Друга конголезька війна — Вікіпедія

Друга конголезька війна
Конфлікти у Конго
Жертви зґвалтувань, які були успішно реінтегровані у свої громади – вгорі Конголезькі повстанці у 2001 році — посередині Конголезькі повстанці в північному місті Гбадоліте у 2000 році — внизу
Дата: 2 серпня 1998–18 липня 2003 Місце: Демократична Республіка Конго Результат: Немає явних переможців.
Сторони
ДР Конго  Намібія  Зімбабве  Ангола  Чад міліція Май-Май союзники Хуту	Уганда  Руанда  Бурунді Рух за Визволення Конго Рух за конголезьку демократію союзники Тутсі
Командувачі
Лоран-Дезіре Кабіла Жозеф Кабіла Сем Нуйома Роберт Мугабе Жозе Едуарду душ Сантуш Ідріс Дебі Падірі (Май-Май), Дуніа (Май-Май)	Йовері Мусевені Поль Кагаме П'єр Буйоя Жан-П'єр Бемба (MLC) Ернест Вамба діа Вамба(RCD) Лоран Нкунда (Tutsi-militants)
Військові сили
Май-Май: 20 000-30 000 ,	Рух за Конголезьку Демократію: невідомо, Руанда: 8000+[1]
Втрати
тисячі	2000 угандійців (лише у Кісангані) 4000 повстанців (лише у Кіншасі)
2,7-5,4 мільйонів загиблих (1998—2008)[2] 350 000+ (насильницьких смертей) (1998—2001)

Дру́га конголе́зька війна́^[3] (фр. Deuxième guerre du Congo) 1998–2002 — війна на території Демократичної Республіки Конго, у якій брали участь більше двадцяти збройних угруповань з дев'яти держав.

1994 — Витоки конфлікту сягають геноциду в Руанді, коли величезна кількість біженців тутсі опинилась на території Заїру (так до 1997 називалася Демократична Республіка Конго). Після приходу до влади в Руанді Руандійського патріотичного фронту в Заїр хлинув потік біженців хуту, багато з яких були замішані в геноциді. Де-факто руандійська громадянська війна перекинулася на територію Заїру, яку збройні групи радикалів-хуту використовували як тилову базу для набігів у Руанді.

1998, 2 серпня — військові-тутсі (10 батальйон, 222 бригада) на чолі з генерал-майором Ондеканом — колишнім соратником президента Кабіли — підняли заколот на сході країни в місті Гома, наступного дня повстанці встановили контроль над містами Увіра та Букаву^[4] та 60-тисячною армією рушили на столицю Кіншасу. 23 серпня вони досягають Кісангані. Звідти одне угруповання бунтівників направляється на південь, де після успішної битви за Кінду вторгається в південну провінцію Катанга, а друге відкриває екваторіальний фронт і в листопаді 1998 захоплює Бумбу^[5]. Уряд Кабіли вирішив підтримати ворогів своїх ворогів, а саме хуту, замішаних у геноциді в Руанді. Почалися криваві зіткнення з масовими вбивствами мирних жителів і розправами над військовополоненими. Широке поширення набули групові зґвалтування.

Території, яку утримували фракції в 2001—2003 роках

Існують суперечки щодо того, чим же було повстання тутсі: заколотом, або інтервенцією Руанди і Уганди. Більшість свідків і дослідників зазначає, що реальну владу на місцях здійснювали не повсталі конголезькі тутсі, а офіцери з Уганди і Руанди, яким була вигідна ескалація конфлікту.

• Ітурійський конфлікт
• Конфлікт у Ківу