French
DeutschЕеро Саарінен — Вікіпедія
| Ееро Саарінен | |
|---|---|
| Eero Saarinen фін. Eero Saarinen | |
 | |
| Народження | 20 серпня 1910 |
| Смерть | 1 вересня 1961 (51 рік)° рак головного мозку[d] |
| Країна (підданство) |  США[1] Фінляндія[2] |
| Навчання | Академія Ґранд-Шом'єр, Єльська школа архітектуриd і Єльський університет |
| Діяльність | архітектор, дизайнер |
| Праця в містах | Сент-Луїс, Массачусетський технологічний інститут, Аеропорт Даллеса і Міжнародний аеропорт імені Джона Кеннеді |
| Архітектурний стиль | модернізм, нео-футуризм |
| Найважливіші споруди | «Ворота Заходу» Аеропорт Даллеса TWA Flight Center «Стілець-тюльпан» |
| Членство | Американська академія мистецтв та літератури, Американська академія мистецтв і наук і Баварська академія витончених мистецтв |
| Заклад | Управління стратегічних служб |
| Нагороди | Золота медаль AIA (1962) |
| Батько | Елієль Саарінен[3] |
| Мати | Loja Saarinend[3] |
| Брати, сестри | Pipsan Saarinen Swansond |
| Діти | ·Eric Saarinend і Eames Saarinend |
 Ееро Саарінен у Вікісховищі | |
Ее́ро Са́арінен (фін. Eero Saarinen; 20 серпня 1910 — 1 вересня 1961) — американський архітектор і промисловий дизайнер фінського походження[4]. Син відомого фінського архітектора Елієля Саарінена[5]. Створив вражаючу кар'єру архітектора і дизайнера меблів у 1950-х роках. Вважається одним з найвидатніших архітекторів XX століття[6].
Ееро Саарінен народився в сім'ї впливового фінського архітектора Елієля Саарінена та його другої дружини Лої[5][7]. У 1923 році, коли Ееро було тринадцять, сім'я імігрувала до США[7]. Виріс Саарінен у Блумфілд Хіллс, Мічиган, де його батько працював учителем у Кранбруцькій Академії мистецтв. Там він відвідував курси скульптури і дизайну меблів. Його мати була скульптором, і в душі хлопчика з дитинства йшла боротьба між потягами до архітектури і скульптури.
Починаючи з вересня 1929 року вивчав скульптуру в академії Гранд-Шом'єр у Парижі[6]. Потім вирушив на навчання до Єльської школи архітектури, яку закінчив у 1934 році. Згодом гастролював Європою та Північною Африкою протягом року, після чого повернувся на батьківщину, у рідну Фінляндію. Невдовзі Саарінен повернувся до Кранбруку працювати на свого батька і викладати в академії. У 1940 році він став натуралізованим громадянином США. Після смерті батька в 1950 році, Саарінен заснував свій власний архітекторський офіс, що мав назву «Ееро Саарінен і партнери». У 1952 році був обраний членом Американського інституту архітекторів.
Помер архітектор у 1961 році у Енн-Арбор, Мічиган під час проведення операції на пухлині головного мозку у 51-річному віці. В той час архітектор керував будівництвом нового корпусу для музичної школи Мічиганського університеу. Його дружина Ейлін пізніше помре від тієї ж хвороби. Партнери Саарінена, Кевін Рош і Джон Дінкелоо (Roche-Dinkeloo) завершили останні 10 його проєктів.
Саарінен мав двої дітей (Еріка і Сьюзен) від шлюбу зі скульптором Ліліан Свонн Саарінен, з якою він одружився у 1939 році. Після їхнього розлучення в 1953 році, він одружився з Ейлін Б. Саарінен, що працювала мистецтвознавцем у Нью-Йорк Таймс. У них був син, Еймс, якого вони назвали на честь співробітника Саарінена Чарльза Еймса.
Із самого початку Саарінен привернув до себе увагу оригінальним підходом до дизайну предметів меблів. Він спільно з Чарльзом Еймсом розробив оригінальні дизайни стільців, що отримали назви «стілець-тюльпан», «стілець-коник», «крісло-чрево». Його розробки були запущені у промислове виробництво меблевою компанією Knoll, засновником якої був Ганс Нолл, і користувалися великим попитом. У той час Саарінен розробив безліч важливих предметів меблів для Knoll. У 1947 році архітектор проєктує першу у своїй кар'єрі грандіозну споруду — 192-метрові «Ворота Заходу» в Сент-Луїсі.
Однією з найбільш ранніх робіт Саарінена, що отримали міжнародне визнання, стала школа «Кроу Айленд» (Crow Island School) (1940) в селі Уіннетка, Іллінойс. Дизайн школи значно вплинув на формування подальшого архітектурного стилю шкіл у США[8]. У 1990 році її було визнано Національним історичним пам'ятником[9][10].
Одним з наймасштабніших проєктів Саарінена став технічний центр Дженерал моторз у місті Воррен (Мічиган). Виконаний у раціоналістичному стилі з використанням скла і сталі, він має явний розрив з прямолінійністю інтернаціонального стилю Міса. У 1986 році Американським інститутом архітекторів[en] його було визнано найвидатнішим архітектурним проєктом своєї епохи[11]. З того часу Саарінена запрошували до співраці такі великі американські корпорації як Deere & Company, IBM і CBS для розробки дизайну своїх нових штаб-квартир. Згодом він почав отримувати замовлення від американських університетів на розробку конструкцій кампусів і окремих будівель, до яких увійшли гуртожиток Нойес (Vassar College), Хілл Коледж Хаус Університету Пенсільванії, декілька дизайнів ковзанок, каплиця Массачусетського технологічного інституту та юридичний факультет Чиказького університету.
Саарінен мав вирішальне значення у виборі всесвітньо відомого сьогодні дизайну Сіднейського оперного театру. Не будучи учасником комісії, він зміг переконати журі визнати переможцем проєкт данського архітектора Йорна Утзона[12].
Саарінен є автором дизайну однієї з найвідоміших тонкостінних залізобетонних конструкцій в Америці — лекторію «Кресдж Аудиторія» Массачусетськоготехнологічного інституту (МІТ). Будівлю було названо на честь її головного спонсора Себастьяна Кресджа.
Найвідомішою роботою Саарінена, без сумніву, є термінал TWA в аеропорту Кеннеді, який втілює у собі елементи попередніх конструкцій архітектора і демонструє його новий нео-футуристичний стиль.
У 1973 році папери Ейлін і Ееро Саарінен були передані до Архіву американського мистецтва[en] Смітсонівського інституту братом Ейлін і арт-дилером Чарльзом Аланом. У 2006 році документи були відскановані та розміщені в Інтернеті на вебсайті архіву у кількості 17 399 зображень[13].
Фінським інститутом культури у Нью-Йорку у співпраці з Єльською школою архітектури, Національним музеєм Будівництва та Музеєм фінської архітектури була організована виставка робіт Саарінена під назвою «Ееро Саарінен: Формування майбутнього» (Eero Saarinen: Shaping the Future), яка гастролювала по Європі та США з 2006 по 2010 рік і супроводжувалася однойменною книгою[14]. З травня по серпень 2008 року виставка проходила у Національному музеї будівництва у Вашингтоні[15].
- ↑ Museum of Modern Art online collection
- ↑ а б Kindred Britain
- ↑ Eero Saarinen (англ) . Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 20 серпня 2015. Процитовано 20 серпня 2015.
- ↑ а б Eero Saarinen (фін) . Музей фінської архітектури. Архів оригіналу за 6 березня 2017. Процитовано 20 серпня 2015.
- ↑ а б Eeva-Liisa Pelkonen and Donald Albrecht (eds), Eero Saarinen. Shaping the Future (2006)
- ↑ а б Eliel Saarinen (фін) . Музей фінської архітектури. Архів оригіналу за 6 березня 2017. Процитовано 20 серпня 2015.
- ↑ Crow Island School (англ) . Great Buildings Online. Архів оригіналу за 23 серпня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
- ↑ Preserve History: National Historic Landmarks in Illinois (англ) . State of Illinois. Архів оригіналу за 6 вересня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
- ↑ Architecture and Awards (англ) . The Winnetka Public Schools. Архів оригіналу за 30 березня 2015.
- ↑ GM to Invest $1 Billion at Its Warren Technical Center (англ) . Business Journal Daily. 15 травня 2015. Архів оригіналу за 24 серпня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
- ↑ Sydney Opera House - the Architect - Sydney Opera House (англ) . Sydney Opera House. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 22 серпня 2015.
- ↑ Summary of the Aline and Eero Saarinen papers, 1906-1977 - Digitized Collection (англ) . Archives of American Art. Архів оригіналу за 5 вересня 2015. Процитовано 23 серпня 2015.
- ↑ Eero Saarinen: Shaping the Future (англ) . 50-Ювілейна виставка Музею фінської архітектури. Архів оригіналу за 13 травня 2007. Процитовано 23 серпня 2015.
- ↑ Eero Saarinen: Shaping the Future. www.nbm.org (англ) . National Building Museum. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 23 серпня 2015.
- A&E with Richard Guy Wilson, Ph.D.,(2000). America's Castles: Newspaper Moguls, Pittock Mansion, Cranbrook House & Gardens, The American Swedish Institute. A&E Television Network.
- Roman, Antonio (2003). Eero Saarinen. New York: Princeton Architectural Press. ISBN 1-56898-340-9.
- Santala, Susanna (2015). Laboratory for a New Architecture: Airport Terminal, Eero Saarinen and the Historiography of Modern Architecture (Ph.D. thesis). Helsinki: University of Helsinki. ISBN 978-951-51-0993-4. Архів оригіналу за 7 травня 2015. Процитовано 23 серпня 2015.
- Serraino, Pierluigi (2006). Saarinen, 1910–1961: a Structural Expressionist. Köln: Taschen. ISBN 3-8228-3645-1.
- Merkel, Jayne (2005). Eero Saarinen. London: Phaidon Press. ISBN 0-7148-4277-X.
- Pelkonen, Eeva-Liisa (2006). Eero Saarinen. New Haven: Yale University Press. ISBN 0-300-11282-3.
- Saarinen, Aline B. (ed) (1968). Eero Saarinen on His Work. New Haven: Yale University Press.
- Knight, Richard (2008). Saarinen’s Quest, A Memoir. San Francisco: William Stout Publishers. ISBN 978-0-9746214-4-9.
- Архітектура 20-го століття від Ееро Саарінена [Архівовано 1 березня 2015 у Wayback Machine.]
- Eero Saarinen: Shaping Community (англ.)
