Діно де Лаурентіс — Вікіпедія

Діно де Лаурентіс
Dino De Laurentiis
Ім'я при народженніАгостіно де Лаурентіс (італ. Agostino De Laurentiis)
Дата народження8 серпня 1919(1919-08-08)
Місце народженняТорре-Аннунціата, Кампанія
Дата смерті10 листопада 2010(2010-11-10) (91 рік)
Місце смертіЛос-Анджелес, Каліфорнія, США[1]
ГромадянствоІталія Італія, США США
Професіяактор, продюсер
Alma materCSC
Роки активності19402007
Напрямнеореалізм
ДітиVeronica De Laurentiisd і Рафаелла де Лаурентісd
IMDbID 0209570
Нагороди та премії
Великий хрест ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий хрест ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Орден «За заслуги в праці» (Італія)
Орден «За заслуги в праці» (Італія)
Великий хрест ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий хрест ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Орден «За заслуги в праці» (Італія)
Орден «За заслуги в праці» (Італія)
«Оскар» (2001)
Dino De Laurentiis Company
Діно де Лаурентіс у Вікісховищі

Ді́но де Лауре́нтіс (англ. Dino De Laurentiis; 8 серпня 1919, Торре-Аннунціата — 10 листопада 2010, Лос-Анджелес) — американський продюсер італійського походження, один з найавторитетніших діячів італійського та світового кінематографу, видатний представник італійського неореалізму — напряму в кіномистецтві, основними принципами якого були натурні зйомки і звернення до життя низів.

Біографія

[ред. | ред. код]

Почавши свою кінокар'єру актором, він уже в 1940 році знайшов себе у продюсерстві й випустив перший фільм «Останній бій» режисера П'єро Баллеріні. За довгі роки роботи в кіно він став продюсером близько 150 картин.

Лаурентіс продюсував всесвітньо відомі неореалістичні стрічки, в тому числі за участю своєї дружини, зірки італійського кіно Сільвани Мангано — зокрема, «Гіркий рис». Він брав участь у створенні фільмів «Гіркий сміх» (1948) режисера Джузеппе де Сантіса, «Де свобода?» (1954) Роберто Росселліні, «Велика війна» (1959), де зіграли легендарні актори Альберто Сорді та Вітторіо Ґассман. Картина «Велика війна» виграла «Золотого лева» на кінофестивалі у Венеції. Крім того, великий успіх принесла Діно де Лаурентісу його спільна з Федеріко Фелліні робота над фільмами «Дорога» та «Ночі Кабірії». Обидві стрічки отримали «Оскара» у номінації «найкращий іноземний фільм».

Починаючи з 1960-х років діяльність Лаурентіса виходить за межі Італії. Він працює з такими провідними європейськими режисерами як Лукіно Вісконті («Сторонній»), П'єр Паоло Пазоліні («Чаклунки»), Інгмар Бергман («Зміїне яйце»), Жан-Люк Годар («Божевільний П'єро»), Роже Вадим («Барбарелла»), Сергій Бондарчук («Ватерлоо»), Ельдар Рязанов («Неймовірні пригоди італійців у Росії») і Мілош Форман («Регтайм»).

Переїхавши до США, Лаурентіс спродюсував такі знамениті фільми, як «Три дні Кондора», «Кінг-Конг», «Конан-варвар» і «Армія темряви». Він займався екранізацією багатьох романів Стівена Кінга і всіх фільмів про Ганнібала Лектера за винятком «Мовчання ягнят».

Останньою картиною Лаурентіса стала «Територія незайманості», що вийшла 2007 року.

У 1996 році Діно став кавалером Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою». У 2001 році він удостоївся почесного «Оскара».

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]