Жан Лепотр — Вікіпедія
Жан Лепотр | ||||
---|---|---|---|---|
фр. Jean Le Pautre | ||||
При народженні | фр. Jean Le Pautre | |||
Народження | 28 червня 1618 Париж | |||
Смерть | 2 лютого 1682 (63 роки) | |||
Париж | ||||
Національність | француз | |||
Країна | Франція | |||
Діяльність | гравер, гравер, унаочнювач | |||
Напрямок | бароко і реалізм | |||
Відомі учні | Даніель Маро | |||
Член | Королівська академія живопису і скульптури | |||
Твори | графічні серії, окремі аркуші, ілюстрації до книг | |||
Батько | Adrien Le Paultred[1] | |||
Діти | Pierre Lepautred і Jacques Lepautred | |||
Брати, сестри | Antoine Lepautred[2] і Jean Lepautre the Youngerd[3] | |||
Роботи в колекції | Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Фінська національна галерея, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Музей витончених мистецтв, Реннський музей образотворчого мистецтва, Print Collectiond[4], Musea Brugged[5] і Музей судноплавства (Амстердам)[6] | |||
| ||||
Жан Лепотр у Вікісховищі | ||||
Жан Лепотр (фр. Jean Le Pautre 28 червня, 1618, Париж – 2 лютого, 1682, Париж) — французький гравер XVII століття.
Народився у Парижі. Він — старший брат французького архітектора Антуана Лепотра (1621–1679).
Художню освіту здобув у майстерні інженера і столяра Адама Філіппона. Там же опанував і технологію гравюри. Перша серія офортів, оприлюднена Жаном Лепотром 1645 року, створена за малюнками Адама Філіппона[7].
Сам довгий час працював дизайнером і гравером. Зазвичай не датував власних дизайнерських рішень і гравюр, що утруднює вивчення його творчості[7].
За припущеннями, робив у галузі репродукційної гравюри[7], переводячи у неї популярні зразки тогочасного живопису. Про досягнення у самоосвіті свідчать його численні серії гравюр на релігійні, міфологічні та історичні сюжети. Але в його творчості головувала саме орнаментальна гравюра[7].
Здібного паризького гравера помітили і дали замову на зображення свят у королівській резиденції Версаль[7], чим залучили до кампанії уславлення короля Луї XIV. Серед створених гравюр були і зображення численних декоративних садово-паркових скульптур Версаля. Всі вони передаються до Королівського кабінету гравюр, а Жан Лепотр отримує як нагороду членство у Королівській академії живопису і скульптури[7]. Він робить також ілюстрації до «Звільненого Єрусалима» Торквато Тассо та до книги «Видінь» Кеведо.
Важливішими для художньої практики були навчальні гравюри до зразків академічного малюнка та альбом (увраж) з античною архітектурою[7].
За підрахунками, загальна кількість створених ним гравюр перебільшила дві тисячі двісті (2200) зразків[7]. Постійне прагнення до досконалості привели майстра до відмови від якихось впливів, до відсутності страху перед незаповненими орнаментами порожніх ділянок стін і елегантності, що передувала зразкам вишуканого класицизму і передампіру.
Помер у Парижі у лютому 1682 року.
- Фасад Врангельського палацу для графа Карла-Густава Врангеля, проект, Стокгольм (перебудований після пожежі)
- Жан Лепотр. Парковий павільйон Грот, фасад.
- Жан Лепотр. Опера «Альцеста». Вистава у Мармуровому дворі палацу Версаль, 1676 рік
- Жан Лепотр. Проект триумфальної арки
- Орнаментальная гравюра 17 века в собрании Эрмитажа, каталог выставки, Ленинград, «Искусство», 1986
- ↑ Préaud M. Inventaire du fonds français : Graveurs du XVIIe siècle, Tome 11: Antoine Lepautre, Jacques Lepautre et Jean Lepautre (première partie) — 1 — Paris: BnF, 1993. — P. 9. — ISBN 978-2-7177-1887-4
- ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2019.
- ↑ Jal A. Dictionnaire critique de biographie et d'histoire : errata et supplément pour tous les dictionnaires historiques d'après des documents authentiques inédits, deuxième édition — 2 — Paris: Plon, 1872. — P. 773.
- ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/316146
- ↑ https://www.museabrugge.be/collection/work/id/2014_GRO1681_03_III
- ↑ Band met diverse series ingebonden prenten door Casembroot, Hollar, Lepautre en Van der Laan
- ↑ а б в г д е ж и Орнаментальная гравюра 17 века в собрании Эрмитажа, каталог выставки, Ленинград, «Искусство», 1986