Дітріх Бонхеффер — Вікіпедія

Дітріх Бонгеффер
нім. Dietrich Bonhoeffer
Дітріх Бонгеффер, серпень 1939 р.
Основні відомості
Народження	4 лютого 1906(1906-02-04) Бреслау
Країна:	Німецька імперія  Веймарська республіка  Третій Рейх
Альма-матер:	Нью-Йоркська об'єднана теологічна семінарія
Заклад:	HU Berlin
Конфесія:	протестантизм, Прусська унія, Сповідуюча церква
Смерть:	9 квітня 1945(1945-04-09) (39 років)
Флоссенбюрг (концентраційний табір), Баварія повішення
Місце поховання:	Доротеенштадтський цвинтарd[1]
Праці й досягнення
Рід діяльності:	теологія, філософія
Звання:	приват-доцент
Ступінь:	доктор теології
Титул:	пастор
Попередники:	Reinhold Seebergd і Karl Holld
Нагороди:	Премія громадянської мужності, Праведники народів світу
Сайт:	dbonhoeffer.org
Дітріх Бонхеффер у Вікісховищі

Ця стаття стосується теми
Лютеранство
Троянда Лютера
Походження Раннє християнство Розповсюдження християнства Католицтво Реформація Протестантизм
Книга злагоди Апостольський символ віри Нікейський символ віри Афанасіївський символ віри Аугсбурзьке сповідання Апологія Ауґзбурзького віросповідання Малий катехізис Мартіна Лютера Великий катехізис Мартіна Лютера Шмалькальдські статті Про владу і примат папи Формула Злагоди
Богослів'я Богослів'я Мартіна Лютера П'ять основ протестантського богослів'я Sola scriptura Sola fide Sola gratia Solus Christus Soli Deo gloria Закон і Євангеліє Христологія Свячення Два царства Теологія хреста Священство усіх вірних Божественне Провидіння Лютеранське вчення про Діву Марію Сакраментальний союз Лютеранство і гомосексуальність
Таїнства й обряди Хрещення Євхаристія Сповідь Конфірмація Вінчання Єлеопомазання Ординація Лютеранські гімни Церковна музика в лютеранстві Лютеранське мистецтво
Організація Конфесійна євангелічна лютеранська конференція Глобальний конфесійний і місіонерський лютеранський форум Міжнародна лютеранська рада Всесвітня лютеранська федерація Список лютеранських деномінацій Лютеранство у світі
Історія 95 тез Початок Реформації Реформація Криптолютерани Гнесіолютерани Лютеранська ортодоксія Пієтизм Гауґеанство Лестадіанство Фінське пробудження (релігійний рух) Старолютеранство Неолютеранство Високоцерковне лютеранство Конфесійне лютеранство
Лютеранство в Україні Німецька євангелічно-лютеранська церква України (НЄЛЦУ) Синод Євангелічно-Лютеранських Церков України Українська Лютеранська Церква (УЛЦ) Німецька євангелічно-лютеранська громада (Київ) Кірха Святої Катерини (Дніпро) Кірха Святої Катерини (Київ) Кірха Святого Вознесіння (Харків) Кірха Святої Катерини (Поділ) Кірха Христа Спасителя (Бердянськ) Лютеранська кірха (Житомир) Лютеранська кірха (Луцьк) Нойбурзька кірха Петропавлівська кірха (Полтава) Центральний лютеранський кафедральний собор України Св. Павла Лікарня лютеранської громади Школа св. Мартіна
Місіонери Бартоломей Ціґенбальґ Вільгельм Зілер Ганс Еґеде Ганс Шредер Йоганн Генріх Калленберґ Йоганн Філіпп Фабріціус Йоганн Флірль Джон Крістіан Фредерік Гаєр Карл Ґрауль Крістіан Кайзер Ларс Ольсен Скрефсруд Людвіґ Інґвер Номменсен Мартти Раутанен Онесімос Несіб Пауль Улаф Боддінґ Теодор Ярчук
Перекладачі Библії Мартін Лютер Касіодоро де Рейна Якуп Даль Вільям Тіндейл Джон Роджерс Йозеф Рогачек Йоганнес Аветаранян Ґюдбрандур Торлакссон Пауль Еґеде Отто Фабріціус Олаус Петрі Лаурентіус Петрі Неріціус Примож Трубар Юрій Далматин Себастіан Крель Мікаель Аґрікола Станіслав Раполіоніс Лаврентій Андрее Ганс Таусен Йонас Бреткунас Антоніо Бручолі Матей Бел Йоганн Ернст Ґлюк Вільям Ф. Бек
Богослови Мартін Лютер / Катаріна фон Бора Філіпп Меланхтон Йоганн Буґенгаґен Юстус Йонас Йоганнес Бренц Маттіас Флаціус Мартін Хемніц Йоганн Ґергард Абрагам Калов Йоганн Андреас Квенштедт Йоганн Вільгельм Баєр Філіпп Якоб Шпенер Давид Голлац Авґуст Герман Франке Генріх Мельхіор Мюленберґ Фрідріх Шлейєрмахер Ларс Леві Лестадіус Чарльз Портерфільд Краут Карл Фердінанд Вільгельм Вальтер Фредерік Вільям Штелльгорн Серен К'єркегор Рудольф Отто Ернст Трьольч Рудольф Карл Бультман Пауль Тілліх Герман Зассе Дітріх Бонхеффер Вольфгарт Паненберґ
п о р

Дітріх Бонхеффер (нім. Dietrich Bonhoeffer; 4 лютого 1906, Бреслау, королівство Пруссія, Німецька імперія— 9 квітня 1945, Флоссенбюрг, Баварія, Нацистська Німеччина) — німецький лютеранський пастор, теолог, учасник антинациської змови і один з творців Сповідальної церкви. Син психіатра і невролога Карла Бонгеффера.

Народився у протестантській родині лікаря Карла Бонгеффера, в якій був шостим з восьми дітей. Закінчив гімназію (1923) та Нью-Йоркську об'єднану теологічну семінарію^[en] (від 1930 р.), вивчав теологію в Тюбінгенському і Берлінському університетах, учень ліберальних богословів Адольфа фон Гарнака, Рейнгольда Зеєберга^[2]; значний вплив на його погляди справив теолог Карл Барт. У 1927 році захистив дипломну роботу, присвячену філософському і догматичному дослідженню фундаментальних категорій церковної соціології (Sanktorum communio). Доктор теології (1929; тема дисертації: «Акт і буття. Трансцендентальна філософія і онтологія в систематичній теології»).

У 1928–1929 роках — помічник пастора в німецькій Євангелічній громаді в Барселоні (Іспанія), в 1930–1931 роках стажувався в Об'єднаній теологічній семінарії (Нью-Йорк). Потім став пастором у берлінській Ционскірхі та викладачем систематичної теології в Берлінському університеті. У 1933 році протестував проти расової політики нацистів і разом з пастором Мартіном Німеллером брав участь разом у створенні Сповідальної Церкви, яка виступала проти спроб НСДАП підпорядкувати собі лютеранську церкву шляхом створення пронацистської «Євангелічної церкви німецької нації». З кінця 1933 року по 1935 рік жив у Великій Британії. У 1935 році повернувся до Німеччини, став організатором і керівником семінарії Сповідальної Церкви. У 1936 році йому було заборонено викладати, потім йому також заборонили публічні виступи і публікації. У 1937 році була закрита створена ним семінарія.

З 1938 року був пов'язаний з учасниками антинацистської змови — співробітниками абверу, найбільш активним з яких був Ганс Остер. У 1939 році відвідав Лондон, а потім Нью-Йорк, де йому було запропоновано зайнятися викладацькою діяльністю. Однак, незважаючи на початок Другої світової війни, відхилив цю пропозицію і повернувся на батьківщину. Так мотивував свою позицію:

Я повинен пережити цей складний період нашої національної історії разом з християнами в Німеччині. У мене не буде права брати участь у відродженні християнського життя після війни, якщо я не розділю з моїм народом випробування цього часу.

Чоловік його сестри Ганс фон Донаньї, учасник змови, в 1941 році «завербував» Бонгеффера агентом абверу, щоб забезпечити йому можливість поїздок за кордон. У 1942 році Бонгеффер по лінії абверу виїжджав до Швеції; під час цієї місії передав мирні пропозиції учасників антинацистського опору, адресовані представникам Великої Британії та США. Одночасно продовжував займатися теологічними дослідженнями, працював над книгою «Етика», в якій стверджував, що християнин має право брати участь у політичному опорі диктатурі. На його думку, скоєні під час цієї боротьби дії (брехня, вбивство та ін.), незважаючи на високі мотиви учасників опору, залишаються гріхами, які, однак, можуть бути прощені Христом. Вважав, що

спроба вбити Гітлера, навіть якщо б це означало вбивство тирана, була б по суті справою релігійної покори; нові методи гноблення з боку нацистів виправдовують нові способи непокори … Якщо ми стверджуємо, що ми християни, нема чого міркувати про доцільність. Гітлер — це антихрист.

Використовуючи свою роботу в абвері, допоміг семи євреям тікати до Швейцарії. У квітні 1943 року був заарештований, звинувачений в «підриві збройних сил» і посаджений у в'язницю Тегель. В ув'язненні працював над записками, що склали опубліковану посмертно в 1951 році книгу «Опір і покірність». Після невдалого замаху на Гітлера 20 липня 1944 року був переведений до в'язниці гестапо на Принц-Альбрехтштрассе в Берліні, в лютому 1945 року — в концтабір Бухенвальд, а на початку квітня переведений під Флоссенбюрг. У цей період він зміг зберегти кілька улюблених книг — Біблію, праці Гете і Плутарха. У в'язницях і таборах зберігав присутність духу і мужність, не тільки роздумував над богословськими питаннями, а й писав вірші. 8 квітня зміг провести останнє у своєму житті богослужіння.

9 квітня 1945 року страчений через повішення в концтаборі Флоссенбюрг (Баварія). Разом з ним загинули адмірал Канаріс і генерал Остер, а також деякі інші учасники змови. Напередодні страти Бонгеффер сказав: «Це кінець, але для мене — початок життя».

Лікар концтабору Флоссенбюрг згадував:

Через відкриті двері приміщення барачної споруди… я бачив пастора Бонгеффера, що стояв на колінах у сокровенній молитві перед Господом Богом. Самовідданий і проникливий характер молитви цієї дуже симпатичної людини стали сильним потрясінням для мене. І на місці самої кари, вимовивши коротку молитву, він мужньо зійшов сходами до шибениці… За всю мою майже 50-річну лікарську діяльність, я не бачив людини, що вимирала з більшою відданістю Богу.

У квітні 1945 року були страчені й родичі Бонгеффера, що брали участь у змові — брат Клаус і чоловік сестри Ганс фон Донаньї, обидва юристи за фахом.

Після закінчення Другої світової війни в Німеччині було видано шеститомне зібрання творів Бонгеффера. Його теологічні погляди справили великий вплив на шляху розвитку християнського богослов'я XX століття. Вважав, що справжнє християнство вимагає подолання розриву між божественним, трансцендентним і земним, людським. Фігура Христа як Боголюдини, на його думку, втілює в собі єдність цих двох світів. Критикував ліберальну теологію, яка «надала світу право вказувати Христу місце в ньому; в суперечці церкви та світу вона пішла на полюбовну угоду (на відносно м'яких умовах), диктовану світом», хоча і відзначав її сильну сторону — «вона не намагалася повернути історію назад, а прийняла бій…, нехай він і закінчився поразкою».

Серйозні суперечки викликає його концепція «безрелігійного християнства» і висновок про те, що сучасний світ став «повнолітнім» і більш не потребує Бога. Бонгеффер вважав, що в цьому світі християнин повинен молитися і «жити для інших», робити добрі справи, проявляючи в цьому свою віру. Він вважав, що потаємний сенс біблійних понять може бути донесений до сучасної людини, якщо їх інтерпретувати нерелігійно. На його думку, «бути християнином означає бути релігійним в певному сенсі… а означає бути людиною».

Протоієрей Олександр Мень писав про Бонгеффера:

Коли Бонгеффер сидів у в'язниці, в нацистських умовах (він був привілейованим ув'язненим), він писав своїм рідним листи, і вони склали цілу книгу, яка справила величезне враження на західний світ і на богословів зокрема. Він говорив: я потрапив вперше в компанію людей, які абсолютно далекі від моєї віри — там були комуністи, там були взагалі люди, чужі йому. І він писав: «Я шукав нову мову, нові слова, щоб сказати їм про головне — про євангельське, про вічне. Я тоді зрозумів, що наша стара церковна мова годиться тільки для нас, для вузького вжитку, а для світу вона недостатня, світ вступив в іншу культурну смугу». Бонгеффер вважав, що світ став повнолітнім, і тому він може обходитися без священного. Я думаю, що він помилявся. Тому що не можна називати таким наш світ, який сходить з розуму від політичних міфів, — адже він писав це в часи розгулу гітлеризму, незабаром після сталінізму — нічого дозрілого немає в нашому світі. Але все-таки Бонхеффер був правий — в світі змінився культурний фон, мову треба шукати іншу.^[3]

Наразі Дітріх Бонгеффер є символом лютеранського мучеництва в XX столітті. Його статуя, в числі зображень десяти християнських мучеників цього часу, розташована на західному фасаді Вестмінстерського абатства в Лондоні. Ряд парафіяльних церков названі в його пам'ять (Dietrich-Bonhoeffer-Kirche).

У пам'ять про Бонгеффера в Німеччині випущена поштова марка. Бонгефферу присвячено один з творів Оскара Готліба Бларра (2006).

У 2006 році широко відзначалося сторіччя від дня народження Бонгеффера. За словами глави Євангелічної Лютеранської Церкви Німеччини єпископа Вольфганга Губера (одного з редакторів повного зібрання творів Бонгеффера), «він — святий, у протестантському значенні цього слова».

• Премія громадянської мужності^[en] (1945),
• Праведники народів світу.

• Sanctorum communio (1927)
• Акт і буття (Akt und Sein, 1930)
• Ходіння слідом (Nachfolge, 1934)
• Життя спільно (Gemeinsames Leben, 1938)
• Етика (Ethik, 1949)
• Опір і покірність (Widerstand und Ergebung, 1951)
• Бонхёффер, Д. Следуя Христу. — М: Бук Чембэр Интернэшнл, 1992.
• Бонхёффер, Д. Сопротивление и покорность [Архівовано 4 квітня 2015 у Wayback Machine.] / Пер. с нем. А. Б. Григорьева.; вступ. ст. Е. В. Барабанова. — М.: Прогресс, 1994.
• Бонхёффер, Д. Хождение вслед / Пер. с нем. Г. М. Дашевского. — М.: Рос. гос. гуманитар. ун-т, 2002. — C. 226. ISBN 5-7281-0382-0.
• Бонхёффер, Д. Жизнь в христианском общении [Архівовано 30 березня 2015 у Wayback Machine.] / Пер. П. Ласточкина и Г. Ивановой; ред. М. Козлова.
• Бонхёффер, Д. Псалтирь — библейский молитвенник ; О душепопечении / Пер. с нем. А. Лейциной, Р. Штубеницкой. — М.: Нарния, 2006.
• Бонхёффер, Д. Сопротивление и покорность (Письма и заметки из тюремной камеры) // Вопросы философии. — 1989. — № 10. — С. 114—167. ; № 11. — С. 90-162.
• Бонхёффер, Д. Пища для ума (Фрагменты из тюремных писем) // Здравый смысл. — 2001. — № 17.

• Антропов, В. В. Этика и религия в «Безрелигиозном христианстве» Дитриха Бонхёффера^{[недоступне посилання з квітня 2019]} // Вестник Московского университета. Серия 7. Философия. — 2005. — № 6. — С. 58—124.
• Барабанов, Е. В. О письмах из тюрьмы Дитриха Бонхеффера [Архівовано 12 жовтня 2007 у Wayback Machine.] // Вопросы философии. — 1989. — № 10. — С. 106—113.
• Метаксас, Эрик. Дитрих Бонхёффер. Праведник мира против Третьего Рейха. Пастор, мученик, пророк, заговорщик. — М.: Эксмо; Книгоноша, 2012. — 688 с. — ISBN 978-5-699-57170-3, 978-966-2615-19-7.
• Седакова, Ольга. Дитрих Бонхёффер для нас [Архівовано 12 листопада 2012 у Wayback Machine.]// Континент. — 2008. — № 137.
• Угринович, Д. М. «Безрелигиозное христианство» Д. Бонхеффера и его продолжателей [Архівовано 31 січня 2004 у Wayback Machine.] // Вопросы философии. — 1968. — № 2. — С. 94-102.

• Бонгеффер, Д. Спротив і покора. Листи і нотатки з-за ґрат / Пер. з нім. Ксенії Дмитренко // — К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2018. — 832 с. ISBN 978-966-378-604-9