофровані синтетичні тканини можна прати, натуральні підлягають тільки хімічному чищенню.

Гофрування — процес створення складок — (гофрів) в листових матеріалах шляхом згинання листа, через фіксовану відстань, з метою поліпшення характеристик міцності матеріалу і здатності матеріалу чинити опір утворенню деформації.

Гофровані матеріали (наприклад, алюмінієві листи, картон) використовують у будівництві, літакобудуванні тощо.

Тканина в складку вперше з'явилася в Давньому Єгипті: спочатку в костюмах фараонів, а потім як обробка на калазирисах (традиційному жіночому одязі) і чоловічих схентах. Чоловічий повсякденний одяг у складку вперше з'явився в епоху Відродження. Потім відпрасовані складки стали особливістю шотландського кілта.
У XVI—XVII століттях гофрований комір був елементом чоловічого, жіночого і дитячого костюму.

Складчаті листові матеріали, в яких гофру можна роглядати як ребра жорсткості, також відомі з давніх часів. Гофрування дозволяло отримати більш міцну конструкцію лицарських обладунків при меншій вазі.
Німецький пасажирський і військово-транспортний літак Юнкерс Ю 52 мав характерний фюзеляж з гофрованого металу.
Фордівські літаки Ford Trimotor були суцільнометалевими, з характерною обшивкою крил і фюзеляжу з гофрованого алюмінію.

Гофрована оболонка з металевих, неметалевих і композиційних матеріалів, що зберігають міцність і щільність при багатоциклових деформаціях стиску, розтягу, згину, — широко використовується в різних галузях: в будівництві, в промисловості, в медицині тощо.

Ефекти гофрування значно розширюють можливості моделювання жіночого одягу. Такі тканини можуть бути використані для виготовлення блузок, суконь, спідниць тощо. Для отримання гофрованих ефектів тканину просочують складом на основі предконденсатів термореактивних смол, віджимають до 100 %, висушують до залишкової вологості 15-20 % і піддають гофруванню на машині, що складається з двох металевих рифлених формуючих валиків з рифлем заввишки 4 мм. Валики нагріваються електрикою до температури 180—190°С. Швидкість руху тканини при цьому незначна, в результаті чого відпадає необхідність у подальшій термообробці. Отриманий ефект стійкий і зберігається після багаторазового прання.

Для отримання місцевих гофрованих або жатих ефектів на відповідні ділянки білої або гладкофарбованої тканини наносять друкувальну суміш, що містить метазин, аміак, роданистий амоній і трагантну загустку. Матеріал висушують при температурі не вище 90°С, пропускають через гофруючий каландр з температурою валів 200°С, термообробляють протягом 4 хвилин при 140°С, промивають і висушують. Ефект гофрування залишається тільки на ділянках, покритих друковальною сумішшю.

• Гофр
• Гофрокартон
• Сильфон

• Гофрування // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 70. — ISBN 978-966-7407-83-4.
• Энциклопедия моды(рос.)
• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гофрування