Жіноча літературна премія — Вікіпедія

Жіноча літературна премія M:
англ. Women's Prize for Fiction
Присуджують заза найкращий роман, написаний жінкою англійською мовою, і опублікований у Великій Британії за минулий рік.
КраїнаВелика Британія Велика Британія
Рік заснування1996
womensprizeforfiction.co.uk

Жіноча літературна премія (англ. Women's Prize for Fiction; раніше мала спонсорські назви Бейліс та Орандж) — одна з найпрестижніших літературних премій Великої Британії[1][2][3]. Цією премією щороку нагороджують письменницю будь-якої національності за найкращий роман, написаний англійською мовою, і опублікований у Великій Британії у попередній рік[4]. Заснована в 1996 році.

Назви

[ред. | ред. код]

У попередні роки мала спонсорські назви:

  • 1996—2006: Літературна премія Орандж (англ. Orange Prize for Fiction)
  • 2007—2008: Літературна премія Орандж Бродбанд (англ. Orange Broadband Prize for Fiction)
  • 2009—2012: Літературна премія Орандж (англ. Orange Prize for Fiction)
  • 2013: Жіноча літературна премія (англ. Women's Prize for Fiction)
  • 2014—2017: Жіноча літературна премія Бейліс (англ. Baileys Women's Prize for Fiction)
  • з 2018: Жіноча літературна премія (англ. Women's Prize for Fiction)

Історія

[ред. | ред. код]

Премія була заснована для того, щоб відзначати літературні досягнення письменниць[4][5]. На створення премії організаторів підштовхнула Букерівська премія 1991 року, коли серед авторів книг, котрі потрапили до короткого списку, не виявилося жодної жінки, незважаючи на те, що 60 % опублікованих книг того року були написані жінками. Тоді група чоловіків та жінок, які працюють у книжковій індустрії — автори, видавці, літературні агенти, продавці книг, бібліотекарі, журналісти — зібралися, щоб обговорити цю проблему. Їх дослідження показало, що досягнення жінок у галузі літератури часто не відзначали основними літературними нагородами. 

Переможниця премії отримує 30 000 фунтів стерлінгів, а також бронзову скульптуру під назвою «Бессі», яку створила мисткиня Грізель Нівен, сестра актора та письменника Дейвіда Нівена. Сама скульптура зображає жіночу фігуру і заввишки 12 сантиметрів[4].

Зазвичай, довгий список номінанток оголошується щороку в березні, а короткий список — у червні; переможницю називають кілька днів потому. Щороку переможницю обирає комітет з «п'яти видатних жінок»[6]. Перша п'ятірка номінанток та переможниця отримують право на видання свого роману у шкіряній палітурці.

Спочатку спонсором премії виступав оператор мобільного зв'язку «Orange». Проте 2012 року компанія припинила фінансування премії[7]. У 2014—2017 роках спонсором премії був бренд алкогольних напоїв «Бейліс»[8]. З 2018 призовий фонд складається з приватних пожертвувань[9].

Переможниці

[ред. | ред. код]

Переможниці премії:

#ThisBook

[ред. | ред. код]

У травні 2014 року «Жіноча літературна премія» запустила кампанію #ThisBook. Метою кампанії було з'ясувати, які книги, написані жінками, справили найбільший вплив на читачів[35]. Для запуску кампанії вибрали дев'ятнадцять жінок, «що надихають», і потім тисячі людей з «широкої громадськості» висловили своє бачення таких книг через Твіттер. Список з 20 переможниць оголосили 29 липня 2014 року. Організатори зазначили, що половина книг, що увійшли до цього списку, були опубліковані до 1960 року[36].

Книги обрані в межах кампанії «#ThisBook»:

  1. Убити пересмішника, Гарпер Лі
  2. Оповідь служниці, Марґарет Етвуд
  3. Джейн Ейр, Шарлотта Бронте
  4. Гаррі Поттер, Джоан Роулінг
  5. Буремний перевал, Емілі Бронте
  6. Гордість і упередження, Джейн Остін
  7. Ребекка, Дафна дю Мор'є
  8. Маленькі жінки, Луїза Мей Елкотт
  9. Таємна історія, Донна Тартт
  10. Я захоплюю замок[en], Доді Сміт
  11. Під скляним ковпаком, Сильвія Плат
  12. Кохана, Тоні Моррісон
  13. Звіяні вітром, Марґарет Мітчелл
  14. Нам потрібно поговорити про Кевіна[en], Лайонел Шрайвер[en]
  15. Дружина мандрівника в часі, Одрі Ніффенеггер
  16. Міддлмарч, Джордж Еліот
  17. Я знаю, чому птаха співає в клітці[en], Майя Енджелоу
  18. Золотий щоденник[en], Доріс Лессінг
  19. Барва пурпурова, Еліс Вокер
  20. Жіноча кімната[en], Мерилін Френч[en]

Повернути її ім'я

[ред. | ред. код]

До 25-ї річниці премії організатори у співпраці зі спонсором Бейліс організували перевидання 25 книг, написаних жінками-авторами, які спочатку були видані під чоловічими псевдонімами, наприклад Міддлмарч Мері Енн Еванс (Джордж Еліот)[37]. Справжнє ім'я автора надруковане на суперобкладинці книг у серії під назвою «Повернути її ім'я» (англ. Reclaim Her Name).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Pryor, Fiona (28 грудня 2007). Life after Orange Prize success. BBC News. Архів оригіналу за 31 грудня 2007. Процитовано 7 червня 2009.(англ.)
  2. ↑ Reynolds, Nigel (12 квітня 2008). Small Island voted best Orange prize winner of past decade. Daily Telegraph. London. Архів оригіналу за 22 серпня 2009. Процитовано 7 червня 2009.(англ.)
  3. ↑ Forna, Aminatta (11 червня 2005). Stranger than fiction. The Guardian. London. Архів оригіналу за 21 липня 2009. Процитовано 7 червня 2009.(англ.)
  4. ↑ а б в FAQs. Women's Prize for Fiction. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  5. ↑ Merritt, Stephanie (28 жовтня 2007). The model of a modern writer. The Guardian. London. Архів оригіналу за 23 серпня 2009. Процитовано 10 червня 2009.(англ.)
  6. ↑ Judging. Women's Prize for Fiction. Архів оригіналу за 1 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.
  7. ↑ Benedicte Page (22 травня 2012). Orange to cease sponsorship of Fiction Prize. The Bookseller. Архів оригіналу за 18 березня 2014. Процитовано 23 травня 2012.(англ.)
  8. ↑ Alison Flood (3 червня 2013). Baileys all round at Women's Prize for fiction. The Guardian. Архів оригіналу за 4 червня 2013. Процитовано 4 червня 2013.(англ.)
  9. ↑ Women's Prize for Fiction Announces New Sponsorship Model for 2018. Women's Prize for Fiction. Архів оригіналу за 20 листопада 2019. Процитовано 12 січня 2021.
  10. ↑ Interview: Helen Dunmore. the Guardian (англ.). 10 червня 2001. Архів оригіналу за 17 березня 2014. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  11. ↑ Shilling, Jane (17 травня 2009). The Winter Vault By Anne Michaels: review. The Daily Telegraph. London. Архів оригіналу за 22 серпня 2009. Процитовано 7 червня 2009.(англ.)
  12. ↑ а б Martin is surprise Orange prize winner. BBC News. 3 червня 2003. Архів оригіналу за 6 червня 2003. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  13. ↑ Boyd Tonkin (22 жовтня 2011). `Disturbing and lyrical' first novel wins Orange prize. The Independent. Архів оригіналу за 27 серпня 2009. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  14. ↑ Grant the pick of Orange judges. the Guardian. 7 червня 2000. Архів оригіналу за 13 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  15. ↑ Sexes clash on Orange prize. the Guardian. 19 травня 2001. Архів оригіналу за 1 листопада 2019. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  16. ↑ Helen Brown (13 червня 2002). It's wrong to sell women literature as aromatherapy. The Telegraph. Архів оригіналу за 14 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  17. ↑ Andrea Levy: Notes from a small island. The Independent. 10 жовтня 2011. Архів оригіналу за 30 липня 2019. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  18. ↑ School murder novel wins Orange Prize. The Sydney Morning Herald. 9 червня 2005. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  19. ↑ Taking the Orange at second bite. the Guardian. 7 червня 2006. Архів оригіналу за 14 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  20. ↑ John Ezard (6 червня 2007). Nigerian war epic sweeps to Orange prize victory. the Guardian. Архів оригіналу за 13 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  21. ↑ Noises off: This is a celebration – so cut the whining and just. The Independent. 22 жовтня 2011. Архів оригіналу за 14 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  22. ↑ Marilynne Robinson wins Orange prize. the Guardian. 3 червня 2009. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  23. ↑ Kingsolver crowned Orange winner. BBC News. 9 червня 2010. Архів оригіналу за 14 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  24. ↑ Orange Prize for Fiction awarded to Tea Obreht. BBC News. 8 червня 2011. Архів оригіналу за 13 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  25. ↑ Orange prize for fiction 2012 goes to Madeline Miller. the Guardian. 30 травня 2012. Архів оригіналу за 17 березня 2014. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  26. ↑ Fiction books of the year – review. the Guardian. 8 грудня 2013. Архів оригіналу за 11 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  27. ↑ Donna Tartt heads Baileys women's prize for fiction 2014 shortlist. the Guardian. 7 квітня 2014. Архів оригіналу за 19 травня 2019. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  28. ↑ Baileys Women’s Prize for Fiction 2015 winner: Ali Smith triumphs. The Independent. 4 червня 2015. Архів оригіналу за 17 червня 2015. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  29. ↑ Baileys prize goes to The Glorious Heresies by Lisa McInerney. the Guardian. 8 червня 2016. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  30. ↑ Women's Prize for Fiction 2017 shortlist announced. The Independent. 3 квітня 2017. Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  31. ↑ Women's prize for fiction shortlist favours new voices over big hitters. the Guardian. 23 квітня 2018. Архів оригіналу за 14 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  32. ↑ Revealing the 2019 Women's Prize for Fiction Shortlist. Women's Prize for Fiction. 28 квітня 2019. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  33. ↑ Women's Prize for Fiction: Maggie O'Farrell wins for Hamnet, about Shakespeare's son. BBC News. 9 вересня 2020. Архів оригіналу за 9 вересня 2020. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  34. ↑ Announcing the 2021 winner of the Women's Prize! [1] [Архівовано 9 вересня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
  35. ↑ Marta Bausells (29 липня 2014). Which books by women have had the biggest impact on you?. The Guardian. Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 29 липня 2014.(англ.)
  36. ↑ To Kill a Mockingbird by Harper Lee takes top spot in #ThisBook campaign. Women's Prize for Fiction. 29 липня 2014. Архів оригіналу за 30 липня 2014. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)
  37. ↑ Middlemarch and other works by women reissued under their real names. BBC News. 12 серпня 2020. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 12 січня 2021.(англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жіноча_літературна_премія&oldid=41081915