Додо — Вікіпедія

†Додо
Уявний малюнок додо
Уявний малюнок додо
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Підродина: † Дронтові (Raphinae)
Рід: † Дронт (Raphus)
Вид: † Додо (Raphus cucullatus)
Біноміальна назва
† Raphus cucullatus
(Linnaeus, 1758)
Ареал (червоним)
Ареал (червоним)
Посилання
Вікісховище: Raphus cucullatus
Віківиди: Raphus cucullatus
EOL: 1049951
ITIS: 555609
МСОП: 22690059
NCBI: 187135
Fossilworks: 92329

Додо[2], дронт маврикійський (Raphus cucullatus) — нелітаючий вимерлий птах родини голубоподібних, що був поширений на острові Маврикій. Найближчим родичем був дронт-самітник (Pezophaps solitaria), який також вимер. Цей птах мав близько метра завдовжки та важив близько 20 кг. Вимирання маврикійського дронта вперше сформувало думку, що людина може викликати вимирання тварин[3].

Історія

[ред. | ред. код]

Вид був вперше описаний голландською експедицією, яка відвідала острів 1598 року. До середини XVII століття птахи цього виду вже були знищені як через активне полювання у зв'язку зі споживанням м'яса птаха, так і через розорення гнізд завезеними на острів свинями й собаками.

Зовнішність додо відома тільки за малюнками та письмовими документами XVII століття, але, оскільки ці джерела значно відрізнялися один від одного, точний вигляд птаха невідомий. Умови існування і поведінка також невідомі. Останнє опудало дронта згоріло в полум'ї пожежі в Лондонському музеї в 1755 році[4]. Тому до XIX століття дронт вважався міфічним птахом, оскільки він не залишив ніяких слідів після свого зникнення. Після проведених експедицій і знайдених залишків 20 дорослих особин на одній із цукрових плантацій на острові, ставлення до існування птаха докорінно змінилося[4].

Згідно з гіпотезою Стенлі Темпла (англ. Stanley Temple) зникнення цих птахів стало причиною вимирання дерева Sideroxylon grandiflorum. Через міцну шкаралупу плодів, насіння не проростає у природних умовах, проте воно могло готуватися до проростання, проходячи травну систему додо. У 1970-х роках залишилося лише 13 особин цього дерева віком понад 300 років. Звідси походить популярна назва рослини — «Дерево додо».[5]

Додо став добре відомий у широких колах завдяки помітній ролі у творі Льюїса Керролла «Аліса в Країні чудес», що стала невід'ємною частиною попкультури. Ім'я птаха згодом стало асоціюватися з поняттям вимирання і зникнення.

Таксономія

[ред. | ред. код]

Довгий час додо й дронтів-самітників об'єднували в родину дронтових, їх спорідненість з іншими голубами довго залишалася невизначеною. Ці два види вводили до складу окремих монотипових родин, Raphidae і Pezophapidae, згідно з припущенням, що кожний з них розвивався самостійно. Останні остеологічні і молекулярні дані довели їх належність до підродини Raphinae, яка є частиною родини голубових (Columbidae).

Порівняльний аналіз гена цитохрома B і мРНК послідовності 12S, що були взяті зі стегнової кістки родригійського дронта і передплесна маврикійського дронта, підтвердив їх тісну спорідненість і розміщення в межах родини голубових. Генетичні дані також показали, що гривастий голуб в Південно-Східній Азії є їхнім найближчим родичем після Goura victoria і Didunculus strigirostris. Наступна кладограма показує близьку спорідненість Pezophaps solitaria в родині голубових, а також клади острівних ендеміків, згідно з Shapiro et al., 2002[6]

 
 
 

Goura victoria

 
 
 
 
 

Caloenas nicobarica

 
 
 

Pezophaps solitaria

 
 

Raphus cucullatus

 
 
 
 
 
 
 

Didunculus strigirostris

 
 


Аналогічну кладограму було опубліковано у 2007 році, вона відрізняється перевернутим положенням клад з Goura victoria і Didunculus strigirostris, а також включенням Otidiphaps nobilis і Trugon terrestris. У 2002 році дослідження показало, що дивергенція маврикійського і родригійського дронтів відбулася на межі палеогену — неогену. Маскаренські острови (Маврикій, Реюньйон і Родригес) вулканічного походження, їхній вік становить менше як 10 мільйонів років. Предки дронта, найімовірніше, вміли літати ще довгий час після відділення від основної гілки голубових птахів. Відсутність травоїдних ссавців, які могли б конкурувати з дронтовими за ресурси на цих островах, дозволило родригійському і маврикійському дронтам досягти великих розмірів. ДНК, узята в Оксфорді з опудала дронта, виявилася в поганому стані, її не використовували в дослідженнях викопних решток, тому дані про розмір птахів ще потребують незалежної перевірки.

Етимологія

[ред. | ред. код]
Малюнок 1634 року, зроблений сером Томасом Гербертом: широкодзьоба папуга (ліворуч), рудий маврикійський пастушок (в центрі) і додо (праворуч)

Походження слова «додо» незрозуміле. За однією з версій воно бере свій початок з голландського слова dodoor, що означає «ледар». Проте, за найвірогіднішою версією, назва додо походить від іншого голландського слова — dodaars, що означає або «товстозадий», або «задній вузол», посилаючись на вузький пучок пір'я хвоста птаха. Перший запис слова dodaerse було зроблено в журналі капітаном Віллемом ван Вестсаненом в 1602 році[7]. Сер Томас Герберт використовував слово «додо» в 1627 році, проте незрозуміло, чи був він першим, оскільки португальці, які відвідали Маврикій в 1507 році, наскільки відомо, не вживали його у своїх доповідях. Тим не менше, згідно зі словниками Encarta та Chambers назва «додо» походить від португальського слова doudo (аналог іншого португальського слова doido), що означає «дурень» або «божевільний»[8][9].

Тим не менш, португальська назва птаха, dodô, походить від слова dodo. Девід Кваме вважав, що слово «додо» було звуконаслідуванням голосу птаха, а дві ноти, вимовлені голубами, нагадували фразу «ду-ду»[10]. Про походження цих назв існують різні гіпотези. Вважалося, наприклад, що додо походить від португальського слова duodo — дурний, нетямущий, бовдур. Враховуючи дурний вигляд і безпечність цих птахів, першовідкривачі Маврикія вибрали правильну назву. У данській мові є слово drunte («рухатися повільно, незграбно»). До речі, данці дійсно плавали на Маврикій у 20-х рр.. XVII в. і могли взяти участь у словотворенні.

Голландський вчений А. С. Оудеманс у своїй книзі про додо дав більш обґрунтоване пояснення слову «дронт». У середньоголландській мові дієслово «Дронтен» у старі часи означало «брезклий», «роздутий», «пихатий» або «чванливий». Це цілком відповідало зовнішньому вигляду птаха, деякі особини якої, за свідченням сучасників, мало не тягли черево по землі. І схожі вони були аж ніяк не на лебедя або голуба, а на бройлерне курча, роздутого до розмірів індика. У сучасній же голландській мові слово «Дронтен» вважається непристойним.

Птах також згадувалася голландцями під назвою dronte, що означало «опухлий». Воно досі використовується в деяких мовах.

У своїй роботі XVIII століття «Система природи» Карл Лінней ввів конкретне найменування — cucullatus, що означало «капюшоноподібний», а комбінація цього слова з ім'ям роду птаха дала назву Struthio, яке застосовувалося до страусів. Матюрен-Жак Бріссон ввів нову назву роду — Raphus, є відсиланням на дрохв, яке до наших днів дійшло без змін. Лінней пізніше придумав відповідну назву — Didus ineptus, але воно стало синонімом ранньої назви через номенклатурний пріоритет.

Опис

[ред. | ред. код]
Малюнок голови додо, зроблений Корнелісом Сафтлевеном у 1638 році, який є останньою оригінальною ілюстрацією птаха

Наразі не існує повного опудала додо, тому створення зовнішнього вигляду птаха, особливо її оперення і забарвлення, представляє певні труднощі. Але з субфоссильних відкладень і решток додо, які були завезені в Європу в 17 столітті, відомо, що вони були дуже великими птахами, можливо, вагою до 23 кг (50 фунтів), хоча великі маси відносилися тільки до особин в неволі[11]. Проте за деякими оцінками вага птаха у природному середовищі існування становила близько 10,6-17,5 кг[11]. Птах не міг літати, оскільки його грудина і маленькі крила не були пристосовані для польоту[12] . Ці сухопутні птахи, еволюціонували, завоювали всю екосистему острова, оскільки на ньому не було хижих ссавців[12]. Додо також мав гачкуватий плямистий дзьоб 23 см (9 дюймів) завдовжки[12]. Дослідження декількох збережених пір'їн на голові додо в Оксфордському музеї показали, що дронти, швидше за все, були вкриті пухом, ніж пір'ям[13]. Ця та інші характеристики є особливостями неотенії[14].

Коли додо був ще не вимерлим птахом, було створено близько 15 ілюстрацій, які, поряд з різними письмовими повідомленнями про зустрічі на Маврикії, є основними доказами опису зовнішнього вигляду[15]. Згідно з більшістю зображень додо мав сірувате або коричневе оперення, світліші махові пера, а також світлий в'юнкий пучок на кінці хвоста. Також птах мав сіру або лису голову; зелений, чорний або жовтий дзьоб; товсті і жовтуваті лапки та чорні пазури.

Відмінності в ілюстраціях провідних авторів, як Антонія Корнеліса Одеманса[16] і Масауджі Хачісукі, свідчать про статевий диморфізм, онтогенетичні особливості, періодичні зміни і навіть про можливі нові види, проте ці теорії на сьогодні не визнаються. У зв'язку з тим, що такі деталі як забарвлення дзьоба, форма хвоста і оперення у різних особин відрізнялися один від одного, визначити точну морфологію цих особливостей неможливо, оскільки вони могли вказувати або на відмінності у віці або стать птаха, або на спотворення реальності. Крім гелдерландських малюнків, також невідомо, чи були інші ілюстрації живих особин або хоча б наповнені опудала, які могли б вплинути на достовірність описів. Спеціаліст з додо Джуліан Х'юм стверджував, що замість ніздрів у дронта могли б бути щілини, судячи з гелдерландських, сафтлевенських, крокерських і мансурських зображень. На зображеннях дзьоба додо добре видно відкриті ніздрі, а не дефект, що виник в результаті сушіння картини.

Традиційний образ додо — вельми гладкий, незграбний птах, хоча ця точка зору може бути й перебільшена. На загальну думку вчених, на старих європейських малюнках були зображені перегодовані особини, що знаходилися в неволі[17][18].. Результати, отримані на основі скелета додо, показали, що дикі дронти могли важити близько 10,2 кг (22 фунтів)[19][20]. Голландський живописець Роеландт Сейвері був найбільш плідним і впливовим ілюстратором дронта, який малював його, щонайменше, 6 разів. Його відома картина 1626 року, перебуває у Британському музеї під назвою «Додо Едварда», стала стандартним взірцем додо. На цій картині зображений вельми гладкий птах, який є джерелом багатьох інших реставрацій додо[21]. На картині XVII століття, що належить монгольському художнику Устаду Мансуру, що була знайдена в 1950-х роках, зображений додо разом з ендемічними індійськими птахами. За думкою професора Іванова і Джуліана Х'юмена, дане зображення — одне з найточніших[22].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ BirdLife International (2016). Raphus cucullatus: інформація на сайті МСОП (версія 2016.3) (англ.) 01 жовтня 2016
  2. ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. ↑ The Dodo - Raphus Cuccullatus. Архів оригіналу за 13 листопада 2011. Процитовано 17 листопада 2011.
  4. ↑ а б (рос.) Маврикий. Затерянный в Индийском океане. Золотой глобус № 87, De Agostini, 2011.
  5. ↑ Sideroxylon Grandiflorum and the Unintended Consequences Phenomenon [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] | Harish's Notebook
  6. ↑ Shapiro et al., 2002.
  7. ↑ Staub, France (1996): Dodo and solitaires, myths and reality. Proceedings of the Royal Society of Arts & Sciences of Mauritius 6: 89-122 HTML fulltext [Архівовано 22 липня 2011 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Dodo skeleton find in Mauritius. BBC News (англ.). London. 24 червня 2006. Архів оригіналу за 1 липня 2006. Процитовано 14 березня 2012.
  9. ↑ The Portuguese word doudo or doido may itself be a loanword from Old English (cf. English «dolt»).
  10. ↑ Quammen, David (1996): The Song of the Dodo: Island Biogeography in an Age of Extinction. Touchstone, New York. ISBN 0-684-82712-3
  11. ↑ а б Kitchener A.C., «Justice at last for the dodo», New Scientist p.24, 28 August 1993.[1] [Архівовано 4 квітня 2020 у Wayback Machine.]
  12. ↑ а б в LOST LAND OF THE DODO: An Ecological History of Mauritius, Réunion, and Rodrigues. Anthony Cheke and Julian Hume. 464 pp. Yale University Press, 2008
  13. ↑ DOI:10.1111/j.1469-7998.1989.tb02535.x
  14. ↑ DOI:10.1111/j.1469-7998.1993.tb02686.x
  15. ↑ Fuller, Errol: The Dodo — Extinction In Paradise, 2003
  16. ↑ Oudemans, 1917
  17. ↑ Kitchener, A. On the external appearance of the dodo, Raphus cucullatus. Archives of natural History, 20, 1993.[2] [Архівовано 6 червня 2020 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 червня 2012. Процитовано 16 листопада 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  19. ↑ Angst, Delphine; Buffetaut, Eric; Abourachid, Anick (2011). The end of the fat dodo? A new mass estimate for Raphus cucullatus. Naturwissenschaften. 98: 233—236. doi:10.1007/s00114-010-0759-7.
  20. ↑ Angst, Delphine; Buffetaut, Eric; Abourachid, Anick (2011). In defence of the slim dodo: a reply to Louchart and Mourer-Chauviré. Naturwissenschaften. 98: 359—360. doi:10.1007/s00114-011-0772-5.
  21. ↑ George Edwards: The Bedell and His Birds — Adair Stuart Mason — Google Books. Архів оригіналу за 27 червня 2014. Процитовано 16 листопада 2012.
  22. ↑ Dissanayake, Rajith (2004). What did the dodo look like? (PDF). The Biologist. Society of Biology. 51 (3): 165—168. Архів оригіналу (PDF) за 23 червня 2011. Процитовано 14 September 2011.
  23. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Додо&oldid=41441263