Дорійці — Вікіпедія

В іншому мовному розділі є повніша стаття Dorians(англ.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської. Не перекладайте текст, який видається недостовірним або неякісним. Якщо можливо, перевірте текст за посиланнями, поданими в іншомовній статті. Докладні рекомендації: див. Вікіпедія:Переклад.

Дорі́йці (грец. Δωριείς) — одне з чотирьох головних племен стародавніх греків (також іонійці, ахейці та еолійці).

Щодо походження назви «дорійці» існують кілька версій.

• Згідно з першою, назва грецького племені Δωριείς походить від Δωρις — іншої назви області Дорида (Δωρίδα) у горах західної частини центральної Греції. У Пілосі — одному з місць, підкорених дорійцями під час їхнього вторгнення, знайдені глиняні таблички, написані лінійним письмом Б. В одній з них, яка містить запис про хлібне забезпечення рабів жерців під час свята Богині-Матері Потнії, виявлене чоловіче ім'я «Дорей», «Доріеус»^[1]. Ім'я наведене в давальному відмінку як *Dōriēwei, це тип відмінювання на приголосний (з основою на -w-). Незасвідчена множина називного відмінка *Dōriēwes могла перетворитися на Δωριείς через втрату [w] і скорочення звуків. Раби могли отримувати свої імена за місцем свого походження: напр. Μεγαρευς («Мегарець», «з Мегари»)^[2]. Суфікс -ευς міг бути вельми продуктивним, утворюючи прізвиська від назв місцевостей, отже, давні дорійці могли отримати своє ім'я від назви цієї області. Проте, Дорис-Дорида класичної доби може бути і не пов'язаним з «Дорисом» мікенського періоду.

• За другою версією, походить від слова δόρυ («спис-дорі»), тобто, буквально — «списоносці»^[3].

• Згідно з третьою версією, етнонім Δωριεῖς походить від слова δωρίς («лісиста країна» або «нагір'я», «полонина»), похідного від того ж слова δόρυ, але у його первісному значенні — «дерево». Тобто, «дорійці» — «люди з лісистих земель» (пор. «древляни») чи «люди з нагір'їв»^[4].

• За четвертою версією, слово Δωριεῖς пов'язане з давньогрецькими словами δώσε («дай») та δῶρον («дар»), які виводяться з праіндоєвропейського кореня *dō- («давати»). Тобто, «дорійці» буквально значить — «подарований народ». Цю версію висунув американський історик Джонатан Голл, ґрунтуючися на матеріалі давньогрецького міфу про повернення нащадків Геракла^[5]. Поет Тіртей писав, що «Спарта — божествений дар Зевса та Гери» нащадкам Геракла. В одному з варіантів міфу спартанський цар Тіндарей вручає йому своє царство на подяку за повернення престолу. Геракл «просить царя берегти дар, доки нащадки героя не зможуть його затребувати».

За переказами дорійці спочатку жили в європейській Греції, біля Олімпу і Осси, в фессалійській місцевості Гестіейє і в Доріді біля Ети. Близько 1100 року до н. е., під керівництвом гераклідів, завоювали Пелопонес (переселення дорійців), завдавши при цьому нищівних ударів ослабленим центрам Ахейської Греції — Мікенам, Тиринфу, Пілосу. Арголіда, Лаконія, Мессенія стали повністю дорійськими. Вони зайняли також частину південного берегу Малої Азії з прилеглими островами (азійська Доріда) та деякі острови Егейського моря, наприклад, Мілос і Феру. На Криті дорійці з тих часів складали основну частину населення.

Основні держави дорійців: Спарта, поліси Крита, Аргос. На західному березі Еллади, в Сицилії та південній Італії вони заснували колонії, які досягли невдовзі високого розквіту. Мегара колонізувала Босфор, Понт Евксінський (Чорне море) і Сицилію. Із Фери вийшли дорійські поселення в Киренаіці. Найбільш чітко проявився характер дорійського племені в Спарті.

Дорійці вирізнялися мужнім та рівним характером. Їхній діалект, за античними оцінками, поступався у «гнучкості та м'якості» іонічному. Їхні племенні особливості виявилися переважно у мові, музиці (див. дорійський лад), поезії та архітектурі.

• Дорійське вторгнення

• О.Müller. Die Dorier. — Breslau, 1844;
• Шмидт Р. В. Античное предание о дорийском переселении // Вестник древней истории, 1938, № 2 [3];
• Казаманова Л. Н. Очерк социально-экономической истории Крита в V—IV вв. до н. э. — М., 1964;
• Колобова К. М. Из истории раннегреческого общества (о. Родос IX—VII вв. до н. э.). — Л., 1951.

• Дорійці // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.