Модернізм — Вікіпедія

Ця стаття про рух. Про період соціології, що починається з індустріалізації див. Модерн-тотерн. Про інші значення див. Модернізм (значення).
Про пов'язані терміни див. модерн, новітня історія та постмодерн.
Анрі Матісс, «Танець», 1910 р., музей Ермітажу, Санкт-Петербург, Росія. На початку XX століття Анрі Матісс та кілька інших молодих художників, серед яких докубіст Жорж Брак, Андре Дерен, Рауль Дюфі та Моріс де Вламінк, зробили революційний паризький світ мистецтва «дикими», різнобарвними, виразними пейзажами та малюнками що критики називали фовізмом. Друга версія картини «Танець» Матісса означає ключовий момент у його кар'єрі та розвитку сучасного живопису.[1]
Френк Ллойд Райт, музей Соломона Гуггенхайма 1946–1959[2]

Модернізм (дослівно — «осучаснений», від лат. modernus — сучасний) — це філософський і мистецький рух, який поряд з культурними течіями та змінами виник через широкомасштабні та далекосяжні трансформації у західному суспільстві в кінці XIX — початку XX століть. Серед факторів, що формували модернізм, були розвиток сучасних індустріальних суспільств та швидке зростання міст, а потім реакції на жахи Першої світової війни. Модернізм також відкинув визначеність мислення просвітництва, хоча багато модерністів також відкидали релігійну віру.[3][4]

Модернізм, як правило, включає діяльність та творіння тих, хто відчував традиційні форми мистецтва, архітектури, літератури, релігійної віри, філософії, соціальних організацій, діяльність щоденного життя і науки стали непристосованими до своїх завдань і застаріли в новому економічному, соціальному та політичному середовищі сформованого індустріалізованого світу. Заклик поета Езра Паунда 1934 р. «Зробіть це новим!» був наріжним каменем руху. У цьому русі інновації, як роман потоку свідомості, атональна (або пантональна) та додекафонія музики, дивізіоністський живопис та абстрактне мистецтво, мали попередників у XIX столітті.

Помітними характеристиками модернізму є самосвідомість та іронія стосовно літературних та соціальних традицій, що часто призводило до експериментів із формою, поряд із застосуванням прийомів, що привертали увагу до процесів та матеріалів, які використовуються при створенні картин, поем, будівель, творів мистецтва, тощо. Модернізм явно відкидав ідеологію реалізму[5][6]

У той час як одні вчені вважають, що модернізм продовжується в XXI столітті, інші стверджують, що він перетворюється на пізній модернізм або високий модернізм.[7] Постмодернізм — це відхід від модернізму і спростовування його основних принципів.[8][9][10]

Визначення

[ред. | ред. код]

Деякі коментатори визначають модернізм як спосіб мислення — одна чи декілька філософсько визначених характеристик, як самосвідомість або самонавіювання, що стосуються всіх новинок у мистецтві та дисциплінах.[11] Більш поширеними, особливо на заході, є ті, хто сприймає це як суспільно-прогресивну тенденцію думки, яка підтверджує силу людей створювати, вдосконалювати та переробляти своє середовище за допомогою практичних експериментів, наукових знань чи технологій.[12] З цієї точки зору модернізм заохочував переосмислити всі аспекти існування — від комерції до філософії, з метою знайти те, що «стримувало» прогрес, і замінити його новими шляхами досягнення тієї самої мети.

Інші акцентують увагу на модернізмі як естетичному самоаналізі. Це полегшує розгляд конкретних реакцій на використання технологій у Першій світовій війні та антитехнологічних й нігілістичних аспектів творів різних мислителів і художників, що охоплюють період від Фрідріха Ніцше (1844–1900) до Самуеля Бекета (1906–1989).[13][14][15][16][17]

На думку Роджера Ґріффіна, модернізм можна визначити як широку культурну, соціальну чи політичну ініціативу, підтримувану етосом «тимчасовості нового». Модернізм прагнув відновити, пише Ґріффін, «відчуття піднесеного порядку та мети сучасного світу, тим самим протидіючи (уявній) ерозії всебічного „номосу“, або „священного балдахіна“, під фрагментарним та секуляризуючим впливом сучасності». Тому явища, очевидно, не пов'язані один з одним, такі як «експресіонізм, футуризм, віталізм, теософія, психоаналіз, натуризм, євгеніка, утопічне містобудування та архітектура, сучасний танець, більшовизм, органічний націоналізм — і навіть культ самопожертви, який підтримував гекатомб Першої світової війни — розкрити загальну причину та психологічну матрицю в боротьбі проти (уявного) декадансу». Усі вони втілюють прагнення на доступ до «надособистого досвіду реальності», в якому люди вірили, що вони можуть подолати власну смертність, і, врешті, стати творцями історії, а не її жертвами.[18]

Рання історія

[ред. | ред. код]

Витоки

[ред. | ред. код]
«Свобода, що веде народ» Ежен Делакруа, 1830, романтичний витвір мистецтва

Як стверджує один критик, модернізм розвинувся з бунту романтизму проти наслідків промислової революції та буржуазних цінностей: «Основним мотивом модернізму, стверджує Ґрафф, була критика буржуазного суспільного устрою ХІХ століття та його світогляду […] модерністи, несучи факел романтизму».[5][19][20] У той час, як Дж. М. Тернер (1775–1851), один з найбільших пейзажистів 19 століття, був членом романтичного руху, як «піонер у вивченні світла, кольору та атмосфери», він «передбачив французьких імпресіоністів» і, отже, модернізм, «у руйнуванні традиційних формул репрезентації; [хоча] на відміну від них, він вважав, що його твори завжди повинні виражати значні історичні, міфологічні, літературні чи інші оповідні теми».[21]

Реалістичний портрет Отто фон Бісмарка. Модерністи засудили реалізм.

Панівним тенденціям індустріальної вікторіанської Англії давали відсіч, приблизно з 1850-х років, англійські поети та живописці, що становили Прерафаелітське братство, з принципом «протидії технічній майстерності без натхнення».[22]:815 На них вплинули праці мистецтвознавця Джона Раскіна (1819–1900), які містили сильні почуття щодо ролі мистецтва, яке допомагає покращити життя міських робітничих класів у промислових містах Британії, які швидко розросталися.:816

Мистецтвознавець Клемент Грінберг описує Братство Прерафаелітів як протомодерністів: «Протомодерністи були, з усіх людей, саме прерафаелітами (і навіть до них, прото-прото-модерністами, були німецькі Назарени). Прерафаеліти насправді передвіщали Мане (1832–83), з якого однозначно починається модерністський живопис. Вони були невдоволені живописом, який практикували у той час, вважаючи, що реалізм недостатньо правдивий»[23] Раціоналізм також мав опонентів серед філософів, зокрема Сорена К'єркегора (1813–55)[24] та пізніше Фрідріха Ніцше (1844–1900), які обоє мали значний вплив на екзистенціалізм та нігілізм.[25]:120

Однак, промислова революція тривала. Тривало і впровадження інновацій, включаючи парові двигуни, розвиток залізниць у Британії у 1830-х роках,[26] та подальші досягнення в галузі фізики, техніки та архітектури, пов'язані з цим. Основним інженерним досягненням XIX століття став Кришталевий палац, величезний виставковий зал з чавуну та пластинкового скла, побудований для Всесвітньої виставки 1851 року в Лондоні.

Скло і залізо при побудові використали приблизно таким же чином, як при будівництві великих залізничних терміналів в Лондоні, таких як Станція Паддінгтон (1854)[27] і станція Кінгс-кросс (1852).[28] Цей технологічний прогрес призвів до будівництва пізніших конструкцій, зокрема Бруклінського мосту (1883) та Ейфелевої вежї (1889). Остання «зламала» усі попередні обмеження щодо висоти рукотворних об'єктів. Ці дива інженерії докорінно змінили середовище ХІХ століття та повсякденне життя у містах. Саме сприйяття часу людиною змінилося зі створенням електричного телеграфа у 1837 році[29] та прийняттям британськими залізничними компаніями стандартного часу з 1845 року, і пізнішому переході на нього решти світу протягом наступних п'ятдесяти років.[30]

Незважаючи на постійний технологічний прогрес, ідея про те, що історія та цивілізація за своєю суттю є прогресивними, і що прогрес це завжди добре, у дев’ятнадцятому столітті зазнавала все більшої критики. Виникли дискусії про те, що цінності митця та суспільства не просто відрізняються, а є потилежними. Що суспільство протилежно прогресу і не може рухатися вперед у теперішньому стані.

На початку століття філософ Шопенгауер (1788–1860) («Світ як воля і представлення», 1819) поставив під сумнів попередній оптимізм, і його ідеї мали значний вплив на пізніших мислителів, зокрема Ніцше.[24] Двома найзначнішими мислителями середини ХІХ століття були біолог Чарльз Дарвін (1809–1882), автор «Походження видів» (1859) та політолог Карл Маркс (1818–1883), автор книги «Капітал. Критика політичної економії» (1867). Теорія еволюції Дарвіна шляхом природного відбору підірвала релігійну визначеність та ідею унікальності людини. А саме, уявлення про те, що людиною керують ті ж імпульси, що і «нижчими тваринами», важко було узгодити з ідеєю благородної духовності.[31] Карл Маркс же стверджував існування фундаментальних протиріч всередині капіталістичної системи, і що робітники є якими завгодно, але не вільними.[32]

Оділон Редон, «Охоронний дух вод», 1878 р., Вугілля на папері, Інститут мистецтв Чикаго

Початки модернізму наприкінці XIX-го століття

[ред. | ред. код]

Основний період

[ред. | ред. код]

1900 —1930

[ред. | ред. код]

1930 —1945

[ред. | ред. код]

Після другої Світової війни

[ред. | ред. код]

Відмінності між модернізмом і постмодернізмом

[ред. | ред. код]

На початку 1980-х постмодерністський рух у мистецтві та архітектурі почав утверджувати свої позиції за допомогою різних концептуальних та інтермедійних форматів. Постмодернізм у музиці та літературі почав з'являтись раніше. У музиці постмодернізм описується в одному довідковому творі як «термін, запроваджений у 1970-х роках»[33] тоді як в британській літературі «The Oxford Encyclopedia of British Literature» бачить модернізм «поступаючись своїм переважанням постмодернізму» ще в 1939 році.[34] Однак дати є дуже дискусійними, особливо, як стверджує Андреас Гюйссен: «постмодернізм одного критика — інший критичний модернізм».[35] Сюди входять ті, хто критично ставиться до поділу між двома і розглядає їх як два аспекти одного руху, і вважає, що пізній модернізм триває.

Модернізм — всеосяжна етикетка для найрізноманітніших культурних рухів. Постмодернізм — це, по суті, централізований рух, який назвав себе на основі соціополітичної теорії, хоча цей термін зараз використовується в ширшому значенні для позначення діяльності з XX століття і далі, яка виявляє усвідомлення та переосмислення сучасного.[36][37]

Постмодерністська теорія стверджує, що спроба канонізувати модернізм «за фактом» приречена на нерозбірливі суперечності.[38]

У більш вузькому розумінні те, що було модерністським, не обов'язково було також постмодерним. Ті елементи модернізму, які підкреслювали переваги раціональності та соціально-технологічного прогресу, були лише модернізмом.[39]

Критика та ворожість до модернізму

[ред. | ред. код]
Франц Марк, «Доля тварин», 1913 р. Полотно. Робота була викладена на виставці «Дегенеративне мистецтво» у Мюнхені, нацистська Німеччина, 1937 рік.

Наголос модернізму на свободі вираження поглядів, експериментування, радикалізмі та примітивізмі не враховує традиційних очікувань. У багатьох видах мистецтва це часто означало вражаючу та відчужуючу авдиторію з химерними та непередбачуваними ефектами, як у дивних і тривожних поєднаннях мотивів сюрреалізму або використання крайнього дисонансу та атональності в модерністській музиці. У літературі це часто включало відмову від розбірливих сюжетів чи характеристику в романах або створення віршів, що протиставляли чітку інтерпретацію.

З 1932 року соціалістичний реалізм почав витісняти модернізм у Радянському Союзі;[40] він раніше схвалював футуризм та конструктивізм. Нацистський уряд Німеччини вважав модернізм нарцисичним і безглуздим, а також «єврейським» (див. антисемітизм) та «негро».[41] Нацисти виставили картини модерну поряд з творами психічно хворих на виставці під назвою «Дегенеративне мистецтво». Звинувачення у «формалізмі» можуть призвести до кінця кар'єри, або ще гірше. З цієї причини багато модерністів післявійськового покоління вважали, що вони є найважливішою опорою проти тоталітаризму, «канаркою у вугільній шахті», чиї репресії з боку уряду чи іншої групи з передбачуваною владою представляли попередження про загрозу окремих свобод. Луї А. Сасс порівняв божевілля, зокрема шизофренію, та модернізм менш фашистським шляхом, зазначивши їх спільні диз'юнктивні розповіді, сюрреалістичні образи та непослідовність.[42]

Насправді модернізм процвітав переважно у споживчому/капіталістичному суспільствах, незважаючи на те, що його прихильники часто відкидали саме споживацтво. Однак високий модернізм почав зливатися з споживчою культурою після Другої світової війни, особливо протягом 1960-х років. У Британії виникла молодіжна субкультура, яка називає себе «модерністською» (зазвичай її скорочують до Мод), слідуючи за такими представницькими музичними групами як The Who і The Kinks. Подібні Боб Ділан, Серж Генсбур та The Rolling Stones поєднували популярні музичні традиції з віршами модернізму, приймаючи літературні пристрої, похідні від Джеймса Джойса, Семюеля Бекета, Джеймса Турбера, Т. С. Еліота, Гійом Аполлінера, Аллена Гінзберга та інших. The Beatles розвивався в аналогічних напрямках, створюючи різні модерністські музичні ефекти на кількох альбомах, тоді як музиканти, такі як Френк Заппа, Сід Барретт і Капітан Біфхерт, виявилися ще більш експериментальними. Модерністські пристрої також почали з’являтися у популярному кіно, а згодом у музичних відео. Модерністський дизайн також почав увійти в мейнстрим популярної культури, оскільки спрощені та стилізовані форми стали популярними, часто пов’язаними з мріями про майбутнє високотехнологічне космічної ери.

«Антимодерні» або «контрмодерні» рухи прагнуть підкреслити цілісність, зв'язок і духовність як засоби чи антидоти проти модернізму. Такі рухи розглядають модернізм як редукціонізм, а тому піддаються неможливості побачити системні та виникаючі наслідки. Багато модерністів прийшли до цієї точки зору, наприклад, Пол Гіндеміт у своєму пізньому повороті до містицизму. Такі письменники, як Пол Х. Рей та Шеррі Рут Андерсон, у «Культурних творцях: як 50 мільйонів людей міняють світ» (2000), Фредрік Тернер у «Культурі надії» та Лестер Браун у плані B, сформулювали критику основної ідеї самого модернізму — що індивідуальне творче вираження повинно відповідати реаліям технології. Натомість, вони стверджують, індивідуальна творчість повинна зробити повсякденне життя більш емоційно прийнятною.

Деякі художники-традиціоналісти, як Олександр Стоддарт, взагалі відкидають модернізм як продукт «епохи фальшивих грошей, пов'язаних з помилковою культурою».[43]

У деяких сферах наслідки модернізму залишаються сильнішими та стійкішими, ніж в інших. Образотворче мистецтво зробило найповніший розрив зі своїм минулим. Більшість великих столичних міст мають музеї, присвячені сучасному мистецтву, відмінні від ренесансного мистецтва (c. 1400 — c. 1900). Прикладами є Музей модерного мистецтва в Нью-Йорку, Тейт Модерн у Лондоні та Центр Жоржа Помпіду в Парижі. Ці галереї не роблять різниці між модерністською та постмодерністською фазами, розглядаючи їх як розвиток у рамках сучасного мистецтва.

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Russell T. Clement. Four French Symbolists. Greenwood Press, 1996. p. 114.
  2. ↑ Modernist Architecture: 30 Stunning Examples. 2 вересня 2016. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 3 березня 2020.
  3. ↑ Pericles Lewis, Modernism, Nationalism, and the Novel (Cambridge University Press, 2000). pp. 38–39.
  4. ↑ "[James] Joyce's Ulysses is a comedy not divine, ending, like Dante's, in the vision of a God whose will is our peace, but human all-too-human...." Peter Faulkner, Modernism (Taylor & Francis, 1990). p. 60.
  5. ↑ а б Barth (1979) quotation:
    The ground motive of modernism, Graff asserts, was criticism of the nineteenth-century bourgeo Pergolesi and Glinka. He incorporated Debussy and Webern into his own idiom. In each instance the listener was meant to recognize the source, to grasp the intent of a transformation which left salient aspects of the original intact. The history of Picasso is marked by retrospection. The explicit variations on classical pastoral themes, the citations from and pastiches of Rembrandt, Goya, Velázquez, Manet, are external products of a constant revision, a 'seeing again' in the light of technical and cultural shifts. Had we only Picasso's sculptures, graphics, and paintings, we could reconstruct a fair portion of the development of the arts from the Minoan to Cézanne. In 20th-century literature, the elements of reprise have been obsessive, and they have organized precisely those texts which at first seemed most revolutionary. The Waste Land[en], Ulysses, Pound's Cantos[en] are deliberate assemblages, in-gatherings of a cultural past felt to be in danger of dissolution. The long sequence of imitations, translations, masked quotations, and explicit historical paintings in Robert Lowell's[en] History has carried the same technique into the 1970s. [...] In Modernism collage has been the representative device. The new, even at its most scandalous, has been set against an informing background and framework of tradition. Stravinsky, Picasso, Braque, Eliot, Joyce, Pound—the 'makers of the new'—have been neo-classics, often as observant of canonic[en] precedent as their 17th-century forebears.
  6. ↑ Childs, Peter Modernism [Архівовано 3 січня 2014 у Wayback Machine.] (Routledge, 2000). ISBN 0-415-19647-7. p. 17. Accessed on 8 February 2009.
  7. ↑ Morris Dickstein, "An Outsider to His Own Life", Books, The New York Times, August 3, 1997; Anthony Mellors, Late modernist poetics: From Pound to Prynne.
  8. ↑ postmodernism: definition of postmodernism in Oxford dictionary (American English) (US). oxforddictionaries.com. Архів оригіналу за 4 травня 2016. Процитовано 3 березня 2020.
  9. ↑ Ruth Reichl, Cook's November 1989; American Heritage Dictionary's definition of "postmodern" [Архівовано 15 червня 2018 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Mura, Andrea (2012). The Symbolic Function of Transmodernity (PDF). Language and Psychoanalysis. 1 (1): 68—87. doi:10.7565/landp.2012.0005. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2015.
  11. ↑ Everdell, William, The First Moderns: Profiles in the Origins of Twentieth Century Thought, University of Chicago Press, 1997, ISBN 0-226-22480-5.
  12. ↑ "In the twentieth century, the social processes that bring this maelstrom into being, and keep it in a state of perpetual becoming, have come to be called 'modernization'. These world-historical processes have nourished an amazing variety of visions and ideas that aim to make men and women the subjects as well as the objects of modernization, to give them the power to change the world that is changing them, to make their way through the maelstrom and make it their own. Over the past century, these visions and values have come to be loosely grouped together under the name of 'modernism'." (Berman 1988, 16)
  13. ↑ Lee Oser, The Ethics of Modernism: Moral Ideas in Yeats, Eliot, Joyce, Woolf and Beckett (Cambridge University Press, 2007)
  14. ↑ F.J. Marker & C.D. Innes, Modernism in European Drama: Ibsen, Stringdberg, Pirandello, Beckett
  15. ↑ Morag Shiach, "Situating Samuel Beckett", pp. 234–247 in The Cambridge Companion to the Modernist Novel (Cambridge University Press, 2007)
  16. ↑ Kathryne V. Lindberg, Reading Pound Reading: Modernism After Nietzsche (Oxford University Press, 1987)
  17. ↑ Pericles Lewis, The Cambridge Introduction to Modernism (Cambridge University Press, 2007). p. 21.
  18. ↑ Bar-On, Tamir (1 січня 2007). Where Have All the Fascists Gone? (англ.). Ashgate Publishing, Ltd. ISBN 9780754671541. Архів оригіналу за 11 березня 2020. Процитовано 3 березня 2020.
  19. ↑ Graff, Gerald (Winter 1973). The myth of the Postmodernist breakthrough. TriQuarterly]. Т. 26. с. 383—417. {{cite magazine}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  20. ↑ Graff, Gerald (Spring 1975). Babbitt at the abyss: The social context of postmodern American fiction. TriQuarterly. Т. 33. с. 307—337. {{cite magazine}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  21. ↑ J.M.W. Turner. Архів оригіналу за 30 січня 2010. Процитовано 3 березня 2020.
  22. ↑ The Bloomsbury Guide to English Literature, ed. Marion Wynne-Davies. New York: Prentice Hall, 1990
  23. ↑ Clement Greenberg, "Modern and Postmodern" [Архівовано 1 вересня 2019 у Wayback Machine.], William Dobell Memorial Lecture, Sydney, Australia, Oct 31, 1979, Arts 54, No.6 (February 1980)
  24. ↑ а б Søren Kierkegaard. Søren Kierkegaard (Stanford Encyclopedia of Philosophy). Metaphysics Research Lab, Stanford University. 2017.
  25. ↑ Diané Collinson, Fifty Major Philosophers: A Reference Guide. London: Routledge, 1987
  26. ↑ Stuart Hylton (2007). The Grand Experiment: The Birth of the Railway Age 1820–1845. Ian Allan Publishing.
  27. ↑ R.V.J. Butt (1995). The Directory of Railway Stations. Yeovil: Patrick Stephens. p. 180.
  28. ↑ LNER Encyclopedia: The Great Northern Railway: Kings Cross Station. Архів оригіналу за 29 April 2015. Процитовано 19 листопада 2013.
  29. ↑ Geoffrey Hubbard (1965), Cooke and Wheatstone and the Invention of the Electric Telegraph, Routledge & Kegan Paul, London p. 78
  30. ↑ Ian R. Bartky (January 1989). "The adoption of standard time". Technology and Culture 30 (1): 25–56.
  31. ↑ The Norton Anthology of English Literature, vol. 2 (7th edition). New York: Norton, 2000, pp. 1051–1052.
  32. ↑ Craig J. Calhoun (2002). Classical Sociological Theory. Oxford: Wiley-Blackwell, pp. 20–23.
  33. ↑ "Postmodernism", The Penguin Companion to Classical Music, ed. Paul Griffiths. London: Penguin, 2004.
  34. ↑ J. H. Dettmar, "Modernism", in The Oxford Encyclopedia of British Literature, ed. David Scott Kastan. Oxford University Press, 2006.
  35. ↑ Bokkilden. Postmodern Debates. Bokkilden. Архів оригіналу за 24 листопада 2020. Процитовано 3 березня 2020.
  36. ↑ Oxford Dictionaries — Dictionary, Thesaurus, & Grammar. Архів оригіналу за 7 січня 2010. Процитовано 3 березня 2020.
  37. ↑ Postmodern — Definition of postmodern by Merriam-Webster. Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 3 березня 2020.
  38. ↑ The Po-Mo Page: Postmodern to Post-postmodern. Архів оригіналу за 26 липня 2010. Процитовано 3 березня 2020.
  39. ↑ Wagner, British, Irish and American Literature, Trier 2002, pp. 210–12
  40. ↑ Sergei V. Ivanov, Unknown Socialist Realism. The Leningrad School, pp. 28–29. ISBN 978-5-901724-21-7
  41. ↑ Kühnel, Anita. "Entartete Kunst", from Grove Art Online [Архівовано 9 травня 2015 у Wayback Machine.], MoMA website.
  42. ↑ Sass, Louis A. (1992). Madness and Modernism: Insanity in the Light of Modern Art, Literature, and Thought. New York: Basic Books. Cited in Bauer, Amy (2004), "Cognition, Constraints, and Conceptual Blends in Modernist Music", in The Pleasure of Modernist Music. ISBN 1-58046-143-3.
  43. ↑ Jack, Ian (6 червня 2009). Set in Stone. The Guardian. London. Архів оригіналу за 14 квітня 2017. Процитовано 3 березня 2020.

Нотатки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
У Вікісловнику є сторінка модернізм.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Модернізм


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Модернізм&oldid=43099090