Війна за незалежність Естонії — Вікіпедія

Війна за незалежність Естонії
Наступ радянських військ на захід (1918–1919)
57°46′37″ пн. ш. 26°01′52″ сх. д. / 57.776944444444° пн. ш. 26.031111111111° сх. д. / 57.776944444444; 26.031111111111
Дата: 28 листопада 1918 — 2 лютого 1920 Місце: Естонія, Латвія, Санкт-Петербурзька губернія, Псковська губернія Результат: Поразка РРФСР, визнання незалежності Естонії, підписання Тартуського миру
Сторони
Естонія Латвія Північно-Західна армія Британський флот Фінські добровольці Шведські добровольці Данські добровольці	РРФСР Естляндська трудова комуна (29.12.1918 — 18.01.1919)

Війна за незалежність Естонії (ест. Vabadussõda — «Визвольна війна»; естонсько-більшовицька війна) — війна між Естонією та РРФСР у 1918–1920 рр.

Восени 1917 завершилися вибори до парламенту (Тимчасової земської ради) Естонської автономної губернії, утвореної рішенням Тимчасового уряду Росії. Внаслідок більшовицького перевороту в листопаді 1917 всі органи автономної влади були ліквідовані і почалося переслідування представників демократичних партій.

Використовуючи сприятливе міжнародне становище, коли червона армія відступала, а німецькі війська ще не зайняли територію Естонії, підпільний автономний парламент 24 лютого 1918 проголосив незалежність країни та сформував тимчасовий уряд. Проте вже 25 лютого до Таллінна вступили німецькі війська, ставлячи цим хрест на сподіваннях естонських самостійників.

Після капітуляції Німеччини в листопаді 1918 р. тимчасовий уряд Естонії відновив свою діяльність, але через кілька днів удар по молодій республіці завдали війська РРФСР.

Перші російські удари по Нарві 22 листопада 1918 прийняли на себе відступаючі німецькі війська, які підтримувалися щойно сформованими естонськими загонами. 29 листопада Червона армія здобула Нарву, а більшовики утворили в місті окупаційну владу під назвою «Естонська Трудова Комуна» (Eesti Töörahva Kommuun).

Радянські війська були за 34 км від Таллінна. Але наступ червоних було зупинено завдяки підтримці британського експедиційного корпусу, який з боку Балтійського моря прикривали судна Королівського флоту. У січні 1919 року естонські війська під проводом Йохана Лайдонера, що підтримувалися добровольцями з Фінляндії, Швеції та Данії, перейшли у контрнаступ і вибили червоні війська з території Естонії.

Естонські війська зайняли північ Латвії, що стало причиною конфлікту з німецькою окупаційною владою цієї країни. 23 червня 1919 біля Цесіса естонці вступили в бій з німецьким ландвером, що підтримувався добровольчими загонами балтійських німців. До сьогодні річницю цієї битви в Естонії відзначають як День перемоги.

13 травня 1919 естонські війська, що підтримувалися російськими білогвардійцями, добровольцями дансько-балтійського допоміжного корпусу, завдали удару по території РСФРР, провівши на зайнятих теренах запис добровольців до білої армії. Але невдовзі більшовики повернули втрачені території.

28 вересня почався черговий наступ естонських військ спільно з російськими білогвардійцями (останніми командував генерал Микола Юденич), за підтримки суден британського флоту. Війська підійшли на відстань 15 км до Петрограду, але змушені були відступити під загрозою більшовицького заколоту у своїх тилах. 3 січня 1920 було підписано перемир'я.

2 лютого 1920 Естонія і РСФРР підписали в Тарту мирний договір, яким де-юре визнано незалежність Естонії.

• Імена в мармурі (фільм)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Війна за незалежність Естонії

• Estonian War of Independence // Estonica [Архівовано 5 січня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
• Estonian War of Independence (ест.)
• The Baltic States from 1914 to 1923: The First World War and the Wars of Independence // Baltic Defence Review, No.8, Volume 2/2002 (англ.)
• Естонська війна за незалежність [Архівовано 29 березня 2016 у Wayback Machine.] (укр.)
• Століття Естонської Республіки: з попелу війн у самостійне життя [Архівовано 16 березня 2018 у Wayback Machine.] (укр.)