Доля (вірш) — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Доля (значення).
Доля
Факсиміле з віршем «Доля»
Жанрвірш
Формавірш[d]
АвторТарас Шевченко
Моваукраїнська
Написано1858
Опубліковано1860
Q:  Цей твір у Вікіцитатах
S:  Цей твір у  Вікіджерелах

Доля — вірш Тараса Шевченка, що входить до ліричного циклу «Доля», «Муза», «Слава» 1858 року, у якому автор переосмислює свою творчу долю, свого роду ліричний підсумок прожитого поетом життя.

Історія створення і публікація

[ред. | ред. код]

Зберіглося декілька чистових автографів вірша: у щоденнику Шевченка — запис від 9 лютого 1858 року[1]; у листі до М. С. Щепкіна від 10 лютого 1858 року[2]; у листі до М. М. Лазаревського від 22 лютого 1858 року[3]; у «Більшій книжці»[4]. Дата у «Більшій книжці» до циклу «Доля», «Муза», «Слава»: «1858. Нижній Новгород». Вірш датується за часом запису твору до щоденника Шевченка: 9 лютого 1858 року, Нижній Новгород. Найраніший відомий текст — автограф у щоденнику Шевченка, куди його переписано з автографа, що не зберігся[5].

У 1858 році, не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав твір, виправивши рядок 16, до «Більшої книжки», текст якої остаточний. З «Більшої книжки» зробив список П. О. Куліш[6][5].

Вперше надруковано в альманасі «Хата» 1860 року[7], за «Більшою книжкою» без останніх чотирьох рядків. Повний текст вперше надруковано у збірці: «Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова» 1867 року[8], за текстом щоденника[5].

За текстом альманаху «Хата» зроблено рукописні списки у збірках: «Сочинения Т. Г. Шевченка», 1862року[9]; «Кобзарь», 1863—1867, Катеринослав[10][5].

У 1862 році в журналі «Основа» опубліковано текст щоденника поета із автографом твору (№ 5, стор. 23); за цією публікацією виконано рукописні копії у збірках: «Кобзарь Тараса Шевченка» Д. Демченка (Київ, 1865 рік), де переписано лише останні чотири рядки вірша[11]; у збірці невідомою рукою без назви й дати — ймовірно, другої половини XIX ст.[12]; у збірці невідомою рукою без назви й дати[13]. «Кобзар» 1866 року (невідомою рукою) містить два списки твору — за текстом щоденника і за текстом альманаху «Хата»[14][5].

Вірш «Доля» і два наступних — «Муза» й «Слава» — складають єдиний цикл, триптих. Тексти цих поезій записано в щоденнику під порядковою нумерацією — I, II, III. Зміст триптиха — поетичне осмислення пройденого шляху, свого призначення як митця, мети життя[5].

Жанр, композиція

[ред. | ред. код]

За жанром вірш являє собою ліричну медитацію, оформлену у вигляді монолога ліричного героя із вкрапленням діалогу: «Учися, серденько, колись // З нас будуть люде,— ти сказала». Композиційно вірш побудовано на протиставленнях — тезах (твердженнях) і антитезах (запереченнях). Ліричний сюжет містить чотири композиційно-смислові частини, у яких реалізується емоційний і логічний розвиток теми. У першій ліричний герой звертається до персоніфікованої Долі, розповідаючи про її опіку над ним, згадуючи обіцянку вивести його в люди. Наступний фрагмент — украй стислий, усього півтора рядка: «А ти збрехала. // Які з нас люде?». У ліричному розгортанні сюжету вірша ці два речення становлять самостійну частину, тобто антитезу — така їхня смислова та образна щільність. Наступна важлива частина, що є кульмінаційною, синтезує думки, висловлені у двох попередніх фрагментах: «Ми не лукавили з тобою, // Ми просто йшли: у нас нема // Зерна неправди за собою». Останні чотири рядки містять спонуку до подальшого шляху: «Ходімо дальше, дальше слава, // А слава — заповідь моя»[15][16][17][18]

Ідейно-тематичний зміст

[ред. | ред. код]

Цикл являє собою художню цілість — триптих, кожний наступний вірш якого є новим щаблем у розвитку ліричної думки поета. Лірична тема триптиха —самоусвідомлення поетом своєї творчості. Поетичний цикл є своєрідним підсумком і переосмисленням прожитого, рефлексією над своїм світопризначенням. Ліричний герой циклу створює свого роду вербальний автопортрет.

«Доля» є першим віршем циклу. Мотив долі набуває тут спрямування дещо відмінного від деяких творів попередніх років: не жалю й нарікання на важкі й несправедливі життєві випробування, а усвідомлення суворої, проте благодійної школи життя, що загартувала дух і морально виховала його. Підсумовуючи пройдену життєву путь, поет сприймає власну творчу долю позитивно з етичного погляду. Свідомість того, що його життєвий шлях був шляхом правди, сповнює поета почуттям глибокого задоволення і спокійною упевненістю щодо свого майбутнього. Міфологема долі в Шевченка коріниться в народному уявленні про неозначену, однак непереборну силу, яка супроводить людину протягом її життя, однак поет переосмислює цю силу, проєктуючи на власні діяння й зусилля[19][20].

«Це можна пояснити хіба дією тих таємничих сил внутрішньої обдарованості, які від раннього дитинства незупинно штовхали Тараса до пізнання світу й самого себе. Він не ждав долі, а шукав її — підсвідомо, але вперто. Звідси — і щасливі випадки в його житті, і ті, що крізь біду виводили зрештою на добру дорогу: „Ти взяла // Мене, маленького, за руку // І в школу хлопця одвела // До п'яного дяка в науку“. Це було одне обличчя його долі, якій він сумливо дякує. Але вона мала й інше обличчя — чуже: несла ті трагічні випадковості, за якими стояли трагічні обставини часу. Проте, оглядаючи своє життя з висоти досвіду й страждань, Шевченко не докоряє „Долі“ за це її друге обличчя, лише легенько нагадує: „А ти збрехала. // Які з нас люди?“ — хоч як багато для нього за цим стоїть. Він прощає „Долю“: „Та дарма!“ ... Вони йдуть разом із своїм підсумованим життям, із своїм сумлінням: „Ми просто йшли; у нас нема // Зерна неправди за собою“»

Мистецькі інтерпретації

[ред. | ред. код]
  • Ще за життя Шевченка, 1860 року, вірш було перекладено російською мовою тричі: у журналі «Светоч» (автор перекладу — Л. П. Блюммер), у виданні «Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских поэтов» (перекладач — М. В. Гербель та в журналі «Народное чтение» (№ 5) у перекладі М. С. Курочкіна.
  • Вірш було покладено на музику М. В. Лисенком.
  • Ілюстрацію до вірша в 1980-ті роки створила художниця К. В. Штанко.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ ІЛ, ф. 1, № 104
  2. ↑ ІЛ, ф. 1, № 8
  3. ↑ ІЛ, ф. 1, № 164
  4. ↑ ІЛ, ф. 1, № 67, с. 227
  5. ↑ а б в г д е «Доля» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 261; 698-699.] litopys.org.ua Процитовано 31 травня 2023
  6. ↑ ІЛ, ф. 1, № 87
  7. ↑ «Хата». СПб., 1860. — С. 89
  8. ↑ «Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова». — СПб., 1867. — С. 618
  9. ↑ ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 397
  10. ↑ ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 77 звор.
  11. ↑ ІЛ, ф. 1, № 81, с. 153
  12. ↑ ІР НБУВ, I, № 7445
  13. ↑ НМТШ, А-546
  14. ↑ ІЛ, ф. 1, № 842, с. 206, 245
  15. ↑ Ненадкевич Є. О. Творчість Т. Г. Шевченка після заслання (1857—1858).— К., 1956.
  16. ↑ Смілянська В. Л. Лірика Шевченка періоду арешту й заслання // Українська література. К., 2008 — с. 303—304.
  17. ↑ Шевченківський словник. Том перший. — К., 1976, с.195.
  18. ↑ Шевченківська енциклопедія: в 6 т. — Т. 2 / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. — К., 2012. — с.394-396.
  19. ↑ Тарас Григорович Шевченко library-poems.com Процитовано 31 травня 2023
  20. ↑ а б І. М. Дзюба. Загальмоване повернення // Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008.— с. 489—490.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Доля_(вірш)&oldid=40632557