Жеведь — Вікіпедія

село Жеведь
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Чернігівський район
Громада Гончарівська селищна громада
Облікова картка Жеведь 
Основні дані
Засноване 1718
Населення 439
Площа 2,119 км²
Густота населення 207,17 осіб/км²
Поштовий індекс 15556
Телефонний код +380 462
Географічні дані
Географічні координати 51°19′42″ пн. ш. 30°58′41″ сх. д. / 51.32833° пн. ш. 30.97806° сх. д. / 51.32833; 30.97806Координати: 51°19′42″ пн. ш. 30°58′41″ сх. д. / 51.32833° пн. ш. 30.97806° сх. д. / 51.32833; 30.97806
Середня висота
над рівнем моря
122 м
Водойми р. Жеведюха
Місцева влада
Адреса ради 15558, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, смт Гончарівське, вул. Танкістів, буд. 11
Карта
Жеведь. Карта розташування: Україна
Жеведь
Жеведь
Жеведь. Карта розташування: Чернігівська область
Жеведь
Жеведь
Мапа
Мапа

CMNS: Жеведь у Вікісховищі

Же́ведь — село в Україні, у Гончарівській селищній громаді Чернігівського району Чернігівської області. Населення становить 439 осіб. До 2016 орган місцевого самоврядування — Жеведська сільська рада. Село розташоване за 35 кілометрів від Чернігова.

Біля села розташований Жеведський заказник.

Історія

[ред. | ред. код]

Знаходиться при р. Жеведь (Жеведюха), що витікає з Кардашової кручі. Жеведь — жива вода (сильна вода — сома), живец. Культ язичницької богині Живи. Річка Жеведь (Живода) відома з королівської грамоти 1619 р. Назва р. Коренівка вказує на боярина Коренева.

Село було засновано на початку XVII століття, як вотчина роду Даниленків. Усі Даниленки були військовими, а ця земля була нагородою від московського царя за сумлінну службу. Останнім з роду Даниленків, хто володів цим наділом до Жовтневого повстання був Даниленко Лідор, який встиг залишити рідну землю до встановлення радянської влади та переїхати з одним із синів-байстрюків за кордон.

Відомо з письмового джерела 1690 р. На початку 18 ст. — 30 дворів. Засновником поселення є Семен Лизогуб. Заселено поселення не раніше 1713 і не пізніше 1718 року.

За даними на 1859 рік у казенному, козацькому й власницькому селі Чернігівського повіту Чернігівської губернії мешкало 637 осіб (318 чоловічої статі та 319 — жіночої), налічувалось 210 дворових господарств, існувала православна церква й винокурний завод[1].

Станом на 1886 у колишньому власницькому селі Слабинської волості мешкало 722 особи налічувалось 124 дворових господарства, існували 8 вітряних млинів й крупорушка[2]. За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 980 осіб (509 чоловічої статі та 471 — жіночої), з яких всі — православної віри[3].

У селі працював видатний етнограф Борис Грінченко, збираючи матеріали для збірника «Из уст народа». Зокрема, тут він записав вірування, що коли падає град — треба викинути лопату або сокиру.[4]

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:

Мова Кількість Відсоток
українська 422 96.13%
російська 16 3.64%
інші/не вказали 1 0.23%
Усього 439 100%

Кутки: Красовщина, Гута, урочища: Рим, Гореваха гора, Гостиш, Пухов, Стахов остров, річки: Коренівка, Угор, Жорванок.

Вулиці: Молодіжна.

Уродженці

[ред. | ред. код]

Олексій Стах — учений, живе в Канаді. У свій час був наймолодшим (34 роки) професором в СРСР.

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 157)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  3. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-263. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  4. Гринченко, Борис Дмитриевич. Из уст народа. Малорусские рассказы, сказки и пр. / Б. Д. Гринченко. — Чернигов: Земская тип., 1901. — VIII, 488 c. [Архівовано 10 березня 2022 у Wayback Machine.], с. 6
  5. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Посилання

[ред. | ред. код]