Жванецький Михайло Михайлович — Вікіпедія

Жванецький Михайло Михайлович
рос. Михаил Михайлович Жванецкий рос. Михаил Маньевич Жванецкий
Ім'я при народженні	рос. Михаил Маньевич Жванецкий
Народився	6 березня 1934(1934-03-06)[1] Одеса, Українська СРР, СРСР
Помер	6 листопада 2020(2020-11-06)[2] (86 років) Москва, Росія[3] ·рак простати
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	письменник, сатирик, сценарист, ведучий, актор, гуморист, телеведучий, інженер, механік
Alma mater	Одеський національний морський університет (1956)
Мова творів	російська
Конфесія	юдаїзм
У шлюбі з	Жванецька Наталя Валеріївнаd
Діти	Жванецький Дмитро Михайловичd і Ривкін Андрій Михайловичd
Нагороди	Почесний громадянин Одеси (1997) Золоте теля (російська літературна премія)d (1986)
Сайт: jvanetsky.ru
Жванецький Михайло Михайлович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Миха́йло Миха́йлович Жване́цький (справжнє по-батькові — Маньєвич^[4][5][6], рос. Михаил Михайлович Жванецкий; 6 березня 1934, Одеса, Україна — 6 листопада 2020, Москва, РФ) — радянський та російський єврейського походження письменник-сатирик, виконавець власних творів. Виступи та твори Жванецького вирізняються так званим «одеським гумором» й дещо алегоричною подачею матеріалу. З 1988 року був художнім керівником Московського театру мініатюр, з 1990 року був президентом Всесвітнього клубу одеситів.

Народився 6 березня 1934 року в Одесі в єврейській родині лікарів. Ріс у Томашполі.

У 1956 році закінчив Одеський інститут інженерів морського флоту за фахом «Інженер-механік підіймально-транспортного устаткування портів». У студентські роки юнак брав участь у самодіяльності, де почав писати мініатюри та монологи, які часто сам і виконував.

У 1963 році під час гастролей в Одесі Ленінградського театру мініатюр^[ru] познайомився з Аркадієм Райкіним, який узяв його твори до репертуару театру, а 1964 року запросив Михайла у свій театр на посаду завідувача літературної частини.

Разом із Жванецьким Райкін поставив 1969 року програму «Светофор», де вперше були показані мініатюри «Авас», «Дефицит», «Век техники». У часи роботи під проводом Райкіна колегами Жванецького були Роман Карцев і Віктор Ільченко, для яких він написав понад 300 мініатюр і монологів^[7].

Згодом, коли Михайло Жванецький отримав досвід, він пішов з театру Райкіна та почав працювати самостійно. Він влаштувався працювати в Одеську обласну філармонію, а згодом у Московський театр «Ермітаж»^[ru], де отримав славу. Згодом, 1988 року, Жванецький заснував Московський театр мініатюр, керівником залишався до смерті. Там він поставив спектаклі: «Птичий полет» (1987), «Избранное» (1988), «Политическое кабаре» (1989), «Моя Одесса» (1994), «Престарелый сорванец» (1999).^[8]

Наприкінці 2019 року у Жванецького було діагностовано рак, у жовтні 2020-го він заявив про припинення публічних виступів. Помер 6 листопада 2020 року в Москві у віці 86 років.^[9]

Попри популярність, у часи СРСР Жванецький видав лише кілька книжок. Зокрема, «В помощь художественной самодеятельности» і збірку «Год за два» (1987)^[10], а також у 1982 році — «Встречи на улицах», після розвалу СРСР було видано книгу «Моя Одесса» (1993).

2001 року до 65-річчя письменника у видавництві «Время»^[ru] вийшло чотиритомне «Собрание произведений» Жванецького.

У грудні 2019 року знявся в фільмі «Одеський пароплав» разом з Михайлом Пореченковим та Федором Добронравовим, зйомки пройшли в тимчасово анексованому РФ Криму (Севастополь та Євпаторія). Фільм було створено за замовленням пропагандистського телеканалу «Росія-1»^[11].

• Член Спілки письменників СРСР (1978—1991);
• Кавалер ордена Дружби (1994, Росія);
• Лауреат премії «Тріумф» (1994, Росія);
• «Почесний громадянин Одеси» (17 лютого 1994 року та 27 лютого 1997 року, Україна);
• Народний артист України (8 вересня 1999)^[12]
• «Заслужений діяч мистецтв Росії» (2001, Росія).^[8]
• Народний артист Росії (2012)^[13]
• Кавалер ордена «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (27 лютого 2019 року, Росія)^[14].

В лютому 2019 році Путін нагородив Жванецького орденом «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня.^[15] У відповідь на критику Жванецький відповів:

Мені дали орден за мої розповіді про Одесу, і я його прийняв. Як мій тато-лікар прийняв в Одесі орден Трудового Червоного Прапора. Одеса – моя маленька країна.

В указі зазначено, що сатирика нагороджують «за великий внесок у розвиток вітчизняної культури і мистецтва, багаторічну плідну діяльність.»^[16] Жванецького підтримав мер Одеси Труханов.^[17]

Дружина Наталя (*1966), є син Дмитро^[18].

• 5931 Жванецький — астероїд, названий на його честь.

• Офіційний сайт (рос.)
• Божко Г. (04-11-2005). Михайло Жванецький: «Зло — це добро, яке прийшло до влади». «Дзеркало тижня». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 18 серпня 2015.
• Відомі особи, хто не пережив 2020 рік [Архівовано 11 липня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
•  100 лучших миниатюр в исполнении М.М. Жванецкого на YouTube
•  Михаил Жванецкий - 30 лучших монологов (Шлягеры) на YouTube