Дем'яненко Анатолій Васильович — Вікіпедія

Анатолій Дем'яненко
Особисті дані
Повне ім'я	Анатолій Васильович Дем'яненко
Народження	19 лютого 1959(1959-02-19) (65 років)
	Дніпропетровськ, Україна
Зріст	179 см
Прізвисько	Муля[1]
Громадянство	СРСР  Україна
Позиція	захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1978 «Дніпро» (Д) 20 (1) 1979–1989 «Динамо» (К) 333 (28) 1990–1991 «Магдебург» 3 (0) 1991–1992 «Відзев» 13 (0) 1992–1993 «Динамо» (К) 14 (1)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1981–1990  СРСР 80 (6)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1993–1994 ЦСК ЗСУ (Київ) 1994–2005 «Динамо» (Київ) помічник 2005–2007 «Динамо» (Київ) 2008 «Нефтчі» (Баку) 2010–2012 «Насаф» 2012–2013 «Волинь» 2020 «Нітра»
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Анатолій Дем'яненко у Вікісховищі

Анато́лій Васи́льович Дем'я́ненко (нар. 19 лютого 1959, Дніпропетровськ) — радянський і український футболіст та тренер. Заслужений майстер спорту СРСР. Учасник трьох чемпіонатів світу. За кількістю проведених ігор (80) займає 4 місце серед усіх гравців збірної СРСР і поступається лише Олегові Блохіну, Ринатові Дасаєву та Альбертові Шестерньову. Віце-чемпіон Європи 1988. Один з найрезультативніших захисників у історії київського «Динамо». Увійшов до збірної «Динамо» за 80 років (1927—2007, на думку читачів газети «Команда»).

Народився 19 лютого 1959 у Дніпропетровську. Вихованець футбольної школи «Дніпро-75». Перші тренери — Михайло Коломоєць та Володимир Ануфрієнко. У дитинстві окрім футболу захоплювався хокеєм.

У «Дніпрі» від 1976 року. За головну команду 19-річний Дем'яненко зіграв перший матч у сезоні 1978 (всього у чемпіонаті 1978: 20 ігор, 1 гол). До київського «Динамо» оборонця запросив Анатолій Андрійович Сучков після гри «Дніпра» на щорічному молодіжному турнірі «Переправа» в Сухумі у 1978 році.

Сезон 1979 20-річний дніпропетровець почав вже у складі «Динамо» Київ. З перших ігор Дем'яненко став головним лівим захисником — він добре працював у відборі та часто бігав у напад, чимало забивав. Вже у першому ж київському сезоні (1979) він увійшов до списку «33 найкращих». У 1980 та 1981 рр. разом із «Динамо» стає чемпіоном Радянського Союзу. Анатолій Дем'яненко відзначався швидкими проходами флангом і потім міг віддати точну передачу партнерові у центр. Проте один зі своїх найвідоміших голів він забив досить незвичним для нього способом — у фіналі Кубка СРСР 1985 Дем'яненко відзначився дуже красивим діагональним пострілом зі штрафного, хоча він стандарти переважно не виконував. Того року київське «Динамо» зробило «дубль», перемігши й у чемпіонаті, а 26-річного гравця назвали найкращим футболістом СРСР. У чемпіонаті СРСР 1985 він забив 8 голів за 34 гри, показавши зразок гри атакувального оборонця.

У 1/16 фіналу Кубка володарів кубків 1985/86 «Динамо» зустрічалося з голландським «Утрехтом». Перша гра відбувалася на чужому полі і до 82-ї хвилини кияни поступалися 0:2. Але після комбінації, яку розіграли Ігор Бєланов (який щойно вишов на заміну) та Олександр Заваров, м'яч потрапив до Анатолія Дем'яненка. Оборонець відважився на удар здалеку і забив. Згодом той м'яч Дем'яненка назвали «голом надії». Через 2 тижні «Динамо» впевнено відігралось на власному полі — 4:1. Після цього кияни перемогли румунську «Університатя» (2:2 в Румунії; 3:0 у Києві, де один із голів забив Дем'яненко), австрійський «Рапід» (4:1 у Відні; 5:1 у Києві), чехословацьку «Дуклу» (3:0 вдома; 1:1 у Празі). На фінал проти мадридського «Атлетіко», де українські спортсмени перемогли 3:0, команду «Динамо» з капітанською пов'язкою вивів саме Анатолій Дем'яненко — один із лідерів українського клубу. Він був капітаном аж до 1990 року. Зігравши на своєму третьому чемпіонаті світу — ЧС в Італії 1990, Дем'яненко став лише 4-им радянським футболістом (після Яшина, Безсонова і Дасаєва), якому вдалося подібне. Кар'єру завершував у НДР та Польщі. Останній сезон як футболіста — 1992/93, провів у «Динамо» Київ.

У 1993 році тренував київський ЦСК ЗСУ та бориспільський «Борисфен». Потім, коли наставником «Динамо» став Йожеф Сабо, то до тренерського штабу запросили і Анатолія Дем'яненка.

У 2005 році очолив клуб після звільнення Леоніда Буряка. Команда перебувала не в найкращому стані — програвши в 2 кв. раунді Ліги чемпіонів швейцарському «Тюну», «Динамо» вперше за 9 років не пройшло до групового турніру. Та й в Чемпіонаті України було не солодко — після перших п'яти турів кияни посідали 3 місце. Перші три місяці Анатолій Васильович був виконуючим обв'язки, пізніше Ігор Суркіс затвердив його на посаді. Дем'яненко зумів покращити позицію, проте головної цілі не було досягнуто — в «золотому матчі» «Динамо» програло чемпіонат донецькому «Шахтарю». Той сезон в Україні для Дем'яненка виявився не досить вдалим, хоч кияни виграли Кубок.

Наступний сезон для «біло—синіх» виявився вельми успішним — в Україні команда виграла все: золотий «дубль», тобто перемога в Чемпіонаті і в Кубку України, і Суперкубок України. Єдине, що дещо затьмарило той сезон — провалений сезон в Лізі чемпіонів, де «динамівці» не досягли жодної перемоги, набравши лише 2 очки в групі. До групового турніру Ліги Чемпіонів «Динамо» пройшло, в 2 кваліфікаційному раунді раунді розгромивши в обох матчах лієпайський «Мєталург» (4:0 і 4:1), а в 3 кваліфікаційному раунді перемігши сильний турецький «Фенербахче» (нічия 2:2 в Стамбулі і перемога 3:1 в Києві). Груповий етап для киян виявився жахом — 1:4 вдома зі «Стяуа (Бухарест)», 5:1 з мадридським «Реалом», 0:3 вдома з «Олімпік Ліон» після першого кола.

Вже наступний початок сезону кияни почали невдало — незважаючи на перемогу в Суперкубку, в Чемпіонаті на перемогу «Динамо» дочекалось лише в п'ятому турі (7:3 проти львівських «Карпат»), після чого «біло-сині» все ж вийшли на серію з п'яти перемог. Проте це не помогло, і вже тоді загрожувала втрата Ліги Чемпіонів на наступний рік. Єдиним пріоритетом стала Ліга чемпіонів УЄФА. «Динамо» впевнено пройшло до групового турніру після перемоги в 3 кваліфікаційному раунді над боснійським «Сараєво» (перемоги 3:0 в Києві і 1:0 в Сараєво), проте поразка 2:0 від італійської «Роми» в першому матчі групового турніру означала звільнення Дем'яненка з посади.

У січні 2008 року очолив азербайджанський «Нефтчі».^[3] 23 серпня 2008 звільнений з посади головного тренера «Нефтчі» за взаємною згодою сторін.

У серпні 2010 року призначений головним тренером узбецького клубу «Насаф» (Карші).^[4] В тому сезоні Дем'яненко з клубом здобув бронзові медалі узбецького чемпіонату.

У 2011 році разом «Насафом» виграв Кубок АФК — другий за значимістю клубний турнір Азії.

В січні 2012 року очолив луцьку «Волинь». В тому ж сезоні під його керівництвом луцька команда дійшла до півфіналу кубку України, в якому в драматичному поєдинку з рахунком 4-3 програла донецькому «Шахтарю». В новому сезоні команда залишилась середняком Прем'єр-ліги, проте з 2013 року в команді розпочались фінансові труднощі, через що команда змушена була їздити на виїзні матчі на поїзді і результати волинян значно погіршились. Після чотирьох поразок поспіль з загальним рахунком 8-0, 26 квітня 2013 року Дем'яненка було звільнено з посади головного тренера^[5].

• Інші — Кубок Сезону СРСР

• Статистика в Кубках СРСР та єврокубках подана за схемою «осінь-весна» та зарахована в рік початку турніру

СРСР
Рік	Ігри	Голи
1981	4	1
1982	10	0
1983	9	2
1984	4	0
1985	14	2
1986	12	0
1987	7	0
1988	16	1
1989	2	0
1990	2	0
Загалом	80	6

• Чемпіон Радянського Союзу: 1980, 1981, 1985, 1986 і 1990
• Чемпіон України: 1992/93
• Кубок Радянського Союзу: 1982, 1985, 1987 та 1990
• найкращий футболіст УРСР: 1982 і 1985
• найкращий футболіст Радянського Союзу: 1985
• у списку «33 найкращих» — 9 разів (7 разів № 1)
• Кубок володарів кубків: 1986
• учасник чемпіонатів світу: 1982, 1986 та 1990
• Чемпіон Європи (U-21): 1980
• Віце-чемпіон Європи: 1988
• бронзовий призер Спартакіади народів СРСР, 1979.

• Чемпіон України: 2007
• Кубок України: 2006, 2007
• Суперкубок України: 2006, 2007
• Кубок АФК: 2011

• Орден «За заслуги» I ст. (13 травня 2016) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 30-річчя перемоги у фінальному матчі Кубка володарів кубків УЄФА, здобутої під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича^[6][7]

• Дані на сторінці збірної СРСР/Росії [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
• Статистики кар'єри на klisf.info(рос.)
• Біографія на ukrsoccerhistory.com [Архівовано 14 травня 2006 у Wayback Machine.](рос.)

• Нартовский Б. А. К футбольным вершинам: Книга о динамовцах с берегов Днепра: Художественно-документальные очерки. — К.: Молодь, 1988.— 192с.
• «Великие клубы» № 6 (17), июнь 2006 г.
• Інтерв'ю з Анатолієм Дем'яненком [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Збірна «Динамо» за 80 років^{[недоступне посилання з липня 2019]}(рос.)